ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2011 року                                                            Справа №  5005/2610/2011

               Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Бахмат Р.М., Чус О.В.

при секретарі: Соловйовій О.І.

за участю представників:

 прокурора: Бєлік В.О.- посвідчення №195 від 09.12.2010 року

 позивача: ОСОБА_1. –предст., дов. №7/11-197  від 22.03.2011 року

 відповідача: не явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Науково-виробничого комерційного об’єднання «Пульсар»(м. Дніпропетровськ) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2011р. у справі  №5005/2610/2011

за позовом: прокурора Самарського району м. Дніпропетровська (м. Дніпропетровськ) в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)

до: приватного підприємства «Науково-виробничого комерційного об’єднання «Пульсар»(м. Дніпропетровськ)

про: зміну п. 4.1 договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2011 року  з урахування уточнення позовних вимог від 28.03.2011р. у справі №5005/2610/2011 (суддя Дубінін І.Ю.) задоволений позов прокурора Самарського району м. Дніпропетровська (м. Дніпропетровськ) в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ) до приватного підприємства «Науково-виробничого комерційного об’єднання «Пульсар»(м. Дніпропетровськ) про внесення змін до п. 4.1 договору оренди земельної ділянки від 25.01.2006р. шляхом викладення його в такій редакції: “4.1. Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Податкового кодексу України та не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України та відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 02.02.11р. № 216/8 у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України.".  

Не погодившись із рішенням суду, відповідач –приватне підприємство «Науково-виробниче комерційне об’єднання «Пульсар»(м. Дніпропетровськ), подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2011 року по справі №5005/2610/2011 та припинити провадження у справі. Посилаючись на ст. 140, ч.3 ст.143 Конституції України, ст. 80, ч.2 ст. 83 Земельного кодексу України, ст. ст.1, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», скаржник вважає, що суд дійшов помилкового висновку про обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави. Оскільки підприємство не заперечувало проти внесення змін до договору (заява від 28.02.2011р. №58/11), відповідач вважає, що в даному випадку господарський суд повинен був припинити провадження у справі на підставі п.п. 1-1 п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв’язку із відсутністю спору. Відповідач у встановлений в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до розгляду час у судове засідання не явився, представник відповідача прибув у судове засідання з запізненням після оголошення вступної та резолютивної частини постанови.

Прокурор Самарського району м. Дніпропетровська відзив на апеляційну скаргу не надав, але в судовому засіданні підтримав доводи суду і вважає рішення таким, що прийнято на підставі повністю досліджених матеріалів справи.

Дніпропетровська міська рада (м. Дніпропетровськ) –позивач, відзив на апеляційну скаргу не надав, представник позивача у судовому засіданні пояснив, що рішення суду прийнято без порушення норм матеріального і процесуального права та у відповідності з вимогами чинного законодавства.  

За розпорядженням в.о. секретаря судової палати №589 від 18.05.2011 року у зв’язку з відпусткою судді постійної колегії Лотоцької Л.О. та на підставі наказу голови суду №5 від 17.01.2011р., справа передана для розгляду колегії суддів у справі головуючого судді Євстигнеєва О.С., суддів Бахмат Р.М. і Чус О.В.

У судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Вислухавши представника позивача і прокурора, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) і приватним підприємством «Науково-виробниче комерційне об’єднання «Пульсар» (орендар) 25.01.2006 року був укладений договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Семафорна, 21-А (Самарський район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:09:439:0027. Підставою для надання земельної ділянки в оренду стало рішення міської ради від 30.11.2005р. №208/31. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0415 га (пункти 1.1, 1.3, 2.1 договору).

25.01.2006р. договір був посвідчений нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І.П. і зареєстрований в реєстрі за №400. В книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі договір зареєстрований 05.04.2006р. за №040610400400.

Відповідно до п. 3.1 договір укладено на п’ятнадцять років.

Пунктом 4.1 договору сторони встановили, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (гривнях), у розмірі 1 (%) відсотка від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.

Сторонами узгоджено, що розмір орендної плати переглядається щорічно, або у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; змін у цільовому використанні земельної ділянки; зміни розмірів земельного податку; підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках передбачених законом (п.4.7 договору).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№309-VI від 03.06.2008 року в Закон України «Про оренду землі»були внесені зміни, зокрема, ч. ч. 4 та 5 ст. 21 викладені в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення –розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій  земель –трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині». Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування –з 04.06.2008 року.

В зв’язку із введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011р. (від 02.12.2010 N 2755-VI) Закон України „Про плату за землю” втратив чинність згідно ч. 2 Прикінцевих положень Кодексу. Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011 року регулюється виключно Податковим кодексом України.

Згідно із статтею 287 Податкового кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з вимогами ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю –це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а також не може перевищувати  для земельних ділянок, наданих  для  розміщення, будівництва,  обслуговування  та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази,  розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для  інших  земельних  ділянок,  наданих   в  оренду,  - 12 відсотків нормативної грошової оцінки (ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України).

З метою приведення рішень міської ради та проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства, керуючись Земельним кодексом України, Податковим кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення №216/8 від 02.02.2011р. «Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства», яким визначено, що до моменту прийняття міською радою рішення про визначення розміру річної орендної плати за земельні ділянки залежно від їх функціонального використання встановити розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України, незалежно від мети використання (п.1). Встановлено, що усі нормативні акти, які було прийнято міською радою до прийняття цього рішення, діють в тих частинах, що не суперечать положенням цього рішення (п. 4).

Відповідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До розмежування земель державної і комунальної власності, повноваженнями з розпорядження ними в межах населених пунктів, тобто функціями виконавчої влади, наділені міські ради (Розділ Х Перехідні положення, п.12 Земельного кодексу України).

Частина 2 ст. 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи  діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, а тому у разі прийняття відповідним органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. п.3.4.7 Рекомендації Президії ВГСУ від 02.02.2010 р. № 04-06/15 “Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства”.

Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанова ВГСУ від 02.02.2010 року по справі №32/175-09 та ін.) і Верховний Суд України (постанова від 27.12.2010 року).

У листі Вищого господарського суду України від 06.08.2008 р. № 01-8/471 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)”, зокрема, зазначено: відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору. Крім того, слід враховувати, що в силу ст.4 ГК України земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

Не дивлячись на те, що відповідач не заперечував про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, що підтверджується його листом на адресу департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради від 28.02.2011р. №58/11, колегія суддів вважає необґрунтованим застосування в даному випадку п.п. 1-1 п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, яким припиняється провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Наявність вищезазначеного листа  не може бути підставою припинення провадження у справі.

За Роз'ясненнями Вищого арбітражного суду від 23.08.1994р. № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" (зі змінами і доповненнями), господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у таких випадках: припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Крім того, доводи апеляційної скарги щодо помилкового висновку господарського суду про обґрунтованість звернення прокурора з позовом в інтересах держави також не можуть бути підставою для скасування рішення виходячи з наступного. Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом.

За рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано в тому числі повноваження органу виконавчої влади (органи місцевого самоврядування). В контексті п. 2 ст. 121 Конституції України приписи п. 3 ч. 1 ст. 2 ГПК України  треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави.

Нормами  ст. 22 Закону України "Про власність" визначено, що суб'єктами права державної власності на землю виступають зокрема і обласні, районні, міські, селищні, сільські ради –на землі в межах їх територій (крім земель загальнодержавної власності).

Виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"  питань регулювання земельних відносин (п. 34 ст. 26).

Відповідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До  розмежування земель державної і комунальної власності, повноваженнями з розпорядження ними в межах населених пунктів, тобто функціями виконавчої влади, наділені міські ради (Розділ Х Перехідні положення, п.12 Земельного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, прокурором обґрунтовано пред’явлено позов в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради як органу, на який державою покладено обов’язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов’язаних із захистом інтересів держави, оскільки предмет спору зачіпає інтереси держави.

За таких обставин рішення місцевого господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства і повинно бути залишено без зміни, а апеляційна скарга –без задоволення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Науково-виробничого комерційного об’єднання «Пульсар»(м. Дніпропетровськ) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2011 року у справі  №5005/2610/2011 залишити без зміни.

Головуючий суддя:                                                                                                  О.С.Євстигнеєв

Судді:                                                                                                                          Р.М. Бахмат

                                                                                                                                    О.В. Чус

(постанова виготовлена у повному обсязі 20.05.2011 року)