19 червня 2006 року                                                                                              м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину будинковолодіння, поділ будинку в натурі і визначення порядку користування земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 січня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2004 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2002 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину будинковолодіння, поділ будинку в натурі і визначення порядку користування земельною ділянкою.

У позовній заяві зазначала, що перебувала з відповідачем у шлюбі з 1958 по квітень 1964 року. З 1968 року знову стали проживати однією сім”єю і 07 грудня 1984 року повторно уклали шлюб, який був розірваний 30 вересня 1999 року. У 1960 році на ім”я відповідача була виділена земельна ділянка площею 600 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, який був побудований до 1965 року. Просила задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 січня 2004 року, яке залишено без змін  ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2004 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу направити на новий судовий розгляд.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

           Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 січня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2004  залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.