Справа № 2-957/11

                                                                РІШЕННЯ

                                                       ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

12 травня 2011 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді   Гандзій Д.М.

при секретарі            Рябоконь Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення, -

В С Т А Н О В И В :

14 березня 2011 року, позивачка звернулась до суду з названим позовом, в якому просила суд, виселити відповідачку ОСОБА_2 з житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, розташованого за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, вул. Володимирська, ж/м «Совіньйон», буд. № 14, мотивуючи ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08.12.2010 року, яка набрала законної сили в день її винесення та якою було залишено без змін рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 02.11.2010 року, і яким було частково задоволено її позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про розірвання договорів, виселення, стягнення моральної шкоди, розірвано укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 нотаріально-посвідчений договір купівлі-продажу спірного житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за вказаною вище адресою, виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з неповнолітніми членами їх сім`ї з зазначеного будинку, стягнуто зі всіх відповідачів на користь позивачки судові витрати в задоволенні решти позову а також в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ДП «ЦДЗК»в особі ОРФ, 3-ті особи Таїровська с/р, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю, визнання недійсним попереднього договору, частково недійсним договору купівлі-продажу спірного будинку –відмовлено. Однак, при виконанні вищевказаного рішення та ухвали Апеляційного суду Одеської області за виконавчим листом № 2-1658 від 17.01.2011 р. про виселення вказаних вище осіб, державним виконавцем було встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 дійсно в спірному будинку не проживають, а проживає в ньому на сьогоднішній день відповідачка ОСОБА_2 разом із дітьми ОСОБА_3, яка в категоричній формі відмовляється виселитись з будинку, заявляючи, що є господаркою спірного будинку.

В судовому засіданні, представники позивачки повністю підтримали позовні вимоги.

Представник відповідачки позов не визнав, мотивуючи його безпідставністю, стверджуючи при цьому, що на сьогоднішній день, власник спірного будинку не визначений, у зв’язку з чим, просив суд, відмовити у задоволенні позову.    

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі та додатково надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

         Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.      

         Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

         Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

         Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, якою передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

         Статтями 215-217 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

          Згідно із нормами статті 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

          У відповідності зі ст. 387 ЦК України –власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

          Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

          Згідно і ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди, друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

          Пунктом 10 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено –рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння –є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації, відповідно до ст.ст. 19,27 Закону України № 1952-IV від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», якими встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема ч. 1 п. 5 –рішень судів, що набрали законної сили.

          Суд встановив, що рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 02.11.2010 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08.12.2010 р., яке набрало законної сили в цей же день, було частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та                  ОСОБА_4 про розірвання договорів, виселення, стягнення моральної шкоди, розірвано укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 нотаріально-посвідчений договір купівлі-продажу спірного житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за вказаною вище адресою від 14.08.2009 р., виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з неповнолітніми членами їх сім`ї з зазначеного будинку, стягнуто зі всіх відповідачів на користь позивачки судові витрати в задоволенні решти позову а також в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ДП «ЦДЗК»в особі ОРФ, 3-ті особи Таїровська с/р, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю, визнання недійсним попереднього договору, частково недійсним договору купівлі-продажу спірного будинку –відмовлено (а.с. 6-12).

         На виконання вказаних рішень судів, 22.02.2011 р. державним реєстратором – дію вищевказаного договору купівлі-продажу від 14.08.2009 р. – припинено (номер правочину 3575252) (а.с. 4).

         Відповідно свідоцтву про право власності на нерухоме майно від 16.12.2007 року, виданого на підставі рішення Виконкому Таїровської селищної ради № 587 від 30.11.2007 р. –власником житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, вул. Володимирська, ж/м «Совіньйон», буд. № 14 є ОСОБА_1 (а.с. 5).

         При цьому, при вирішенні цивільної справи № 2-1658/10, що було відображено у рішенні Овідіопольського райсуду Одеської області від 02.11.2010 р., в судових засіданнях було встановлено, що у спірному житловому будинку проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та їх двоє неповнолітніх дітей і саме вони підлягають виселенню з будинку (а.с. 7).

         Однак, як встановив суд, про факт проживання у спірному будинку відповідачки ОСОБА_2, позивачці не було відомо та цей факт приховали від суду ОСОБА_4 та ОСОБА_3

         Вказаний вище факт проживання відповідачки ОСОБА_2 у спірному будинку з її особистими речами –було підтверджено її представником у судовому засіданні по даній справі та підтверджено актом державного виконавця Овідіопольського РУЮ від 11.05.2011 р. (а.с. 42).  

На підставі викладеного, доводи та заперечення представника відповідачки щодо невизначеності на сьогоднішній день власника спірного будинку –є безпідставними, не спростовують матеріалів справи, а тому судом до уваги не приймаються з підстав, описаних вище.

З тих же підстав, а також вищенаведене, суд вважає, що позивачка є законною власницею спірного будинку, яка має законні права вимагати виселення ОСОБА_2 з вказаного вище житлового будинку та яка в ньому незаконно проживає.

Крім того, на підставі ст. 88 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати з оплати державного мита в розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –37 грн., які підтверджені документально (а.с. 1,2).

Керуючись ст. ст. 10,11,57-60,61,209,212,214,215,218 ЦПК України, ст. 215-217,386,387,391,651 ЦК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

    1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення –задовольнити ;

    2. Виселити ОСОБА_2 з житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, розташованого за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича,                          вул. Володимирська, ж/м «Совіньйон», будинок № 14 ;

    3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті державного мита у розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 37 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

                              Суддя                                                                          Гандзій Д.М.