Справа  №  2-577\2007 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

15 травня 2007 року Оболонський районний суд м.Києва  в складі;

головуючого - судді       -   Борисовій О.В.

при секретарі                                    -   Зірук М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства „Української страхової компанії „Дженералі Гарант" про визнання договору страхування частково недійсним та про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ :

Позивачі в листопаді 2006 року звернулись до суду із позовом про захист прав споживача до відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-АВТО". Уточнивши та доповнивши свої позовні вимоги до відповідача, який згідно рішення загальних зборів акціонерів від 10 листопада - 04 грудня 2006 року перейменований на відкрите акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Дженералі-Гарант" (ВАТ УСК "Дженералі-Гарант"), позивачі просять суд:

визнати договір страхування, укладений 09.08.2004р. в формі поліса НОМЕР_5 добровільного страхування транспортного засобу між відкритим акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Гарант-АВТО" та ОСОБА_2. частково недійсним, а саме недійсним щодо особи страхувальника - ОСОБА_2.;

перевести на ОСОБА_1 права та обов"язки страхувальника за полісом страхування НОМЕР_5 від 09.08.2004р.;

стягнути з ВАТ УСК "Дженералі-Гарант" на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 558144 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі ЗО грн.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовують наступним.

09.08.2004р. в формі страхового поліса НОМЕР_5 було укладено договір добровільного страхування належного позивачу ОСОБА_1 на праві власності автомобіля RANGE ROVER, номерний знак НОМЕР_1 Страховиком по договору був відповідач, а страхувальником у відповідній графі поліса була зазначена позивачка ОСОБА_2. (дружина ОСОБА_1). У графі вигодонабувач поліса страхування було зазначено; "у відповідності із законодавством України".

Позивачі з'азначають, що договір страхування складався за формою запропонованою самим відповідачем, на його бланку і друкувався ним; договір укладався саме для задоволення потреб ОСОБА_1 як страхувальника і підписувався особисто позивачем ОСОБА_1., а не ОСОБА_2.; саме ОСОБА_1., а не ОСОБА_2. вчинював всі дії, пов"язані із укладенням договору страхування: особисто вів попередні переговори із страховиком, особисто складав і підписував заяву на страхування, особисто сплатив страхові платежі, виконував обов"язки страхувальника за договором і таке виконання ОСОБА_1. договору страхування сприймалось відповідачем як виконання з боку належного страхувальника. ОСОБА_2. із страховиком взагалі ніколи не спілкувалась і наміру укладати договір страхування в неї не було. За таких обставин позивачі вважають, що дійсним страхувальником був ОСОБА_1., а тому правочин в частині особи страхувальника ОСОБА_2. є удаваним і недійсним. Тому, на думку позивачів, слід застосувати правові наслідки удаваного правочину, передбачені ст.235 ЦК України і дійсним страхувальником визнати ОСОБА_1 з переведенням на нього всіх прав та обов"язків страхувальника.

Страхова с^ма за 'договором страхування дорівнювала дійсній вартості автомобіля і становила 620160 грн. Страховий платіж (страхова премія) становив за договором 6,41% від страхової суми, або 39752 грн. і була сплачена  позивачем ОСОБА_1  повністю  та  в  обумовлений  договором

 

страхування строк. Страховим ризиком за договором страхування вважався, зокрема, ризик незаконного заволодіння транспортним засобом, франшиза при цьому становила 10%.

22.06.2005р. об"єкт страхування було викрадено. По факту незаконного заволодіння транспортним засобом Дніпровським РУ ГУ МВС України в м.Києві 02.07.2005р. порушено кримінальну справу за ст.28 9 ч.3 КК України, проте автомобіль не знайдено і причетних до злочину осіб не встановлено.

Позивач ОСОБА_1. на виконання умов договору страхування повідомив відповідача про настання страхового випадку та подав відповідні документи на виплату страхового відшкодування. Проте, відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодуваня. Позивачі вважають відмову незаконною та необгрунтованою та вбачають неналежне виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором страхування, чим порушуються права споживача на належну якість страхової послуги, передбачені ст.ст.З,12 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції в редакції Закону України № 1023-ХІІ від 12.05.1991р.

Крім того, відповідач надав при укладенні договору страхування недостовірну інформацію щодо особи вигодонабувача як "у відповідності із законодавством України". У цьому позивачі вбачають порушення права споживача на інформацію про товари (роботи, послуги), передбаченого ст.ст.З,18 Закону України "Про захист прав споживачів".

В судовому засіданні представник позивачів підтримав позовні вимоги, просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечує, вважає його необгрунтованим. В поясненнях та письмових запереченнях на позовну заяву представник відповідача зазначає, що договір страхування укладався ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. і саме остання є страхувальником за договором та має право на отримання страхової виплати. Одночасно представник пояснив, що оскільки ОСОБА_1. на час укладення договору страхування був власником застрахованого автомобіля RANGE ROVER, номерний знак НОМЕР_1, то він же і був особою на чию користь укладений вищезазначений договір страхування та має право на отримання страхової виплати. Представник відповідача підтвердив, що заява на страхування і договір страхування підписувався власноручно ОСОБА_1.

Страховик керуючись вимогами ст.26 Закону України "Про страхування" правомірно відмовив у виплаті страхового відшкодування і підставою для цього було подання страхувальником, при цьому, як зазначив предствник відповідача, страхувальником ОСОБА_1., свідомо неправдивих відомостей про об"єкт страхування. Таке подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей полягає, на думку відповідача, у наступному: автомобіль RANGE ROVER з 15.03.2003р. перебував у розшуці по базі даних Інтерполу і про цю обставину страхувальник при укладенні договору страхування нічого не повідомив; страхувальник повідомив невірний номер кузова автомобіля; повідомлена страхувальником при укладенні договору страхування вартість автомобіля була значно завищеною і не відповідала ринковій вартості автомобіля; автомобіль був в технічно несправному стані. Одночасно представник відповідача підтвердив, що при укладенні договору страхування було надано автомобіль для огляду та свідоцтво про реєстрацію автомобіля.

Додатковими1 підставами для відмови у виплаті страхового відшкодування відповідач наводить ту обставину, що державна реєстрація в органах ДАІ автомобіля RANGE ROVER, номерний знак НОМЕР_1 "припинила свою чинність" з набрання законної сили ухвалою Солом"янського районного суду м.Києва від 25.03.2005р., якою скасовано рішення Солом"янського районного суду м.Києва від 15.06.2004р. по цивільній справі № 2-2568-1/04, яке в свою чергу було підставою для реєстрації автомобіля на попереднього власника).

Також представник відповідача зазначає, що автомобіль перебуває у розшуку за базою даних Інтерпол, а ОСОБА_1. не набув "за рішенням суду право власності за набувальною давністю" на автомобіль.

Вказує, що за таких обставин автомобіль має бути вилучений (конфіскований) у особи яка ним володіє, а відповідно до ст.998 ЦК України договір визнається судом недійсним, якщо об"єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Представник відповідача в обгрунтування своїх заперечень просив застосувати положення ч.3 ст.61 ЦПК України та посилався, що рішенням

 

апеляційного суду м.Києва від 13 березня 2006р. по справі за апеляційною скаргою ВАТ "УСК "Гарант-Авто" на рішення Дніпровського районного суду М.Києва від 24 листопада 2005р. за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "УСК "Гарант-АВТО" про стягнення страхового відшкодування та нарахованої пені, встановлено, що при укладенні договору страхування страховику були надані неправдиві відомості, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідка ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 09.08.2004 року було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу - автомобіля RANGE ROVER, номерний знак НОМЕР_1 Факт укладення договору страхування лосвідчувався страховим полісом НОМЕР_5 від 09.08.2004р., що є формою договору страхування.

Відповідно до  тексту страхового поліса, страхувальником була зазначена

- ОСОБА_2, власником - ОСОБА_1, щодо

вигодонабувача наведено: „у відповідності із законодавством України".

Страхувальником за полісом було відкрите акціонерне товариство

"Українська страхова компанія "Гарант-АВТО" (ВАТ УСК "Гарант-АВТО"). З

договором страхування ВАТ УСК "Гарант-АВТО" як страховик зобов"язався у

разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні

(страхувальникові ОСОБА_2.), грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов"язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як вбачається з тексту договору, страхова сума дорівнює оціночній вартості і становить 620160 грн. Страхова премія (страховий платіж) плата за страхування, яку страхувальник зобов"язаний внести страховику згідно з договором страхування становила 39752 грн. (за страховим тарифом 6,41% від страхової суми). Страховим ризиком за договором страхування вважалось, зокрема, незаконне заволодіння транспортним засобом. Франшиза

- частина збитків, яка не відшкодовується страховиком, по страховому

ризику незаконного заволодіння становила 10%. Строк дії договора

страхування - з 10.08.2004р. по 09.08.2005р. У всьому, що не врегульовано

договором страхування сторони зобов"язались керуватись "Правилами

добровільного|| страхування транспортних засобів (КАСКО) ВАТ УСК "Гарант-

АВТО" № 19-1 від 01.10.2002р. (надалі - "Правила добровільного

страхування транспортних засобів") та чинним законодавством України.

ВАТ УСК "Гарант-АВТО" згідно рішення загальних зборів акціонерів від 10 листопада - 04 грудня 2006 року перейменований на відкрите акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Дженералі-Гарант" (ВАТ УСК "Дженералі-Гарант").

За умовами договору страхування, страхова премія повинна сплачуватись страхувальником частинами (чотири платежі). Перший платіж - 9752 грн. було сплачено особисто ОСОБА_1. по фіскальному чеку УСК "Гарант-АВТО" № 18 від 09.08.2004р. В подальшому ОСОБА_1. була сплачена у обумовлені договором страхування строки решта страхової премії в повній мірі.

Поліс оформлено за спеціальною формою страхувальника, яка являє собою самокопіюючий бланк в двох примірниках (один для страхувальника, один для страховика), текст в якому друкувався безпосередньо страховиком.

На лицевій стороні поліса, на примірнику страхувальника, в графі "Страхувальник" міститься підпис, який, як вказує представник позивачів, належить позивачці ОСОБА_2., проте зроблений нею не 09.08.2004р. (під час укладення договору страхування) , а набагато пізніше - в жовтні 2005 року, в зв"язку із підготовкою документів для звернення до Дніпровського районного суду м.Києва із позовом до ВАТ УСК "Гарант-АВТО" та виключно за порадою свого представника. На лицевій стороні поліса, на примірнику страховика, в графі "Страхувальник" відповідний підпис відсутній взагалі.

З огляду на зазначене та самокопіюючий характер бланка поліса пояснення представника позивачів щодо обставин підписання ОСОБА_2. свого примірника поліса знаходять об"єктивне підтвердження.

 

На зворотній стороні поліса викладено "Права і обов"язки сторін", зокрема зазначено, що з правилами і умовами страхування ознайомлений Страхувальник і міститься підпис Страхувальника.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивачів, зазначений підпис Страхувальника зроблено власноручно ОСОБА_1. при укладенні договору страхування. Вказану обставину підтвердив і представник відповідача у своїх письмових запереченнях на позовну заяву.

Укладенню договора страхування передувала письмова заява на страхування від 09.08.2004р., яка також оформлена за формою, встановленою самим страховиком. За надрукованим текстом заяви, страхувальником зазначена ОСОБА_2., власник - ОСОБА_1., вигодонабувач: "у відповідності із законодавством України". Як зазначив представник позивачів, всі підписи в заяві на страхування, у відповідних графах "Страхувальник" зроблено власноручно ОСОБА_1. одночасно із поданням заяви. Зазначену обставину підтвердив і представник відповідача в своїх письмових запереченнях на позовну заяву.

Одночасно із укладенням договору добровільного страхування, між тими ж сторонами було укладено договір обов"язкового страхування цивільної відповідальності, що посвідчувалось полісом НОМЕР_6 від 09.08.2004р. і страховий платіж по якому становив 282 грн. Страхувальниками в цьому договорі зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Як пояснив представник позивачів, підпис в графі "Страхувальник" цього полісу власноручно зроблено ОСОБА_1. Укладенню цього договору обов"язкового страхування передувало подання 09. 08 . 2004р. позивачем ОСОБА_1. вищевказаної заяви на страхування. Ця заява була одною як для укладення договору добровільного страхування, так і для укладення договору обов"язкового страхування. Між тим, страховик у договорі обов'язкового страхування зазначив страхувальниками як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2, а у договорі добровільного страхування зазначено страхувальником лише ОСОБА_2

Фіскальним чеком № 18 від 09.08.2004р. на загальну суму 10034 грн. ОСОБА_1. було одночасно оплачено перший внесок по договору добровільного страхування в розмірі 9752 грн. та страховий платіж по договору обов"язкового страхування в розмірі 282грн. В судовому засіданні представник відповідача не оспорював вищенаведені обставини.

В письмових запереченнях на позовну заяву представник відповідача зазначає, що позивач ОСОБА_1. як власник автомобіля RANGE ROVER, номерний знак НОМЕР_1 був особою, на чию користь укладено договір страхування. Одночасно, за твердженням представника відповідача, позивачка ОСОБА_2. також мала право на отримання страхового відшкодування за даним договором страхування.

З листа ВАТ "УСК| "Гарант-АВТО" № 2831/11 (10725) від 31.08.2005р. вбачається, що відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування направлялась одночасно і ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Заява від 23.06.2005р. про настання страхового випадку подана саме ОСОБА_1. і зареєстрована відповідачем за № 10725 від 23.Об.2005р. З огляду на умови договору страхування та п.7.2. "Правил добровільного страхування транспортних засобів (КАСКО) ВАТ УСК "Гарант-АВТО" № 19-1 від 01.10.2002р. така заява подається саме страхувальником. Подання заяви ОСОБА_1., а не ОСОБА_2. не було для відповідача приводом для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Як стверджував в судовому засіданні представник позивачів, договір укладався саме для задоволення потреб ОСОБА_2 як страхувальника і підписувався особисто позивачем ОСОБА_1., а не ОСОБА_2.; саме ОСОБА_1., а не ОСОБА_2. вчинював всі дії, пов"язані із укладенням договору страхування: особисто вів попередні переговори із страховиком, особисто складав і підписував заяву на страхування, особисто сплатив страхові платежі, виконував обов"язки страхувальника за договором і таке виконання ОСОБА_1. договору страхування сприймалось відповідачем як виконання з боку належного страхувальника. ОСОБА_2. під час подання заяви на страхування та укладення договору страхування присутньою не була, із відповідачем взагалі ніколи не спілкувалась, у нього в офісі не була і наміру укладати договір страхування для задоволення особистих потреб в неї не було.

 

В судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_3., який був на час укладення договору страхування працівником ВАТ УСК "Гарант-АВТО" і працює у відповідача на цей час» Свідок особисто укладав договір страхування з боку відповідача, приймав заяву на страхування, здійснював огляд об"єкта страхування та безпосередньо спілкувався із страхувальником, і пояснив, що саме особисто ОСОБА_1. укладав і підписував договір страхування, сплачував страховий платіж. Свідок пояснив, що ОСОБА_2. під час укладення договору страхування в офісі відповідача  присутня не була.

З письмових заперечень представника відповідача вбачається, що ОСОБА_1., на думку відповідача, є особою, на чию користь укладений договір страхування. На думку відповідача, страхувальник ОСОБА_2. також має право на отримання страхового відшкодування. Крім того, сам відповідач сприймав вказану в договорі страхування щодо вигодонабувача фразу "у відповідності із законодавством України" так, як ОСОБА_1. має право на отримання страхового відшкодування. Між тим, жоден з актів цивільного законодавства не містить вказівки на те, хто є "у відповідності із законодавством України" вигодонабувачем за договором страхування в разі відсутності вказівок про це в самому договорі. Більш того, в ст.97 9 ЦК України, ст.16 Закону України "Про страхування" прямо зазначено, що страхова виплата здійснюється страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає достовірно встановленим, що насправді дісним страхувальником за договором страхування був ОСОБА_1., а в страховому полісі НОМЕР_5 від 09.08.2004р. була зазначена інша особа - ОСОБА_2. Зазначений договір страхування в частині особи страхувальника ОСОБА_2. не відповідав волевиявленню учасників правочину і не був спрямований на реальне настання правових наслідків для ОСОБА_2., що були обумовлені ним.

Зазначені обставини є підставами відповідно до ч.І ст.215 ЦК України для визнання договору страхування недійсним в частині особи страхувальника ОСОБА_2. як удаваного правочину.

Відповідно до ст.217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Як підтвердив в судовому засіданні представник відповідача, в разі зазначення у договорі страхування в якості страхувальника ОСОБА_1 був би вчинений.

Із зазначенням в якості страхувальника ОСОБА_2. мав місце удаваний правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину (із зазначенням страхувальником ОСОБА_1), який вони насправді вчинили. Частиною другою ст.235 ЦК України передбачено, що якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно до ч.І ст.23 6 ЦК України, визнаний судом правочин є недійсним з моменту його вчинення.

За таких обставин дійсним страхувальником слід визнати ОСОБА_1 і перевести на нього , всі права та обов"язки страхувальника за полісом страхування НОМЕР_5 від 09.08.2004р. з моменту його вчинення.

22.06.2005р. по вул.Червоноткацька, 19 в м.Києві застрахований автомобіль RANGE ROVER, номерний знак НОМЕР_1 було викрадено.

За фактом незаконного заволодіння транспортним засобом 02.07.2005р. Дніпровським РУ ГУ МВС України в м.Києві було порушено кримінальну справу № 04-10718 за ч.3 ст.289 КК України. 28.07.2005р. на підставі ст.206 п.3 КПК України кримінальну справу було зупинено, в зв"язку із невстановленням особи, яка вчинила злочин; автомобіль не знайдено.

ОСОБА_1. своєчасно заявою від 23.06.2005р., зареєстрованою за № 10725, повідомив страховика про викрадення автомобіля. Страховик отримав всі необхідні документи, перелік яких передбачений договором страхування, для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування. Суд вважає, що цих документів було достатньо для розгляду по суті питання про виплату страхового  відшкодування,  оскільки  вони  підтверджували  зацікавленість

 

страхувальника  щодо  об"єкта  страхування,   наявність  та  обставини страхового випадку, розмір заподіяного збитку.

Проте, листом № 2831/11(10725) від 31.08.2005р„ страхувальник ВАТ "УСК "Гарант-Авто" відмовив у виплаті страхового відшкодування, мотивуючи таку відмову тим, що застрахований автомобіль перебуває в розшуку по Інтерполу з 15.03.2003р.

Розглядаючи заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 суми страхового відшкодування суд виходить з наступного.

Укладенню договору добровільного страхування передувало подання 09.08.2004р. позивачем ОСОБА_1. відповідачеві письмового "заява на страхування транспортного засобу, цивільної відповідальності, життя і здоровая водія та пасажирів" за формою, встановленою страховиком, про свій намір укласти договір страхування. У графах "дійсна вартість транспортного засобу", "страхова сума" було зазначено - 620160 грн.

Відповідно до ч.І ст.18 Закону України "Про страхування", для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Таким чином, надання письмової заяви за формою, встановленою страховиком виражає лише намір страхувальника укласти договір страхування.

Згідно ч.І ст.б Закону України "Про страхування", добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно з ч.І ст.16 вищевказаного Закону, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

В статті 10 Закону України "Про страхування", зазначено, що страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Згідно з ст. 9 Закону України "Про страхування", страхова сума -грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під ч;ас укладання договору страхування чи зміни договору страхування. |І

При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

 

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування;

Відповідно до "Правил добровільного страхування транспортних засобів"s

договір страхування  (поліс)  оформлюється виключно на номерних бланках Страховика, виготовлених друкарським способом (п.5.1.);

- договір страхування укладається на підставі письмової заяви про добровільне страхування. При заповненні бланку заяви Страхувальнику необхідно відповісти на ряд запитань, на підставі яких визначається розмір страхового тарифу. Заповнення заяви не зобов"язує Страхувальника продовжувати укладення договору страхування (п.5.3.);

·       при укладенні договору страхування Страхувальник надає Страховику можливість оглянути об"єкт страхування у світлий час доби та усі необхідні дані про об"єкт страхування, за достовірність яких він несе відповідальність (п.5.4.);

·       транспортний засіб може бути застрахований на повну вартість. При цьому страхова сума дорівнює вартості транспортного засобу за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору страхування. Якщо заявлена Страхувальником вартість викличе сумнів у Страховика, він має право вимагати документ, що підтверджує її достовірність (п.3.5.).

З боку відповідача всі необхідні дії по укладенню договору страхування (огляд об"єкта страхування, узгодження страхової суми, нарахування страхового тарифу, роздруківка договору страхування тощо) здійснював його працівник ОСОБА_3 Як пояснив в судовому засіданні свідок ОСОБА_3., позивачем ОСОБА_1 було надано в світлий час доби транспортний засіб для огляду та реєстраційні документи на нього. Свідок оглянув транспортний засіб, будь-яких пошкоджень при цьому встановлено не було. Свідок мав достатній час для огляду автомобіля, при огляді йому ніхто не заважав. При встановлені страхової суми свідок перевіряв заявлену страхувальником вартість автомобіля за методикою товарознавчої експертизи і оцінки транспортних засобів, використовував дані спеціалізованих довідників з оцінки транспортних засобів та інтернет-дані. Будь-яких сумнівів щодо розміру страхової суми у свідка під час укладення договору страхування не було. Після всіх необхідних процедур та сплати страхової премії, позивачеві ОСОБА_1 було видано страховий поліс. Свідок підтвердив, що при укладенні договору страхування будь-які заперечення у ВАТ "УСК "Гарант-АВТО" були відсутні.

Вказані покази співпадають з викладеними свідком поясненнями у службовій записці від 26.01.2006р. на ім"я першого віце-президента ВАТ "УСК "Гарант-АВТО".

Таким чином, при укладенні договору позивачем було повідомлено про свій намір укласти з страховиком ВАТ "УСК "Гарант-АВТО" договір добровільного страхування автомобіля RANGE ROVER, номерний знак НОМЕР_1, повідомлено необхідні данні про  об"єкт страхування у обсягах встановлених самим страхувальником. В свою чергу відповідач оглядав транспортний засіб перед страхуванням, перевірив його технічний стан і вартість автомобіля. Вартість автомобіля та його технічний стан не викликала сумнівів у страховика і будь-яких документів на підтвердження достовірності зазначеної страхувальником вартості страховик не вимагав. Страховий платіж нараховано в сумі 39752,00грн. (за тарифом 6,41% відсотка) саме із страхової суми 620160,00грн. Страховий платіж було сплачено позивачем ОСОБА_1. і оприбутковано відповідачем. Будь-які заперечення на час укладення договору добровільного страхування та отримання відповідачем значної суми страхового платежу були відсутні.

Відповідач посилається на ту обставину, що страхувальник під час укладення договору страхування 09.08.2004р. подав недостовірні відомості, повідомивши, що автомобіль перебуває у технічно справному стані. Проте, справний технічний стан автомобіля на час страхування підтверджується фактом проведення 09.08.2004р. огляду автомобіля перед страхуванням працівником відповідача ОСОБА_3 і відсутністю при цьому будь-яких заперечень з його боку. Як вбачається з листа УДАІ ГУ МВС України в м.Києві № 10/10485BX від 29.09.2006р., автомобіль RANGE ROVER, номерний

 

знак  НОМЕР_1  пройшов  04.08.2004р.  державний  технічний  огляд,  за результатами якого автомобіль визнано технічно справним.

Згідно до п.12 "Правил проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів", затверджених постановою КМ України № 141 від 26.02.1993р., справним вважається повністю укомплектований транспортний засіб, який має задовільний зовнішній вигляд і технічний стан якого відповідає вимогам законодавства, правил, норм і стандартів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.

Відповідач мав об"єктивну можливість належним чином перевіряти викладене страхувальником у заяві на страхування, у разі сумнівів відмовитись від прийняття страхового ризику без пояснення причин відмови.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність належних знань щодо Іігехнічного стану автомобіля та його ринкової вартості. Законодавство1 виходить із імперативного припущення про наявність у виконавця страхової послуги необхідного рівня наукових і технічних знань, відповідно до п.9 ст.15 Закону України "Про захист прав споживачів" в чинній на час укладення договору страхування редакції 1991 року) та відсутності, згідно з п.б ст.18 вказаного Закону, у позивача як споживача спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Відповідність страхової вартості дійсній вартості транспортного засобу підтверджується також висновком № 9091 від 04.10.2006р. спеціаліста-автотоварознавця Київського НДІ судових експертиз, відповідно до якого дійсна вартість застрахованого автомобіля RANGE ROVER, 2003 року випуску, станом на 09.08.2004р. складає 643137,64грн. Висновок спеціаліста-автотоварознавця послідовний, непротиречивий, грунтуються на спеціальних пізнаннях спеціаліста, який має відповідну кваліфікацію судового експерта та досвід експертної роботи, не суперечить іншим матеріалам справи, а тому сумнівів в його достовірності не викликає.

Суд не може прийняти до уваги висновок (акт) з незалежної оцінки, складений 04,. 08.2004р. оцінювачем ПП "Центр незалежної експертизи "АкоЕксперт" і при приведенні оцінки автомобіля під час його реєстрації в МРЕВ ДАІ на ім"я ОСОБА_1 Листом № 176/06 від 27.09.2006р. зазначена експертна установа визнала свою помилку і факт того, що внаслідок збою комп"ютерної програми було використано помилкові дані. Зазначеним листом оцінювач просить вважати свій висновок оцінки від 04.08.2004р. недійсним і відізвав його, одночасно надавши новий (складений за вхідними даними та станом на 04.08.2004р.), відповідно до якого вартість спірного автомобіля на 04.08.2004р. складає 640922,02грн.

При цьому суд приймає також до уваги лист офіційного дилера британської компанії LAND ROVER - ТОВ "Бритиш Моторе Україна" від 12.09.2006р., відповідно до якого надана заводська комплектація застрахованого автомобіля RANGE ROVER, 2003 року випуску і зазначено, що дійсна вартість нового аналогічного автомобіля в 2003 році в Україні складала 118000 евро (754025,90грн). Саме таку вартість, а не 300250 грн. слід було приймати оцінювачу ПП "Центр незалежної експертизи "АкоЕксперт" при проведенні оцінки автомобіля.

Сума, зазначена в біржевій угоді, посвідченій 04.08.2004р. на Універсальній товарній біржі "Національні ресурси" за реєстраційним № ТЗА-000005, відповідно до якої ОСОБА_4. продав, а ОСОБА_1. купив автомобіля RANGE ROVER є лише сумою, узгодженою сторонами договора купівлі-продажи при його укладанні вказує на вартість придбання автомобіля, а не на дійсну вартість транспортного засобу.

Оцінюючи докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що перевірена відповідачем страхова вартість транспортного засобу і встановлена за узгодженням сторін страхова сума в розмірі 620160 грн. знаходились в межах вартості майна за цінами, що діяли на момент укладання договору страхування і розмір страхової суми відповідав ринковій (дійсній) вартості транспортного засобу.

Тому посилання відповідача щодо надання позивачем недостовірної інформації відносно вартості автомобіля та відповідно страхової суми в судовому засіданні свого підтвердження не знайшли.

 

Позивач ОСОБА_1 набув права власності на автомобіль RANGE ROVER, 2003 року випуску на підставі біржевої угоди, посвідченої 04.08.2004р. на Універсальній товарній біржі "Національні ресурси" за реєстраційним № ТЗА-000005. Відповідно до угоди, продавцем автомобіля був гр-н ОСОБА_4

Того ж дня, 04.08.2004р. автомобіль був зареєстрований в МРЕВ-4 УДАІ ГУ МВС України в М.Києві із видачею державного номеру НОМЕР_1 та свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_7. У графі "ідентифікатор" вказаного свідоцтва про реєстрацію було зазначено ідентифікаційний номер автомобіля як НОМЕР_2, а в графі "номер кузову (шасі, коляски)" було внаслідок технічної помилки оператора МРЕВ помилково зазначено ідентифікаційний номер автомобіля як НОМЕР_2

Виявивши технічну помилку, ОСОБА_1. звернувся 07.10.2004р. до МРЕВ-4 м.Києва, де була проведена технологічна операція заміни свідоцтва про реєстрацію та видано свідоцтво НОМЕР_3 із відповідними виправленнями літери "F" на літеру "А" в у відповідній графі свідоцтва.

Вбачається, що ОСОБА_1. двічи - 04.08.2004р. та 07.10.2004р. звертався до підрозділу УДАІ ГУ МВС України в м.Києві для проведення технологічних операцій постановки автомобіля на облік та заміни свідоцтва в зв"язку із іпомилкой в номері. При цьому відповідно до "Правил державної реєстрації та обліку1 автомобілів ...", затверджених постановою КМ України № 1388 від 07.09.1998р., при всіх вказаних технологічних операціях МРЕВ автомобіль перевірявся по базам даних і в розшуці він не перебував.

Зазначені обставини підтверджуються постановою Голосіївського РУ ГУ МВС України в М.Києві від 05.10.2006р. про відмову в порушенні кримінальної справи, листом УДАІ ГУ МВС України в м.Києві № 10/10484 від 27.09.200 6р.

Після настання вказаних обставин позивач ОСОБА_1. звернувся до відповідача для внесення відповідних уточнень і до договору страхування. Такі уточнення (щодо номеру кузова як НОМЕР_2) були внесені 08.10.2004р. у графу "Доповнення та зміни" договору добровільного страхування та завірені підписом і печаткою відповідача.

Під час укладення договору добровільного страхування ОСОБА_1. подав до відповідача свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4, у відповідних графах якого було одночасно зазначено вірний та помилковий ідентифікаційний номер автомобіля.

Суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1. під час укладення договору страхування не мав наміру подати страховікові свідомо неправдиві відомості про об"єкт( страхування - дані щодо номеру кузова автомобіля із технічною помилкою.

Крім того, відповідно до висновку № 9091 від 04.10.2006р. спеціаліста-автотоварознавця Київського НДІ судових експертиз, сприйняття ідентифікаційного номеру автомобіля із літерою "F", або із літерою "А" не впливає на визначення його дійсної вартості, оскільки таке позначення є лише розпізнавальним і не містить описової інформації. Таким чином, зазначення у договорі добровільного страхування літери "F" або літери "А" є несуттєвим і не впливає на істотні умови договору.

З матеріалів справи вбачається, що застрахований автомобіль за заявою від 15.03.2003р. перебуває у розшуці по Інтерполу. При цьому конкретного ініціатора розшуку не вказано. Дата внесення інформації щодо розшуку автомобіля по Інтерполу в українську базу даних "Угон" - 28.10.2004р. Проведеною Голосіївським РУ ГУ МВС України в м.Києві перевіркою причетності позивачів до обставин, з приводу яких автомобіль перебуває у розшуці по Інтерполу, або до обставин ввезення його в Україну не встановлено. Порушень з боку позивача ОСОБА_2 при купівлі та реєстрації автомобіля не виявлено. Постановою зазначеного органу внутрішніх справ у порушенні кримінальної справи за ст.28 9 КК України відносно позивачів !відмовлено на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутністю Складу злочину в їх діях. Оскільки договір добровільного страхування було укладено 09.08.2004р., а інформація щодо розшуку автомобіля була внесена лише 28.10.2004р., то суд вважає, що до 28.10.2004р. позивачі об"єктивно не знали і не могли знати на факт перебування автомобіля у розшуці по Інтерполу. Тому суд не може прийняти до уваги посилання відповідача щодо замовчування позивачами під час укладення договору страхування обставини перебування автомобіля в розшуці по Інтерполу.

 

Позивач ОСОБА_1. є добросовісним набувачем автомобіля RANGE ROVER, який він придбав у встановленому законом порядку у власність, і неправомірність володіння позивачем цим майном в судовому засіданні не встановлена, позову про витребування цього майна до нього не пред"явлено„ Жодна особа не зверталась до ОСОБА_1. в порядку кримінального або цивільного судочинства щодо витребування автомобіля.

Як визначено ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що1 не заборонені законом,зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно до ст. 49 Закону України "Про власність", володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде становлено судом.

До того ж обставина перебування автомобіля в розшуці по Інтерполу не є підставою для відмови у страховій виплаті. За чинними актами цивільного законодавства в сфері страхування, правовідносини страхування не пов"язують особу страхувальника або вигодонабувача виключно із власником застрахованого майна та не ставлять проведення страхової виплати у залежність від права власності.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що об"єктом договору страхування було майно (автомобіль), яке підлягає конфіскації, оскільки перебуває в розшуці по Інтерполу. Відповідно до ст.35 4 ЦК України конфіскація застосовується за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно. Чинне законодавство не передбачає конфіскації автомобіля в разі його перебування в розшуці по Інтерполу. Правовими наслідками звернення особи, у якої майно вибуло із володіння може бути лише витребування (віндікація) цього майна у у відповідності з вимогами ст.ст.387,388 ЦК України, а не конфіскація. Витребування майна в разі звернення особи, в якої автомобіль вибув із володіння не впливає на правовідносини сторін за договором страхування і не є підставою для відмови у страховій виплаті.

Суд не може прийняти також до уваги доводи відповідача стосовно правових наслідків скасування ухвалою Солом"янського районного суду м.Києва від 25.03.2005р. рішення Солом"янського районного суду м.Києва від 15.Об.2004р. по справі № 2-2568-1/04 за позовом ОСОБА_4. до ПП "Вортекс", УДАІ ГУ МВС України в м.Києві про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном. Вбачається, що ОСОБА_1. або ОСОБА_2. не були особами, які приймали участь у справі. Зазначене рішення було підставою для реєстрації автомобіля RANGE ROVER в органах ДАІ на ім"я ОСОБА_4., який був попереднім до ОСОБА_1 власником автомобіля і відчужив останьому автомобіль 04.08.2004р. в порядку, передбаченому чинним законодавством. На час укладення правочину вищевказане рішення скасовано не було. Ухвалення вищевказаного рішення та його скасування будь-яких цивільно-правових наслідків для ОСОБА_2 або ОСОБА_2. не мають. Зазначене підтверджується також рішенням Апеляційного суду м.Києва від 16.11.2006р.

Не знайшли свого підтвердження і посилання відповідача стосовно того, що реєстрація автомобіля RANGE ROVER, д/н НОМЕР_1 на ім"я ОСОБА_2 анульована. Як вбачається з постанови Голосіївського РУ ГУ МВС України в М.Києві від 05.10.2006р., реєстрація автомобіля в органах ДАІ ніким не анульована.

Представник відповідача в обгрунтування своїх заперечень просив застосувати положення ч.З ст.61 ЦПК України та посилався, що рішенням апеляційного суду м.Києва від 13 березня 2006р. по справі за апеляційною скаргою ВАТ "УСК "Гарант-Авто" на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 24 листопада 2005р. за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "УСК "Гарант-АВТО" про стягнення страхового відшкодування та нарахованої пені, встановлено, що при укладенні договору страхування страховику були надані неправдиві відомості, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Проте, такі вимоги не відповідають положенням чинного цивільного процесуального законодавства. Твердження, на які посилається відповідач нф є обставинами, встановленими судовим рішенням апеляційної інстанції.  Вищенаведені посилання наведено в описовій частині рішення

 

суду апеляційної інстанції і вони є лише узагальненими доводами особи, яка подала апеляційну скаргу (пп.4 п.2 ч.І ст.316 ЦПК України).

Суд не вбачає у спірних правовідносинах підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, передбачених ст.26 Закону України "Про страхування", ст.991 ЦК України або іншими актами цивільного законодавства України, Правилами добровільного страхування, договором страхування. Отже, суд вважає відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування незаконною.

У разі настання страхового випадку тобто події, предбаченої договором страхування або законодавством, у відповідності до ст.97 9 ЦК України та ст.8 Закону України "Про страхування" виникає обов"язок страховика здійснити виплату і страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику.

Згідно із ч.З ст.20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов"язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до умов договору страхування, страхова виплата в разі настання такого страхового випадку як угон транспортного засобу, складаєм 620160   грн.- 10% (франшиза) = 558144 грн.

Як передбачено договором страхування (умовами, викладеними у абз. 1,17 на зворотньому боці поліса НОМЕР_5), п.9.15. Правил страхування № 19-1, страховик зобов"язаний протягом семи робочих днів після отримання всіх необхідних документів скласти страховий акт, а після цього протягом трьох робочих днів виплатити 30% страхового відшкодування, а решту 70% за вирахуванням франшизи - не раніше, ніж через два місяці по закінченні терміну попереднього розслідування органами МВС (припинення чи призупинення провадження з даної справи).

Так, до 16.08.2005р. страховик повинен був виплатити 30% страхового відшкодування в сумі - 620160 грн. х 30% = 186048 грн. Оскільки 28.07.2005р. досудове слідство в кримінальній справі було зупинено, то 2 9.0 9.2 005р. | сплинув термін виплати решти в 7 0% суми страхового відшкодування за вирахуванням франшизи : 620160 грн. х 70% - 62016 грн. (франшиза 10%) = 372096 грн.

Відповідно ст.52 6 ЦК України, зобов"язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов"язання не допускається  згідно з  ст.525 ЦК України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються, зокрема, Законом України "Про захист прав споживачів", в редакції 1991р.

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону, є громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб (преамбула цього Закону). Як роз"яснено п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996р. "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", до відносин, які регулюються вказаним Законом, належать, зокрема, ті, що виникають з договорів страхування.

У невиконанні відповідачем своїх обов"язків по виплаті страхового відшкодування^ передбачених умовами договору страхування та положеннями чинного законодавства вбачається порушення відповідачем права позивача як споживача на ' належну якість страхової послуги, передбаченого ст.ст.3,12 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції 1991 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно ч.І ст.12 вказаного Закону, споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виробник, виконавець).

Відповідно до ч.І ст.18 наведеного Закону, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Така інформація повинна містити, зокрема, правила і умови ефективного використання товарів (робіт, послуг). Суд вважає, що під  час  укладення  договору  страхування  відповідачем  було  надано

 

недостовірну інформацію щодо особи вигодонабувача як "у відповідності із законодавством України", що є порушенням права споживача на інформацію про товари (роботи, послуги), передбаченого ст.ст.З,18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача доведені і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки суд задовольняє вимоги позивача, то відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 сплачені ним витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30грн. та стягнути з відповідача на користь держави державне мито в розмірі 17 00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.6, 8,10,11,60,208,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 216, 217, 235, 236, 525, 526, 979-984, 988-991 ЦК України, ст.ст.1, 3, 6, 9, 16, 20, 25, 26 Закону України "Про страхування", ст.ст. 3, 12, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції 1991р.),  суд,-

                                                          В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати договір страхування укладений 09.08.2004 року у формі поліса НОМЕР_5 добровільного страхування транспортного засобу між Відкритим акціонерним товариством „Українська страхова компанія „Гарант - Авто" та ОСОБА_2 частково недійсним щодо особи страхувальника - ОСОБА_2.

Перевести на ОСОБА_2 права та обов*язки страхувальника за полісом НОМЕР_5 добровільного страхування транспортного засобу від 09.08.2004 року.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Української страхової компанії „Дженералі Гарант" на користь ОСОБА_1 558144 грн. та 30 грн. витрат на технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнути з Відкритого акціонерного товариства Української страхової компанії „Дженералі Гарант" на користь ОСОБА_1 558174 грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Української страхової компанії „Дженералі Гарант" на користь держави держмито в розмірі 1700 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк встановлений статтею 2 94 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про Апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду м.Києва  через Оболонський районний суд м.Києва.