ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.05.2011 року Справа № 5005/1162/2011
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий –суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді –Мороз В.Ф., Науменко І.М.,
секретар судового засідання –Колесник Д.А.,
за участю представників сторін:
від позивача –не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;
від відповідача –ОСОБА_1, довіреність від 23 листопада 2010 року №100/10/03-н;
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с.Дослідне Дніпропетровського району Дніпропетровської області
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22 березня 2011 року у справі № 5005/1162/2011
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, м.Дніпропетровськ
про визнання договору від 07 лютого 2008 року №012/02-40/747 недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22 березня 2011 року у справі № 5005/1162/2011 (суддя Рудовська І.А.) в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору від 07 лютого 2008 року №012/02-40/747 (невідновлювальна кредитна лінія) відмовлено.
При винесенні рішення господарський суд виходив із відповідності кредитного договору вимогам закону та відсутності підстав для визнання його недійсним.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач –ФОП ОСОБА_2 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати і прийняти нове, яким визнати кредитний договір від 07 лютого 2008 року №012/02-40/747 недійсним.
В апеляційній скарзі позивач зазначає про укладення кредитного договору з порушенням вимог цивільного законодавства України, а саме ст.ст.1, 525, 627 ЦК України, ст.180 ГК України та ст.55 Закону України “Про банки та банківську діяльність”. Вказує, що розділи 5 –8 кредитного договору містять дискримінаційні умови щодо нього, зокрема, п.п.6.4 –6.6, 7.3 –7.5 договору порушують принцип рівності учасників цивільних відносин, вимоги розумності та справедливості, а положення п.3.9 договору суперечать п.3 ст.1056-1 ЦК України. Також позивач зазначає, що сторонами не погоджений строк дії договору як суттєва умова договору, а умови розділу 4 надають банку суттєві переваги перед позичальником, а умови розділу 10 договору передбачають відповідальність лише позичальника. Крім цього, позивач посилається про невідповідність вимогам закону п.п.11.2 та 11.3 кредитного договору щодо права банку поширювати конфіденційну інформацію та відомості, які є банківською таємницею.
Відповідач –ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” проти викладених в апеляційній скарзі доводів заперечує, просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У поданому відзиві зазначає, що: всі умови кредитного договору узгоджуються з вимогами закону; положення ст.1056-1 ЦК України до договорів, що були укладені до введення до вказаної статті відповідних змін, не поширюються; зазначає про необґрунтованість тверджень позивача щодо зловживання банком правом надавати інформацію третім особам; зазначає про відсутність підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним.
Позивач –ФОП ОСОБА_2, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (судової повістки) /а.с.63/, своїм правом участі в судовому засіданні не скористався, явку представників в судове засідання не забезпечив. Враховуючи те, що наявні в справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність позивача.
Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається із матеріалів справи, 07 лютого 2008 року між відповідачем –ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” в особі Дніпропетровської обласної дирекції ВАТ “Райффайзен бак Аваль” (кредитор) та позивачем –ФОП ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір №012/02-40/747 (невідновлювальна кредитна лінія), згідно з умовами якого кредитор, на положеннях та умовах цього договору, відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у сумі 4586385 грн., з яких:
- кредит в сумі 2035000 грн. призначений для сплати позичальником платежу за договором купівлі-продажу від 12 листопада 2007 року № 12/11/07-1;
- кредит в сумі 2035000 грн. призначений для сплати позичальником платежу за договором купівлі-продажу від 12 листопад 2007 року № 12/11/07-2;
- кредит в сумі 516385 грн. призначений для сплати страхових платежів (премій) за договорами страхування, що укладаються позичальником відповідно до вимог п.п.2.2 цього договору. При цьому , видача кредитних коштів в межах ліміту даного підпункту п.1.1 здійснюється лише після закінчення першого року з моменту укладання даного договору.
Відповідно до п.1.2 кредитного договору кредит надається кредитором позичальнику траншами або однією сумою, в порядку передбаченому цим договором, та повинен бути повернутий позичальником у строк до 06 лютого 2015 року.
За користування кредитними коштами позичальник сплачує кредитору проценти 15,5 процентів річних; у разі невиконання п.6.6 процентна ставка автоматично збільшується до 17,5 процентів річних; розмір процентів може змінюватись в порядку, передбаченим цим договором (п.1.3 договору).
Згідно п.3.1 кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.
У січні 2011 року позивач –ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду з позовом про визнання вказаного кредитного договору недійсним на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України. Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю розділів 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 договору діючому законодавству України.
Судова колегія вважає вірним висновок господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Як встановлено ст.629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Розглядаючи спір про визнання угоди частково недійсною, суд перевіряє відповідність умов цієї угоди законодавству, що діяло станом на час її укладення. Договір не може бути визнаний недійсним на підставі законодавства, яке не було чинне на час укладання договору.
В п.3.9 кредитного договору сторони передбачили, що у випадку зміни економічних умов та вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу сторони договору дійшли згоди вважати настання таких обставин істотною зміною обставин, якими сторони керувались при визначенні розміру процентної ставки при укладенні цього договору. У цьому випадку сторони досягли взаємної згоди без укладання будь-якої додаткової угоди до цього договору встановити наступний порядок змін умов цього договору з відповідною зміною зобов’язань Позичальника та прав кредитора за цим договором щодо розміру процентної ставки або строку виконання позичальником зобов’язань за цим договором.
Відповідно до п.3.9.1 кредитного договору про збільшення процентної ставки кредитор повідомляє позичальника шляхом направлення листа з повідомленням про вручення за 20 (двадцять) календарних днів до вступу в дію зміненої процентної ставки. Зміни до договору набувають чинності, а нова процентна ставка починає діяти з 21-го(двадцять першого) дня після відправлення Кредитором повідомлення відповідно до цього пункту 3.9 Договору .Сторони досягли згоди, що датою , з якої починається відлік зазначеного вище двадцятиденного строку, вважається дата зазначена на квитанції, яка надається кредитору відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення.
Позивач у позовній заяві посилається на те, що вищевказані положення п.п.3.9, 3.9.1 кредитного договору суперечать вимогам ст.1056-1 ЦК України.
Правилами ст.1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Цивільний кодекс України вказаною статтею 1056-1 доповнено згідно Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку” від 12 грудня 2008 року № 661-VI, який набрав чинності з 10 січня 2009 року. Даним Законом доповнено також і Закон України “Про банки і банківську діяльність”. Зокрема, статтю 55 Закону “Про банки і банківську діяльність” доповнено частиною четвертою, якою встановлено, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Проте в момент укладення спірного кредитного договору вказаних змін у законодавстві не існувало.
Отже, на час укладення кредитного договору №012/02-40/747 (невідновлювальна кредитна лінія) діюче законодавство не містило заборони щодо можливості зміни розміру відсотків в односторонньому порядку. За таких обставин відсутні підстави для визнання спірного договору недійсними.
До того ж судова колегія вважає за необхідне зазначити, що як встановлено ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З урахуванням вищевказаних обставин та положень закону (ч.2 ст.215, ч.3 ст.1056-1 ЦК України), з моменту набрання чинності ст.1056-1 ЦК України положення п.п.3.9, 3.9.1 договору є нікчемними, а тому підстав для визнання їх недійсними не вбачається.
Доводи позивача відносно дискримінації прав позичальника у порівнянні з правами та обов’язками кредитора, встановленими п.п.5, 6, 7, 8 договору, а також твердження позивача про невідповідність п.п.4.3, 4.6 та розділу 10 кредитного договору положенням ст.ст.1 та 627 ЦК України, в порушення вимог ст.ст.33, 34 ГПК України, не обґрунтовані та не підтверджені належними і допустимими доказами, а тому правомірно відхилені господарським судом як безпідставні.
Умови договору встановлюють кореспондуючі права та обов’язки сторін відповідно до змісту та правової природи відносин кредитування, передбачають відповідальність як позичальника, так і кредитора, позивач при підписанні договору погодився з його умовами, його волевиявлення було вільним.
Стосовно твердження позивача про відсутність у договорі чіткої вказівки відносно терміну його дії, судова колегія зазначає наступне.
В п.9.1 кредитного договору встановлено, що договір набуває чинності з дати його укладення та діє до часу повного погашення позичальником заборгованості за цим договором (позичкової заборгованості, процентів за користування кредитом, штрафів та пені, відшкодування витрат та збитків кредитора).
В п.1.2 кредитного договору сторонами встановлений строк повернення позичальником кредиту –до 06 лютого 2015 року.
Сторонами в договорі визначений термін строк кредиту як строк, протягом якого позичальник повинен виконати перед кредитором зобов’язання щодо повернення суми кредиту, плати за користування кредитом, сплати комісій, неустойок, штрафних санкцій та інших платежів, у тому числі відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов’язані з неналежним виконання позичальником умов цього договору.
Отже, строк дії договору сторонами визначений.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 2 ст.345 ГК України встановлено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір від 07 лютого 2008 року №012/02-40/747 (невідновлювальна кредитна лінія) укладено в письмовій формі, підписаний сторонами та кріплений печатками, він містить умови щодо усіх його істотних умов. При укладенні кредитного договору сторонами дотримані всі вимоги ст.203 ЦК України, а тому підстави для визнання недійсним спірного договору відсутні.
Що стосується посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення вимог ст.32 Конституції України та ст.61, 62 Закону України “Про банки і банківську діяльність, то положення п.п.11.2 та 11.3 кредитного договору повністю узгоджуються із законодавством про охорону банківської таємниці та іншої конфіденційної інформації про особу.
Викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи фактично збігаються з доводами позовної заяви та не спростовують висновків господарського суду, покладених в обґрунтування рішення і судовою колегією відхиляються як неспроможні.
Судова колегія вважає, що господарським судом повно, всебічно та об’єктивно розглянуті всі обставини справи та їм надана належна правова оцінка, рішення господарського суду відповідає вимогам закону і підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22 березня 2011 року у справі № 5005/1162/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 –без задоволення.
Головуючий О.В.Голяшкін
Судді В.Ф.Мороз
І.М.Науменко