Справа № 2-3354/11

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

13 травня 2011 року                                                                                              м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого                судді Шевченко Л. В.,

при секретареві          Прохоровій К. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Центральне регіональне управління»про визнання договору частково недійсним, -

в с т а н о в и в:

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Центральне регіональне управління»про визнання договору частково недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23.05.2007 між сторонами укладено кредитний договір № 36-24/07-А, за умовами якого позивач отримала цільовий  кредит у розмірі 21 624,77 дол. США з процентною ставкою 9,3 % річних строком до 22.05.2014.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів позичальник сплачує банку пеню в розмірі 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення.

Однак при укладенні договору відповідачем не враховані вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Пункт 6.1 кредитного договору дає підставу відповідачу нараховувати пеню, розмір якої є понад 50 відсотків більшим, ніж розмір основного боргу позивача, що є несправедливою умовою договору.

З огляду на викладене, позивач звернулася до суду і просить визнати п. 6.1 кредитного договору № 36-24/07-А від 23.05.2007 недійсним з моменту укладення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених у ньому.

Представник відповідача проти позову заперечувала, посилаючись на те, що після укладення договору між сторонами виникли кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору Закон України «Про захист прав споживачів»не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 23.05.2007 між Банком «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 36-24/07-А, згідно з яким банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 21 624,77 дол. США з оплатою по процентній ставці 9,3 % річних. Договір укладений з метою придбання автомобіля Peugeot 307 строком до 22.05.2014 (а.с. 4-10).

Відповідно до п. 6.1 кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених п. 3.2, 3.3, 3.5, 4.3, 4.4, 4.6, 4.7, 4.8 цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов’язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.

Встановлено, що рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 14.03.2011 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Центральне регіональне управління»суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 289 477,17 грн. та судові витрати (а.с. 13-15). На сьогоднішній день рішення не набрало законної сили.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалася на Закон України «Про захист прав споживачів», проте суд не бере їх до уваги, оскільки між сторонами виникли договірні відносини (щодо виконання договору), які перш за все регулюються нормами ЦК України, а не Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору  про надання кредиту, строк на який кредит може бути одержаний та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15, 23 цього Закону.

Договір про надання споживчого кредиту укладається в письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.

Отже, з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів»до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Пункт 6.1 кредитного договору щодо встановлення пені є одним із способів забезпечення виконання зобов’язання і відповідає вимогам ст. ст. 549-551 ЦК України.

Повно і всебічно з’ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які є в матеріалах справи, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.

При поданні позову позивачем не був сплачений судовий збір відповідно до вимог ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки, як було встановлено судом, даний закон застосуванню не підлягає, тому відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України вона повинна сплатити на користь держави судовий збір у розмірі 8,50 грн.

Керуючись ст. ст. 549-551, 1054 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Центральне регіональне управління»про визнання договору частково недійсним –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 8 гривень 50 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження –після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий