Справа № 22-ц-1478/11 12.05.2011
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц-1478/11 Головуючий першої інстанції Спінчевська Н.А.
Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 травня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Кутової Т.З., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Кулик О.В.,
з участю: представника позивача Донця А.М.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2011 р. за позовом публічного акціонерного товариства ,,Ерсте Банк" (далі – ПАТ ,,Ерсте Банк") до ОСОБА_3 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И Л А :
4 серпня 2010 р. ПАТ ,,Ерсте Банк" подало в суд позов до ОСОБА_3 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним 14 грудня 2007 р. між ПАТ ,,Ерсте Банк" і ОСОБА_3, за яким позивач надав відповідачці 25500 доларів США кредиту під 10,99% річних, строком на 6 років, тобто до 13 грудня 2013 р.
В той же день, для забезпечення належного виконання цього договору, між позивачем, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 був укладений договір поруки, за умовами якого цей відповідач зобов’язався солідарно із позичальницею відповідати по всіх її боргових зобов’язаннях, які витікають із указаного кредитного договору.
Посилаючись на те, що позичальниця перестала виконувати свої зобов'язання по щомісячному погашенню кредиту, а письмові попередження про погашення заборгованості відповідачі ігнорують, позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку 171457 грн. 74 коп. кредитної заборгованості, яка утворилась станом на 23 липня 2010 р.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2011 р. позов задоволено. З відповідачів стягнуто в солідарному порядку на користь позивача 171457 грн. 74 коп. кредитної заборгованості (157591 грн. заборгованості за кредитом + 12472 грн. заборгованості + 2770 грн. 4 коп. пені), а також по 910 грн. судових витрат з кожного.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просила рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд.
Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, вимог повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку, що відповідачі, як солідарні боржники, зобов’язані погасити вказану кредитну заборгованість.
Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 1054 - 1061 цього ж Кодексу регулюються правила виконання зобов'язань по кредитному договору. Зокрема:
- за письмовим кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти;
- розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Крім того, відповідно до ст. ст. 553, 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
До того ж, ст. 543 цього ж Кодексу встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
З матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2007 р. між ПАТ ,,Ерсте Банк" і ОСОБА_3, був укладений кредитний договір, за яким позивач надав відповідачці 25500 доларів США кредиту під 10,99% річних, строком на 6 років, тобто до 13 грудня 2013 р. В той же день, для забезпечення належного виконання цього договору, між позивачем, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 був укладений договір поруки, за умовами якого цей відповідач зобов’язався солідарно із позичальницею відповідати по всіх її боргових зобов’язаннях, які витікають із указаного кредитного договору.
Погашення кредиту позичальниця зобов’язалась проводити шляхом внесення щомісячних ануїтетних платежів (по 485,24 дол. США).
З грудня 2009 р. погашення кредиту відповідачкою в повній мірі не проводиться. А на письмові вимоги позивача про термінове погашення кредитної заборгованості відповідачі позитивно не відреагували.
Встановивши такі обставини справи та надавши їм вірну правову оцінку, місцевий суд ухвалив обґрунтоване рішення про стягнення з відповідачів в солідарному порядку зазначеної кредитної заборгованості, яка утворилась станом на 23 липня 2010 р.
Посилання апелянтки на неправомірність дій банку безпідставні.
Так, згідно зі ст. 2 Закону України ,,Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. (з наступними змінами) кошти - це гроші у національній або іноземній валюті. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ від 19 лютого 1993 р. ,,Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі – Декрет) операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 названого Декрету КМУ, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 зазначеного Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Встановлено, що при видачі позивачці кредиту в доларах США відповідач мав усі необхідні на той час дозволи. Зокрема:
- Банківську ліцензію №224, видану Національним банком України 25 січня 2006 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 указаного Закону;
- Письмовий дозвіл Національного банку України №224-1 від 25 січня 2006 р., на право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 названого Закону;
- Додаток до дозволу Національного банку України №224-1 від 29 травня 2007 р., з правом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
В кредитному договорі сторони письмово виконали вимоги статей 1048-1052, 1054 ЦК України та Закону України ,,Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. (з наступними змінами) щодо визначення істотних умов правочину.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 1050 та згідно п. 6.5 указаного кредитного договору банку надано право вимагати від позичальника дострокового погашення всієї кредитної заборгованості. Тому посилання апелянтки на передчасне стягнення з неї всієї кредитної заборгованості до закінчення строку дії договору безпідставні.
Аргументи апеляційної скарги про неспівмірність стягнутої з неї пені до розміру заборгованості та розгляд справи у її відсутності теж безпідставні, оскільки про розгляд справи відповідачка була повідомлена в порядку, встановленому статтями 74-76 ЦПК України, а до апеляційної скарги вона не долучила доказів, які б давали суду право застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України для зменшення розміру пені. Сама ж по собі хвороба відповідачки (бронхіальна астма) не може бути підставою для відмови у позові, оскільки ця обставина не звільняє їх від обов’язку виконати умови кредитного договору.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник позивача вказував на допущену банком арифметичну помилку при подачі позову і вважав можливим збільшити розмір стягнення кредитної заборгованості до 171837 грн. 38 коп. Однак, ця обставина не може бути підставою для зміни рішення місцевого суду, оскільки справа була розглянута місцевим судом в межах заявлених позовних вимог, як того вимагає ч. 1 ст. 11 ЦПК України. А тому перегляд рішення місцевого суду в апеляційній інстанції відбувається за цими ж правилами.
Інші доводи апеляційної скарги про недоліки при розгляді справи не спростовують указаних висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2011 р. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: