Справа №  1-524/11

ВИРОК

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

  10 травня  2011 року                             Святошинський районний суд   м. Києва

в складі:

        головуючого судді:                               Бандури І.С.

        при секретарі:                                           Ковальчук В.В.

        з участю прокурора:                             Шевченко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Глинники, Славутського району Хмельницької області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1,  українця, гр.  України, освіта середня, одруженого,  не судимого, приватного підприємця,  за ст.  172 ч.1 КК  України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 будучи зареєстрованим як фізична особа - підприємець, грубо порушив законодавство про працю при наступних обставинах.

Так, згідно вимог ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Відповідно до ст. 2 Кодексу Законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Статтею 21 Кодексу Законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Відповідно до вимог ст. 24 Кодексу Законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, при організованому наборі працівників; при укладенні контракту; при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Згідно ст. 241 Кодексу Законів про працю України, у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Так, 27.08.2010 Святошинською районною державною адміністрацією м. Києва ОСОБА_1, 1958 року народження, зареєстровано як фізичну особу-підприємця, який здійснював свою діяльність за адресою: АДРЕСА_2. Основним видом діяльності є торгівля продовольчими товарами.

З метою здійснення основного виду діяльності - торгівлі продовольчими товарами фізична особа - підприємець ОСОБА_1 використовував найману працю, зокрема з 07.03.2010 року ним було допущено до виконання обов'язків продавця продовольчими товарами за адресою: АДРЕСА_2, громадянку ОСОБА_2 Проте, з метою уникнення виконання обов'язків роботодавця, зменшення витрат підприємства на оплату праці та на інші загальнообов'язкові соціальні платежі, трудового договору (контракту) з найманими працівниками не уклав, відповідного запису до трудової книжки не зробив, у визначеному законодавством порядку заробітну плату найманим працівникам не нараховував і не виплачував, як наслідок відповідні відрахування та загальнообов'язкові платежі з заробітної плати не здійснювались.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 339 від 18.12.2000, фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, набувають статусу платника страхових внесків до Фонду з дня укладання трудового договору (контракту) з найманим працівником. Фізичні особи - підприємці, взяті на облік на підставі відомостей з реєстраційної картки, у разі використання найманої праці реєструють трудовий договір з найманим працівником у центрі зайнятості за місцем свого проживання у тижневий строк з дня його укладання.

Проте, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 трудовий договір з найманими працівниками не уклав і відповідно статус платника страхових внесків    до    Фонду   загальнообов'язкового   державного    соціального страхування України на випадок безробіття не набув.

          Отже фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 порушено вимоги ст.ст. 6, 8, 16, Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»ст.ст. 3,43 Закону України Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинила втрату працездатності», ст.ст. 6, 22,25, 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 повністю визнав свою вину, що він з метою здійснення основного виду діяльності - торгівлі продовольчими товарами використовував найману працю, зокрема з 07.03.2010 року ним було допущено до виконання обов'язків продавця продовольчими товарами за адресою: АДРЕСА_2, громадянку ОСОБА_2 Проте, трудового договору (контракту) не уклав, відповідного запису до трудової книжки не зробив, у визначеному законодавством порядку заробітну плату не нараховував і не виплачував, як наслідок відповідні відрахування та загальнообов'язкові платежі з заробітної плати не здійснювались. Причиною цього також було те, що нею своєчасно не було надано паспорт та трудову книжку. Фактичних обставин справи він не заперечує. У вчиненому розкаюється.

Показання підсудного ОСОБА_1 відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються,  а тому суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного.

При таких обставинах суд вважає, що вина підсудного ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченому ст. 172 ч.1 КК  України повністю доведена, а тому його злочинні дії слід кваліфікувати за  ст. 172 ч.1 КК  України за ознакою „ грубе порушення законодавства про працю».

Призначаючи міру покарання підсудному ОСОБА_1. суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу підсудного, що він раніше  не судимий, обставини, які пом’якшують покарання, що вперше притягується до кримінальної відповідальності, повністю визнав себе винним і щиро розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується, не знаходячи обставин, які обтяжують покарання, а тому за таких обставин покарання ОСОБА_1. слід призначити у виді штрафу, оскільки призначення інших видів покарання суд вважає недоцільним.

       На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 323, 324  КПК  України, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину передбаченому ст. 172 ч.1 КК  України і призначити йому покарання за цією статтею у виді  680 (шістсот вісімдесят ) грн. Штрафу, що становить 40 неоподаткоіаних мінімумів доходів громадян

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишити попередню -  підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

Апеляція на вирок може бути подана до Апеляційного суду          м. Києва протягом п’ятнадцяти діб з моменту його проголошення через Святошинський районний суд м. Києва.

СУДДЯ: