ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

12.05.11 р.                                                                                 Справа № 25/51                               

Суддя господарського суду Донецької області                  І.А.Бойко          

при секретарі судового засідання                                       О.М.  Якименко           

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом  відкритого акціонерного товариства  „Інвестиційно-фінансовий консалтинг” м. Донецьк

до відповідача 1   комунального закладу охорони здоров’я „Донецька обласна станція переливання крові” м. Донецьк

до відповідача 2 національної акціонерної страхової компанії „Оранта” м. Київ

про  відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу), в розмірі   4865грн.00коп.

За участю представників  сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – представник  (довіреність б/н  від 04.01.2011);

від відповідача 1: ОСОБА_2  – юрисконсульт  (довіреність № 548 від 18.04.2011);

від відповідача 2: ОСОБА_3 – юрисконсульт (довіреність № 08-03-28/425 – 10 від 20.10.2010р.).

                                                                                                У судовому засіданні 19.04.2011р.

                                                                                                було оголошено перерву до

                                                                                                12.05.2011р. до  09год.00хвил.

           Позивач - відкрите акціонерне товариство  „Інвестиційно-фінансовий консалтинг” м. Донецьк звернувся до господарського  суду з позовною заявою до комунального закладу охорони здоров’я „Донецька обласна станція переливання крові” м. Донецьк  (відповідач 1) та національної акціонерної страхової компанії „Оранта” м. Київ (відповідач 2) про   відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу), в розмірі   4865грн.00коп.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на посвідчення водія – ОСОБА_4; свідоцтво про реєстрацію ТЗ ВАЗ-21112 держ. № НОМЕР_1, довідку № 1355 від 25.02.2008р.; постанову Ленінського районного суду м.Донецька №3-2882/08 від 03.03.2008р.; договір добровільного страхування наземного транспорту №58037-01-02 від 14.08.2007р.; заяву про виплату страхового відшкодування від 14.02.2008р.; повідомлення про дату та місце огляду ТЗ, акт огляду транспортного засобу від 19.02.2008р.; фотографії ТЗ - ВАЗ-21112 держ. № НОМЕР_1,  рахунок – фактуру № 33 від 19.02.2008р., розрахунок  суми страхового відшкодування від 18.03.2008р., лист банку № DON-21/1290 від 10.12.2007р., страховий акт № 1438-02 від 27.03.2008р., видатковий касовий ордер від 27.03.2008р. серії 12 АААЕ 683587; заяву про страхове відшкодування № 2642 від 02.12.2010р.; досудову вимогу № 787 від 23.03.2011р.; посвідчення водія ОСОБА_5, свідоцтво про реєстрацію ТЗ ЗАЗ -110307, держ. № НОМЕР_2, подорожній лист службового легкового автомобілю № 001491 від 13.02.2008р.; витяг з договору уступки права вимоги від 23.12.2009р. з додатком № 1 до нього.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву (вих. № 549 від 18.04.2011р.)  повідомив про те, що він не повинен платити заявлену до стягнення суму, оскільки цивільно-правова відповідальність водія, винного у скоєнні ДТП є застрахованою відповідачем 2.

       Відповідач-2 у запереченнях (вих. №  07-01/28/83 від 18.04.2011р.) повідомив, що вважає відсутніми підстави для відшкодування майнової шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди в порядку регресу, оскільки договір про відступлення права вимоги від 23.12.2009р. не є належним доказом, який би свідчив про те, що ЗАТ „СК „ВУСО” уповноважило позивача здійснювати частину його страхової діяльності в інтересах страховика.

Позивач 19.04.2011р. надав заяву, у якій у зв’язку з наданням  відповідачем 1 полісу № ВА/5930394 від 20.03.2007р. за яким встановлена нульова франшиза, уточнив позовні вимоги та клопоче задовольнити  позовні вимоги за рахунок відповідача 2.

        Вказана заява судом розглянута та у відповідності до ст. 22 ГПК України прийнята до розгляду, отже позовні вимоги розглядаються судом  з урахуванням  наданої заяви про уточнення позовних вимог.

        У судовому засіданні 19.04.2011р. було оголошено перерву до 12.05.2011р. до 09год.00хвил. для надання позивачем письмових пояснень на відзив відповідача 2.

        12.05.2011р.  о 09год. 00хвил. судове засідання продовжено.

Позивачем 12.05.2011р. надані пояснення на заперечення відповідача 2 у яких, постилаючись на витяг з договору уступки права вимоги від 23.12.2009р. з додатком № 1 до нього, зазначив, що на підставі вказаних документів у позивача виникло право регресної вимоги.  

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

13.02.2008р. в 17го.00хвил. по проспекту Панфілова у м.Донецьку сталася дорожньо-транспортна пригода – зіткнення автомобіля ВАЗ-21112 д/н НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4 під його ж керуванням, та автомобіля ЗАЗ-110307 д/н НОМЕР_2, який належить комунальному закладу охорони здоров’я „Донецька обласна станція переливання крові”, під керуванням ОСОБА_5

Постановою Ленінського районного суду м. Донецька №3-2882/08 від 03.03.2008р. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1) за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнено ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ЗАТ „Страхова компанія „ВУСО” та ОСОБА_4, який є власником автомобіля ВАЗ-21112 д/н НОМЕР_1, укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №58037-01-02 від 14.08.2007р. (далі по тексту – Договір). Розділом 6 Договору передбачено, що він діє до 17.08.2008р. включно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на момент скоєння ДТП пошкоджений у ДТП автомобіль ВАЗ-21112 д/н НОМЕР_1 був застрахованим.

Предметом Договору є страхування майнових інтересів страхувальника у відповідності до діючого законодавства, ліцензій №158874 від 18.10.2006р. та Правилам №03-02 „Добровільного страхування наземного транспорту”, який зареєстрований у Державній комісії з регулювання фінансових послуг України 03.02.2005р. під №0650074 –надалі Правила. Об’єктом страхування є автомобіль  ВАЗ-21112 д/н НОМЕР_1, 2006р. випуску.

Страховим випадком, у тому числі, є пошкодження або знищення застрахованого транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди –події, яка відбулась під час руху застрахованого транспортного засобу, в результаті чого застрахованому транспортному засобу спричинено шкоду застрахованому транспортному засобу. Розмір франшизи встановлений для кожного страхового випадку окремий (по даній справі  та по даному ДТП розмір франшизи складає 0 грн.). (п. 4.1.1.2.  Договору).

Розмір страхового відшкодування визначається без урахування амортизаційного зносу запасних запчастин, деталей та матеріалів, а підставою для виплати суми страхового відшкодування є рахунок СТО (розділ 5 Договору).

Дії страхувальника у разі настання страхового випадку та перелік документів, які підтверджують факт настання страхового випадку узгоджені сторонами у розділах 8 та 9 Договору.

Відповідно до акту огляду автомобіля від 19.02.2008р. ТОВ „Страховий Ассистанс” та рахунку – фактури  № 33 від 19.02.2008р.  вартість ремонту автомобілю склала  4865,00 грн.

Відповідно до страхового акта № 1438-02 від 27.03.2008р. (ЗАТ „СК „ВУСО”), сума страхового відшкодування, яка повинна бути сплачена внаслідок настання ДТП (франшиза –0 грн.), вказана сума страхового відшкодування у розмірі 4865,00 грн. підлягає виплаті ОСОБА_4

Таким чином, внаслідок настання ДТП, на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 58037-01-02 від 14.08.2007р. та на підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 14.02.2008р. страховик по Договору - ЗАТ „Страхова компанія „ВУСО” зазнало витрат із сплати суми страхового відшкодування за Договором у загальному розмірі 4865,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи  засвідченою копією  видаткового касового ордеру від 27.03.2008р. серії 12 АААЕ 683587.

23.12.2009р. між позивачем та ЗАТ „Страхова компанія „ВУСО” укладено договір уступки права вимоги б/н (далі –Договір уступки).

Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно приписів ст.ст. 512-514, 519 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, у тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Згідно п.1 Договору уступки, в порядку та на умовах визначених цим договором, цедент (ЗАТ „Страхова компанія „ВУСО”) передає цесіонарію (позивач), а цесіонарій отримує належні цеденту права вимоги, які виникли в останнього на підставі ст.27 Закону України „Про страхування” у зв’язку із виплатами страхових відшкодувань за договорами добровільного страхування наземного транспорту, до осіб, відповідальним за заподіяні збитки.

Згідно додатку №1 до Договору уступки, до позивача, у тому числі, перейшло право вимоги за договором №58037-01-02 від 14.08.2007р. (по страховому акту №1438-02 від 27.03.2008р. на суму 4865,00 грн., винна особа у скоєнні ДТП – ОСОБА_5, страхувальник  – ОСОБА_4).

З огляду на матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що до позивача перейшло право вимоги про відшкодування заподіяної матеріальної шкоди власнику пошкодженого автомобілю ВАЗ-21112 д/н НОМЕР_1 у сумі 4865,00грн.

Згідно статті 27 Закону України „Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п.1 ст.1191 цього ж кодексу, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а остання звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Згідно частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1187 Цивільного кодексу України та пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” (зі змінами та доповненнями) під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного рухові автомобіля). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки й не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

З матеріалів справи, у тому числі з постанови Ленінського  районного суду м. Донецька №3-2882/08 від 03.03.2008р., вбачається, що ДТП сталося саме з вини водія відповідача-1 – ОСОБА_5

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_5, керуючи автомобілем ЗАЗ – 110307, д/н НОМЕР_2, що належить  відповідачеві 1,  виконуючи розвернення, не надав переваги автомобілю, що прямував по зустрічні смузі руху та здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ - 21112 д/н НОМЕР_1, під керуванням  ОСОБА_4

На момент скоєння ДТП ОСОБА_5 знаходився у трудових відносинах з відповідачем 1 - комунальним закладом охорони здоров’я „Донецька обласна станція переливання крові” та виконував свої трудові обов’язки, що підтверджено наявним в матеріалах справи наказом № 2-к від 02.01.2008р., копією трудової книжки ОСОБА_5, наказом № 73-к від 02.06.2004р. та подорожнім листом службового легкового автомобілю № 001491 від 13.02.2008р.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що у відповідності до приписів Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” між відповідачами по справі укладено Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №   ВА/5930394 від 20.03.2007р.  (далі по тексту Поліс).

Згідно Полісу страхувальником є відповідач-1, страховиком –відповідач-2.

Застрахованим транспортним засобом згідно Полісу є цивільно – правова відповідальність  ОСОБА_5, а забезпечений за полісом ТЗ -  автомобіль ЗАЗ – 110307, д/н НОМЕР_2.

Відповідно до Полісу, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно Полісу, строк його дії встановлений з 19.03.2008р. по 07.11.2008р. включно.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що на час скоєння ДТП цивільна-правова відповідальність винної у скоєнні ДТП особи була застрахованою.

Згідно умов Полісу, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю (на одного потерпілого) встановлений у розмірі 51000,00грн., шкоду, заподіяну майну – 35000,00грн.  із франшизою нуль грн.

Згідно преамбули Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі –обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Пунктом 1 ст.1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що матеріальну шкоду автомобілю ВАЗ-21112, д/н НОМЕР_1 завдано внаслідок дій третьої особи ОСОБА_5, яка в момент скоєння ДТП знаходилась у трудових відносинах з відповідачем-1 та виконувала свої трудові обов’язки.

          Слід зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Статтею 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Як зазначено вище, відповідач-2 по справі є страховиком  відповідача-1, працівник якої є винним у скоєнні ДТП та нанесенні збитків. Відповідач-2 не здійснював виплати страхового відшкодування безпосередньо потерпілій особі і іншого сторонами по справі не доведено.

 Згідно підпункту 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані сп'яніння під впливом алкоголю, наркотичних, психотоксичних чи інших одурманюючих речовин; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишив місце пригоди чи ухилився від проведення в установленому порядку перевірки, констатуючої дію алкогольних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин, чи споживав ці речовини після дорожньо-транспортної пригоди до відповідної констатуючої перевірки; г)          якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; д) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

З огляду на наведені вище приписи, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2. п. 33.1. ст. 33 даного Закону, то до страховика, що виплатив страхове відшкодування потерпілій та застрахованій ним особі, переходить право регресного позову до страховика, який застрахував відповідальність особи, що спричинила дорожньо-транспортну пригоду.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що до позивача по справі перейшло право регресного позову до страховика –відповідача-2, який застрахував відповідальність особи, що спричинила дорожньо-транспортну пригоду.

Відповідно до п.12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

З аналізу вищенаведеного вбачається, що відшкодування шкоди у розмірі еквівалентної розміру суми франшизи покладається на страхувальника за Договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Як вже зазначалось вище, Полісом передбачений розмір фрашизи у сумі нуль грн.

На підставі вищевикладеного, позивач звернувся до відповідача-2 із заявою про страхове відшкодування № 2642 від 02.12.2010р., в якій повідомив про укладення між ЗАТ „Страхова компанія ВУСО” та ВАТ „Інвестиційно-фінансовий консалтінг” договору уступки права вимоги та просить здійснити страхове відшкодування у розмірі 4865,00грн. В підтвердження отримання заяви відповідачем-2 у справі міститься повідомлення про вручення поштового відправлення від 07.12.2010р.

          У зв’язку із вищевикладеним, з огляду на матеріали справи, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимагати відшкодування спірної матеріальної шкоди саме з відповідача-2  - національної акціонерної страхової компанії „Оранта”, як з особи, що застрахувала цивільно-правову відповідальність власника автомобіля ЗАЗ-110307, д/н НОМЕР_2.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.  

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

         Враховуючи вищевикладене, шляхом оцінки всіх матеріалів справи, суд дійшов висновку, що сума суму завданої матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 4865, 00 грн. є доведеною позивачем, та підлягає стягненню у повному обсязі з відповідача-2,  тобто, відповідно до поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог від 19.04.2011р., позовні вимоги про стягнення з національної акціонерної страхової компанії „Оранта” м. Київ 4865, 00 грн. підлягають задоволенню.

Позовні вимоги позивача до відповідача 1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.04.2011р., у якій позивач просить  провадження по справі відносно відповідача 1 припинити, задоволенню не підлягають у зв’язку з безпідставністю пред’явлення позовних вимог до комунального закладу охорони здоров’я „Донецька обласна станція переливання крові”, тому в вимогах до відповідача 1 суд дійшов висновку відмовити.

         Витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у відповідності до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на  відповідача 2 .

На підставі Конституції України, ст.ст. 526, 993, 1166, 1172, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 193 Господарського кодексу України, Закону України “Про страхування”, Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 21, 22, 31, 33,  42, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського  процесуального  кодексу  України, суд –

В И Р І Ш И В:

       Позовні вимоги відкритого акціонерного товариства „Інвестиційно-фінансовий консалтинг” м. Донецьк до національної акціонерної страхової компанії „Оранта” м. Київ (відповідач 2) про  відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу), в розмірі  4865грн.00коп.(відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 19.04.2011р.) - задовольнити.

У позовних вимогах позивача до відповідача 1 – відмовити за безпідставністю пред’явлення.

Стягнути з національної акціонерної страхової компанії „Оранта”  (01032, м.Київ, вул. Жилянська, буд.75; ЄДРПОУ 00034186) на користь відкритого акціонерного товариства „Інвестиційно-фінансовий консалтінг” (83017, м. Донецьк, б. Шевченка, 27, ЄДРПОУ 33792667, р/р 26004000100561 в філії „Донецька Дирекція ПАТ „Банк КАМБІО”, МФО 394523) суму завданої матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 4865,00грн., 102,00 грн. –державне мито, 236,00 грн. –витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна та резолютивна частини рішення були оголошені в судовому  засіданні 17.05.2011р. та долучені до матеріалів справи.

Повний текст рішення  складено та підписано 17.05.2011р.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, або в касаційному порядку після його перегляду в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Видати наказ  після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                               Бойко І.А.           

Вик. Якименко О.М.

тел.: 305-68-27