У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
29.03.2011 м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів : головуючого – судді – Стана І.В.,
cуддів - Вотьканича Ф.А., Мишинчук Н.С.,
за участю прокурора – Міцовда К.Д.,
та адвоката ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальну справу за апеляцією, яку подав засуджений ОСОБА_2 на вирок Ужгородського міськрайонного суду від 13 грудня 2010 року.
Цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, українець, гр. України, із середньою освітою, одружений, працює водієм у Закарпатському краєзнавчому музеї, судимий, згідно вироку Ужгородського міського суду від 21 травня 2004 року за ст. ст. 185 ч. 4, 304 КК України із застосуванням ст. ст. 70, 71 цього кодексу на шість років позбавлення волі ; не відбута частина покарання постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2007 року замінена на один рік 7 місяців 13 днів виправних робіт із відрахуванням у дохід держави 20 % заробітку,
засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки шість місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано частину не відбутого за вироком Ужгородського міського суду від 21 травня 2004 року шість місяців позбавлення волі й остаточно до відбуття ОСОБА_2 призначено чотири роки позбавленні волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_2 змінено з підписки про невиїзд на тримання під вартою й 13 грудня 2010 року його взято під варту й із цього часу постановлено відраховувати йому початок строк відбування покарання.
Згідно вироку, ОСОБА_2 визнаний винуватим і засуджений за вчинений злочин при таких обставинах.
27 липня 2010 року ОСОБА_2, з метою викрадення чужого майна, умисно, таємно, ввівши в оману сторонніх осіб про те, що майно належить йому й використовуючи послуги цих осіб, проник на огороджену територію дачної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2 й належить потерпілій ОСОБА_3, де, використовуючи автомобільний кран завантажив 20 тонний металевий контейнер на автомобіль марки «ЗІЛ», звідки під керуванням невстановленої слідством особи, перевіз до місця проживання гр. ОСОБА_4 в м. Ужгороді, таким способом викравши його. Внаслідок скоєних дій потерпілій ОСОБА_3 заподіяна матеріальна шкода на суму 4200 гривень.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 вказує на те, що вирок є незаконним та необґрунтованим. Посилається на те, що злочину, за який засуджений не вчиняв, а тільки отримав гроші за проданий ним контейнер. У вказаний у вироку час скоєння злочину знаходився в смт. Міжгір’я разом із дружиною. Вказаний факт можуть засвідчити його дружина ОСОБА_5, та свідки – сусіди які його бачили по місцю проживання в смт. Міжгір’я. Судом допущена неповнота та однобічність при дослідженні фактичних обставин справи, не взято до уваги його клопотання про призначення йому захисника, оскільки не мав коштів для укладення угоди з адвокатом. Просить перекваліфікувати його дії та пом’якшити призначене йому покарання.
Іншими учасниками процесу апеляція на вирок не подавалась.
Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, пояснення адвоката ОСОБА_1, який підтримав доводи апеляції, прокурора, який просив апеляцію залишити без задоволення, а вирок – без зміни, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вирок підлягає до скасування з таких підстав.
Так, відповідно до ст. 299 КПК України, головуючий у суді першої інстанції, виконавши вимоги ст. 298 цього кодексу, з’ясовує думку учасників процесу про те, які докази треба дослідити та про порядок їх дослідження. Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з’ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз’яснює їм, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.
При розгляді кримінальної справи щодо ОСОБА_2 судом першої інстанції вищевказані вимоги кримінально-процесуального закону не були дотримані, внаслідок чого допущена неповнота та неправильності, які не можуть бути усунуті при апеляційному розгляді справи й можливості усунення яких не вичерпані, тому постановлений вирок не можна визнати законним та обґрунтованим.
Так, з вироку вбачається, що дослідження доказів у суді першої інстанції було обмежено допитом підсудного ОСОБА_2, що в обґрунтування винуватості ОСОБА_2, у вчиненні злочину, суддя послався на його показання, протоколи огляду місця події, огляду виявленого в ОСОБА_4 викраденого контейнера та показання потерпілої ОСОБА_3, не зазначивши які саме дані містяться в протоколах та показаннях потерпілої. Крім того, у вироку вказується на те, що ОСОБА_2 в скоєному розкаюється, що злочин скоїв під впливом обставин, а саме, не маючи постійного місця роботи та матеріальних коштів. Одночасно, із протоколу судового засідання вбачається, що судом у підсудного ОСОБА_2 не з’ясовувалось чи правильно розуміє він зміст фактичних обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції ( а. с. 111 ).
У матеріалах кримінальної справи відсутні дані про те, що потерпіла ОСОБА_3 викликалась в судове засідання, дані про причини неявки її до суду. 28 жовтня 2010 року, розпочавши розгляд справи за відсутності потерпілої ОСОБА_3, що не з’явилась в судове засідання, без з’ясування причин неявки, суд порушив її права, які передбачені ст. ст. 49, 267 КПК України, у тому числі без участі потерпілої обмежив дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, що також є порушенням вимог ч. 3 ст. 299 КПК України.
Кваліфікувавши дії ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК України за ознакою проникнення в приміщення чи інше сховище, судом не враховано положення цієї норми, а також те, що ОСОБА_2 обвинувачується в таємному викраденні чужого майна із проникненням в інше приміщення ( а. с. 69, 70, 86, 115).
У мотивувальній частині вироку не вмотивовано висновок про те, на підставі чого суд прийшов до переконання, що неогороджена з усіх сторін, згідно протоколу огляду місця події, дачна ділянка, є сховищем.
У матеріалах кримінальної справи відсутня копії вироку Ужгородського міського суду від 21 травня 2004 року, згідно якого ОСОБА_2 засуджений за ст. ст. 185 ч. 4, 304 КК України із застосуванням ст. ст. 70, 71 цього кодексу на шість років позбавлення волі, дані про час вручення ОСОБА_2 копії обвинувального висновку.
Призначаючи покарання із застосуванням ст. 71 КК України судом не встановлювався строк невідбутого ОСОБА_2 покарання, яке призначено йому згідно вироку Ужгородського міського суду від 21 травня 2004 року за вищевказаними статтями і яке постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2007 року замінено на один рік 7 місяців 13 днів виправних робіт із відрахуванням у дохід держави 20 % заробітку. При цьому суддя не послався на вимоги ст. 72 КК України. Як органом досудового слідства, так і судом не витребувані із КВІ м. Ужгорода й не долучені до справи дані про початок відбуття ОСОБА_2 покарання у виді виправних робіт, дані про строк відбутого та строк невідбутого покарання. З урахуванням наведеного, призначення ОСОБА_2 частини не відбутого покарання за вироком Ужгородського міського суду від 21 травня 2004 року у виді позбавлення волі строком шість місяців, колегія суддів вважає таким, що не ґрунтуються на вимогах закону та наявних у справі доказах. Під час нового розгляду справи необхідно витребувати вищевказані відомості й дати їм належну оцінку.
У порушення вимог ст. 67 КК України суд визнав обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_2 вчинення злочину під час відбування покарання у виді виправних робіт.
Колегія суддів вважає допущені порушення вимог ст. 299 КПК України істотними й такими, що виключали можливість постановлення вироку, - призвели до неповноти та однобічності при розгляді справи, які відповідно до ст. ст. 368, 369, 370 цього закону є безумовною підставою для скасування постановленого в справі вироку, який не відповідає вимогам ст. ст. 321-339 КПК України, та які відповідно до ст. 374 цього закону тягнуть направлення справи саме на новий судовий розгляд.
Під час нового розгляду справи необхідно дотриматись вимог кримінально-процесуального закону, ретельно перевірити зібрані по справі докази, дати їм належну оцінку, у тому числі доводам апеляції про те, що у вказаний у вироку час скоєння злочину ОСОБА_2 знаходився в смт. Міжгір’я разом із дружиною й, у залежності від здобутого, прийняти рішення по суті справи.
При вирішенні питання про обрання щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу колегія суддів враховує наступне. Так, постановою слідчого від 21 серпня 2010 року щодо ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, цього ж дня в нього відібрана підписка про невиїзд. Прокурор, направляючи справу до суду, погодився із цим запобіжним заходом, а також такий не був судом змінений при попередньому розгляді справи. У матеріалах кримінальної справи відсутні дані про те, що ОСОБА_2 порушувались зобов’язання взяті на себе при відібранні в нього підписки про невиїзд. Оскільки вирок щодо ОСОБА_2 колегія суддів скасовує як незаконний та необґрунтований, тому підлягає скасуванню й рішення суду в частині запобіжного заходу.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
апеляцією, яку подав засуджений ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Ужгородського міськрайонного суду від 13 грудня 2010 року щодо засудженого ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Обраним щодо ОСОБА_2 запобіжним заходом вважати підписку про невиїзд.
Судді: