ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м  У к р а ї н и

23 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/7875/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді  Щербака А.А. (доповідач),

                               суддів:  Баранник Н.П., Малиш Н.І.,     

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року (суддя Маковська О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року позов задоволено.

Суд вирішив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.08.2017 по 30.03.2023 включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.08.2017 по 30.03.2023 включно, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» в розмірі 135 312,93 грн.

Відповідачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати частково і ухвалити нове судове рішення, яким зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сума середнього заробітку  за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 135  312,93грн. не є співмірною відносно розміру фактичного несвоєчасного розрахунку, який становить 59  354,13грн.  (індексація грошового забезпечення, яка була виплачена позивачу відповідно до судових рішень). Зазначено, що суд першої інстанції не врахував  правову позицію Верховного Суду стосовно того, що розмір середнього  заробітку повинен бути справедливим як для працівника так і для роботодавця.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 3 частини 1  ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.

Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 02.03.2015 по 21.08.2017.

З 21.08.2017 позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

ОСОБА_1 є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій від 19.08.2015, яке міститься в матеріалах справи.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 у справі №160/1111/21 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 21.08.2017 із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) грудень 2015 року в сумі 2395,19 грн.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 у справі №160/19225/21 відповідачем 31.03.2023 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 21.08.2017 із застосуванням базового місяця січень 2008 року в сумі 56958,94 грн.

Позивач вважає, що зі сторони відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем правомірність бездіяльності не було доведено.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Також суд першої інстанції обґрунтовано врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, про необхідність диференційованого підходу до періодів, за які стягується середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні залежно від дії редакції статті 117 КЗпП України на відповідний період.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Водночас з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.

Судом  було вірно зазначено, що період з 21.08.2017 до 19.07.2022 (з дня звільнення позивача до набрання чинності Законом №2352) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Період з 19.07.2022 до 15.08.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що стаття 117 КЗпП України до 19.07.2022 підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, і за такий період доцільно застосовувати принцип пропорційності. А вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, повинен обмежуватись розмір виплати шістьма місяцями, але не застосовувати при цьому принцип співмірності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до підпункту «л» пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом 1 цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд першої інстанції вірно  зазначив, що середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат за попередні два місяці роботи, враховуючи що звільнення позивача відбулось 21.08.2017.

Судом було встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача у червні 2017 року (30 к. д.) становив 8963,20 грн, у липні 2017 року (31 к. д.) -  8963,20 грн.

Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 293,88 грн (8963,20 грн. + 8963,20 грн.) / 61.

Судом було вірно застосовано диференційований підхід до розрахунку суми середнього заробітку, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно поділений на частини:

1)щодо суми 2395,19 грн. з 21.08.2017 до 20.09.2021 (1492 календарних днів);

2)щодо суми 56958,94 грн. з 21.08.2017 до 18.07.2022 (1793 календарних днів) та з 19.07.2022 до 31.03.2023 (255 календарних днів) включно.

За період з 21.08.2017 до 20.09.2021 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 1492 х 293,88 грн (середньоденне грошове забезпечення) = 438       468,96 грн.

За період з 21.08.2017 до 18.07.2022 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 1793 день х 293,88 грн (середньоденне грошове забезпечення) = 526       926,84 грн.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 2395,19 грн. / 438 468,96 грн. (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,0055.

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 56 958,94 грн. / 526       926,84 грн (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,11.

Середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2395,19 грн. та з врахуванням принципу співмірності становить 2       411,58 грн (293,88 грн х 1492 календарних днів х 0,0055).

Середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 56958,94 грн. та з врахуванням принципу співмірності становить 57       961,95 грн (293,88 грн х 1793 календарних днів х 0,11).

Колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції щодо визначення середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню за період з 19.07.2022 по 14.08.2022.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції ст.117 КЗпП), становить 255 днів. З урахуванням середньоденного заробітку позивача (293,88 грн) сума відшкодування становить 74       939,40 грн (255 х 293,88 грн) та така сума не підлягає зменшенню.

Таким чином, вірними є висновки суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 135 312,93 грн (2 411,58 грн + 57 961,95 грн. + 74 939,40 грн).

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

                                                  ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Постанова у повному обсязі складена 23 жовтня 2024 року.

Головуючий - суддя                                                                      А.А. Щербак

                               суддя                                                                      Н.П. Баранник

                               суддя                                                                      Н.І. Малиш