Справа №22-а-4124/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Демченко О.С.
Код категорії 10.3.1 Суддя-доповідач - Хвостик
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2011 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ адміністративного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Хвостика С. Г.,
суддів - Ведмедь Н. І., Сибільової Л. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 (далі-позивач)
на постанову Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14 грудня 2009 року
у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Глухові Сумської області про зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2007 – 2008 роки та поновлення строку звернення до суду, –
встановила:
Постановою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14 грудня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його вимоги в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_2 отримує пенсію за віком та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.
Протягом 2007 року позивач не отримувала підвищення до пенсії у вигляді надбавки як дитині війни. З 01 січня і по 31 грудня 2008 року включно позивач отримувала підвищення до пенсії в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 місцевий суд виходив із законодавчої неврегульованості механізму реалізації положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та відсутності у позивача права на виплату йому надбавки до пенсії як дитині війни саме в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, тому вважав не порушеним її право на пенсійне забезпечення в цій частині і таким, що не підлягає судовому захисту.
Однак, з такими висновками місцевого суду погодитись не можна, з огляду на наступне.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон №2195-ІV) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 12 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року №489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (далі-Закон №489-V) дію статті 6 Закону №2195-ІV зупинено на 2007 рік із урахуванням статті 111 цього Закону. Проте Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V.
Рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і положення пп.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким були внесені зміни до тексту ст.6 Закону № 2195-ІV щодо зменшення розміру надбавки до пенсії дітям війни.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Разом із цим, у силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Отже, відповідно до положень вказаного Закону № 2195-ІV пенсія позивачу повинна виплачуватись зі збільшенням її на 30% мінімальної пенсії за віком.
При цьому колегія суддів вважає, що місцевий суд помилково зазначив про те, що право у позивача на отримання такого підвищення не виникло за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року відповідно, не врахувавши положення ч.2 ст. 152 Конституції України та рішень Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо призупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та № 10-рп/2008 від 22.05.2008, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пп.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Що стосується питання про розмір мінімальної пенсії за віком для визначення підвищення до пенсії позивачу, то про нього йдеться лише у ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-ХІV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Тому при обрахуванні розміру підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» колегія суддів вважає, що застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо доводів відповідача про те, що він є неналежною стороною, колегія суддів вважає їх непереконливими, оскільки згідно з пп. 7 п.2.1. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.
З огляду на це, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що позивач не має права на перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування вказаного підвищення є незаконною.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не можуть бути взяті до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів управлінню Пенсійного фонду для виконання покладених на нього обов'язків у справі цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.
Безпідставним є також висновок суду першої інстанції про можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки з цього приводу не ставилось питання ухвалювати рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування Пенсійного фонду України.
Висновок суду про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону № 2195- ІV, зокрема, не визначення поняття «мінімальна пенсія за віком» є необґрунтованим і не може бути підставою для відмови в позові.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що заслуговують на увагу доводи відповідача про пропуск позивачем річного строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України (в редакції, діючій на момент постановлення оскаржуваного судового рішення) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки позивач звернулася до суду з адміністративним позовом лише 17 вересня 2009 року, тому, на думку колегії суддів, враховуючи річний строк звернення до суду, порушене право позивача на нарахування та виплату надбавки до пенсії підлягає захисту з 17 вересня 2008 року, так як порушення прав позивача відбувалося періодично, кожного місяця, починаючи з 09 липня 2007 року, тому у неї було достатньо можливостей для своєчасного звернення до суду.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вбачає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому вважає за необхідне на підставі п.4 ч.1 ст.202 КАС України скасувати постанову місцевого суду та постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в межах річного строку звернення до адміністративного суду та в межах позовних вимог, а саме: за період з 17 вересня 2008 року по 31 грудня 2008 року, тобто по кінець цього календарного року, без визначення конкретних сум, які підлягають стягненню на користь позивача.
Керуючись ст.ст.195, 197, п.3 ч.1 ст.198, ст.ст.202, 205, 207 КАС України, Законом України «Про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами» колегія суддів -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14 грудня 2009 року в даній справі скасувати в повному обсязі.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Глухові Сумської області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_2 доплати до пенсії за період з 17 вересня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Глухові Сумської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести їй відповідні виплати за 2008 рік, з 17 вересня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за виключенням сум фактично проведених виплат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді -