АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Кварталової А.М.,
суддів – Плавич Н.Д., Гірняк Л.А.,
при секретарі – Чебан Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відділу громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання права власності на житловий будинок, усунення перешкод в користуванні житловим будинком, виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 листопада 2010 року ,-
встановила:
31 січня 2007р. ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок АДРЕСА_1, придбаний під час перебування у шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2
Під час розгляду справи ОСОБА_1 змінила свої вимоги. Просила визнати недійсним договір дарування вказаного будинку, укладений 30 січня 2003р. між нею та ОСОБА_6
Позивачка зазначала, що 10 липня 2002р. за договором купівлі-продажу придбала житловий будинок АДРЕСА_1 за кошти, що позичила у ОСОБА_7 03 листопада 2002 року з нею в будинку став проживати ОСОБА_6, за проханням якого з метою надання можливості його матері ОСОБА_2, яка була громадянкою Молдови, переїхати на постійне проживання в Україну 30 січня 2003р. вона уклала з ним договір дарування будинку. Після цього ОСОБА_2 переїхала в Україну, зареєструвалась в цьому будинку та отримала реєстраційні документи на тимчасове проживання на території України.
Посилаючись на те, що договір дарування було укладено без наміру створити юридичні наслідки, позивачка просила визнати його недійсним, визнати за нею право власності на цей будинок, усунути перешкоди у здійсненні нею права власності шляхом зняття з реєстрації та виселення із будинку ОСОБА_2 та її онуки ОСОБА_5, яка також була зареєстрована у будинку, без надання іншого житла.
------------------------------------------------------------------------------------------
Головуючий в 1 інстанції – Курочка В.М. Справа № 22ц-393/2011р Суддя - доповідач- Кварталова А.М. Категорія: ЦП-21
12.08.2009 р. ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги і посилаючись на те, що договір дарування був фіктивним правочином, без наміру передати об'єкт дарування, фактично умови договору дарування між нею та ОСОБА_6 не були виконані, просила визнати недійсним договір дарування будинку на підставі ст.234 ЦК України як фіктивний правочин, визнати за нею право власності на будинок, усунути перешкоди у користуванні будинком шляхом зняття з реєстрації та виселення з будинку без надання іншого житла ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ( 32-33т.1,т.2, а.с. 2-6)
Також ОСОБА_1 просила поновити їй строк звернення до суду за захистом порушеного права, посилаючись на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 06.08.2006 р. вона була травмована, тривалий час перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, а тому пропустила цей строк. Тривалий час не зверталась до суду відносно визнання недійсним договору дарування будинку, оскільки проживала з померлим однією родиною і у них були добрі стосунки.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свої вимоги підтримала.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4,ОСОБА_5 просили відмовити в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості та пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.
Відповідач ОСОБА_3 та залучений судом в якості відповідача відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Овідіопольського РВ ГУМВС України просили розглянути справу без їх участі.
Справа тривалий час розглядалася судами.
Останнім рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 листопада 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати поважною причину пропуску позовної давнини та задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що висновки суду не відповідають обставинам справи. При цьому зазначила, що у 2002р. придбала будинок за власні кошти, а 2003р. ОСОБА_6 звернувся до неї з проханням про формальне оформлення на нього вищевказаного будинку, оскільки йому необхідно було забрати до себе матір ОСОБА_2, яка була громадянкою Республіки Молдова. Коли вони звернулися до міграційної служби, то їм пояснили, що для надання громадянства України відповідачці, необхідно щоб хтось з її родини постійно мешкав на території України та мав право власності на об’єкт нерухомості. Вона та ОСОБА_6 домовились про формальне укладання між ними договору дарування будинку, тобто тільки для реєстрації відповідачки, без наміру передавати об’єкт договору, а тому договір є фіктивний.
В судовому засіданні колегії ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_12 підтримали скаргу та просили її задовольнити.
ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_13 просили скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Представники ОСОБА_14 в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Представник відділу громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області до суду не прибув, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином , просили скаргу розглянути в їх відсутність.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, яка доповіла колегії суддів зміст оскаржуваного рішення , мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно п.3ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд, згідно ст. 11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 58 ЦК України в редакції 1963р. виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 не надала доказів, що договір дарування від 30 січня 2003р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_1, був укладений лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, а тому її позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Згідно до роз'яснень п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
У відповідності до положень до ч. 1 ст. 58 ЦК України в редакції 1963 року недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
Згідно п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. №3, чинної на час укладення договору дарування, мнима угода, тобто угода, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, є на підставі ч. 1 ст. 58 ЦК України недійсною незалежно від мети її укладення.
Відповідно до вимог закону фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Як на підставу своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що зазначений договір укладений з ОСОБА_6, з яким вона проживала у фактичних шлюбних відносинах з 2002р. та який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, було укладено без мети створити правові наслідки, тому що ОСОБА_6 звернувся до неї з проханням про формальне оформлення на нього вищевказаного будинку, в зв’язку з тим, що йому необхідно було забрати до себе матір ОСОБА_2, яка була громадянкою Республіки Молдова. Коли вони звернулися до міграційної служби, то їм пояснили, що для надання громадянства України ОСОБА_2, необхідно, щоб хтось з її родини постійно мешкав на території України та мав право власності на об’єкт нерухомості. ОСОБА_1 та ОСОБА_6 домовились про формальне укладання між ними договору дарування будинку, тобто тільки для реєстрації відповідачки, без наміру передавати об’єкт договору. У вересні 2006р., після смерті ОСОБА_6 їй стало відомо, що її право порушено, тому що відповідачка поставила питання про її виселення.
Таким чином ОСОБА_1 заявлені вимоги про визнання недійсним договору дарування від 30 січня 2003р. з підстав його фіктивності, без наміру створення правових наслідків із посиланням на вимоги ст.ст. 215 ч. 3, 216, 234, 236 ЦК України(в редакції Закону від 2004 року)
Заявлену підставу позову і фактичні обставини підтвердила позивач в суді апеляційної інстанції, посилаючись на те, що вказаний житловий будинок вона придбала 10 липня 2002р. за кошти, отримані у свого родича ОСОБА_7 за договором позики в сумі 7500 дол. США(а.с.34т.1). З ОСОБА_6 у них були добрі стосунки, а тому повернення будинку у свою власність не вимагала.
Відповідач ОСОБА_2 підтримала заперечення на апеляційну скаргу та посилалась на те, що вона мала власні збереження, була власником індивідуального підприємства у Республіці Молдова і на той час нею була продана її квартира в м. Чемишлія, Молдова і вона дійсно переїхала до сина ОСОБА_6 та проживала у зазначеному будинку з червня 2002р. й мешкала там сумісно з колишніми господарями Каранфіловими. Спірний будинок був придбаний її сином і він був власником цього будинку, що підтверджено ксерокопією замовлень на будівельні матеріали, квитанціями про сплату будівельних робіт по вказаному будинку. Спірний житловий будинок син оформив за договором купівлі - продажу від 10 липня 2002р. на позивачку, оскільки на той час він 16.07.2002р. розірвав шлюб з колишньою дружиною ОСОБА_3, а тому з цих підстав не переоформив будинок на своє ім’я. Однак, з 2002р. всі переобладнання, дозволи, договори по будинку на комунальні послуги було оформлено на сина. В теперішній час вона, втративши сина, не має іншого житла на проживання, ніж спірний будинок(а.с.113-131).
Представник ОСОБА_14 в інтересах ОСОБА_3, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтримали вказані заперечення.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, які врегульовані нормами ЦК України( в редакції Закону від 1963 року).
Згідно до вимог ч. 1 ст. 58 ЦК України( в редакції Закону від 1963 р.), який кореспондується зі ст. 234 ЦК України, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
Фіктивний правочин вчинюється його учасниками без наміру виникнення, зміни або припинення цивільних прав і обов’язків, тобто „про людське око”, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. Для визнання правочинну фіктивним необхідно встановити наявність умислу у всіх сторін правочину.
Відповідно до ст. 243 УК України в редакції закону 1963 року, чинного на час укладення оспорюваного правочину, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
За змістом зазначеної норми дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи на меті отримання жодних вигод матеріального чи морального характеру з боку обдарованого.
Колегія суддів перевірила і відхилила доводи апелянта щодо визнання оспорюваної угоди недійсною за таких підстав.
Судом встановлено, що дійсно 10 липня 2002р. ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_15 житловий будинок АДРЕСА_1(а.с.22т.1). 30 січня 2003р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування, згідно якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_6 вищевказаний житловий будинок(а.с.23 т.1)
Вказаний договір був нотаріально посвідчений і зареєстрований ОСОБА_6 у встановленому законом порядку.(а.с.14-16 т.1 ).
07 серпня 2006р. ОСОБА_6 помер. Після його смерті спадщину прийняли його мати - ОСОБА_2, діти - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3(а.с.39-44,50,54 т.1).
Цих обставин, факту укладення і підписання цього договору сторони не заперечували і в суді апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку , що ОСОБА_6 31 січня 2003 року, тобто наступного дня після укладення договору дарування зареєстрував своє право власності на спірний будинок, реалізувавши своє право власника будинку (т. 1, а.с. 14-16).
Саме на ОСОБА_6 були оформлені за 2002р. особові рахунки щодо газопостачання,
електропостачання, водопостачання спірного житлового будинку і саме він оплачував
комунальні послуги з 2002р., що підтверджено довідками Овідіопольського управління експлуатації газового господарства, Овідіопольського РЕМ, Овідіопольського комунального підприємства «Водопостач», а ОСОБА_2 при цьому надавалась послуга за комунальні платежі по категорії „Діти війни”(т. 1. а.с. 79-81,204-219т.2).
Суд правильно прийшов до висновку про те, що доводи позивача спростовуються тим, що 04 травня 2005р. ОСОБА_1 звернулась до Овідіопольської селищної ради із письмовою заявою про взяття її на облік для поліпшення житлових умов, в якій власноручно зазначила, що з неповнолітнім сином наймає одну кімнату площею 10,8 м2 в належному на праві власності ОСОБА_6 житловому будинку АДРЕСА_1, те що зазначена заява написана нею власноручно позивачка визнала в судовому засіданні. ( т. 2, а.с. 32)
В письмових поясненнях від 04.05.2007р. ОСОБА_15, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, прямо зазначив, що саме ОСОБА_6 10.07.2002р. при укладенні договору купівлі-продажу спірного житлового будинку оплатив йому вартість цього будинку, хоча покупцем в договорі була зазначена ОСОБА_1, в наступному саме ОСОБА_6 купив у нього ліжка, стіл, шкаф та інші речі, що були в будинку.( т. 1, а.с. 101-102; т. 2 а.с. 25).
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що зазначені позивачем обставини про те, що договір дарування від 30 січня 2003р. укладався без наміру створити правові наслідки та він був фіктивним, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, не встановлено таких обставин і судом апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про те, що у відповідності до ч. 1 ст. 58 ЦК України( в редакції Закону від 1963 р.) ОСОБА_1 не доведено, що договір дарування є фіктивним, укладався без наміру створити правові наслідки та що обидві сторони угоди, як ОСОБА_1 так і ОСОБА_6 діяли без наміру створити цивільно - правові наслідки.
Позивачка ОСОБА_1 з дня укладання договору дарування з 30.01.2003р. та до дня смерті ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначений договір не оскаржувала в судовому порядку. Вказаний договір був нею укладено особисто і нотаріус при його укладанні роз’яснив права та обов’язки сторін та його правові наслідки. Після укладання договору ОСОБА_6 у спірному будинку зареєстрував свою матір - ОСОБА_2, неповнолітню ОСОБА_5, опікуном якої за рішенням виконкому Овідіопольської сільської ради від 18.12.2003р. стала ОСОБА_2 Місце проживання ОСОБА_5 визначено у спірному будинку, тобто ОСОБА_6 розпорядився житловим будинком на свій розсуд , як своїм власним і не вважав договір фіктивним (а.с.88т.1).
Доводи апелянта про те, що з ОСОБА_6 вони проживали однією сім’єю і тільки після його смерті ОСОБА_1 зрозуміла, що її право порушено, оскільки у вересні 2006р. вона дізналась про її виселення зі спірного будинку, є необґрунтованими.
Про те, що договір є фіктивним, позивач знала з моменту укладання договору, якщо вважала його таким, але тривалий час до смерті ОСОБА_6 не приймала мір до поверненню будинку у свою власність та не оскаржувала ці обставини в судовому порядку.
У ст.76 ЦК УРСР(1963р.) було визначено, а також у ч.1 ст.261 ЦК України встановлено, що початок перебігу позовної давності, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В разі порушення свого права ОСОБА_1 повинна була дізнатися про таке порушення після укладання договору дарування, проте вона претензій до ОСОБА_6 не пред’являла тривалий час . З таких підстав ОСОБА_6 не вважав укладений договір фіктивним, та таким, що порушує права ОСОБА_1 Позивачка не довела суду наявність умислу на фіктивність угоди всіх сторін правочинну.
Доводи апелянта про те, що вищевказаний договір було укладено по причині необхідності реєстрації відповідачки є необґрунтовані, спростовуються довідкою Управління Пенсійного фонду України про те, що ОСОБА_2 перебуває на обліку та отримує пенсію в Пенсійному фонді в Овідіопольському районі з 19.11.2002р., тобто раніше дати дарування будинку, а також довідкою з м. Чемишлія, Республіки Молдова від 16.09.2002р. про дозвіл на вивезення через митну службу особистого майна та ксерокопією паспорту ОСОБА_2 з відміткою митниці від 04.10.2002р.
Посилання апелянта на те, що її син ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_5 інвалід дитинства не має іншого житла спростовуються доказами, які є в матеріалах справи: договором від 01 листопада 2007р. щодо дарування на 1\2 частини житлового будинку, який розташований у м. Часів Яр Донецької області на ОСОБА_16 (а.с.195-196т.2).
Враховуючи все вищевикладене, розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Підстав для ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307 ч.1п.1, 314 ч.1п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області А.М.Кварталова
Н.Д.Плавич
Л.А.Гірняк