Справа №2-19/07

РІШЕННЯ

 Іменем       України

25 травня 2007 року

Староміський районний суд  м. Вінниці в складі:

головуючого судді:                                           Вавшка B.C.,

при секретарі:                                                    Юрковій CO.,

з участю позивача                                            ОСОБА_1,

відповідачів                                                        ОСОБА_2,  ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3 про відновлення меж земельної ділянки,  -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2,  ОСОБА_3 про відновлення меж земельної ділянки.

Свої вимоги мотивував тим,  що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1. За будинковолодіння закріплена земельна ділянка площею 1300 м. кв. Однак розміри земельної ділянки не відповідають документам,  оскільки частина земельної ділянки захоплена відповідачами. Тому,  просить суд постановити рішення,  яким відновити межі земельної ділянки.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав за обставин викладених в позовній заяві. Суду пояснив,  що 2/3 будинку АДРЕСА_1 належали його бабусі ОСОБА_4 18.08.2000 року вона подарувала йому свою частину будинку. Інша 1/3 частина будинку належали ОСОБА_5,  але в зв'язку з тим,  що він нею довгий час не користувався,  вона прийшла в непридатність і право власності на його частину будинку було погашено,  таким чином він став власником всього будинковолодіння. За будинковолодінням була закріплена земельна ділянка площею 1300 кв.м. ,  оскільки він тимчасово не проживає в своєму будинку,  але земельну ділянку обробляє то став помічати,  що межа між його будинковолодінням та будинковолодінням відповідачки ОСОБА_2 порушується,  розмір його земельної ділянки зменшується. Також частина земельної ділянки захоплена власником будинковолодіння № 63. Просив відновити межі земельної ділянки відповідно до висновку додаткової судово-технічної експертизи № 12 від 21.05.2007 року.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала,  суду пояснила,  що з її сторони захоплення земельної ділянки позивача немає. Документів на виділення їм земельної ділянки також немає,  межі встановлювались дуже давно і ніким не порушувались.

Відповідачка ОСОБА_3 також позов не визнала,  суду пояснила,  що оскільки у позивача немає правовстановлюючих документів на землю,  то він взагалі не має права ставити питання про відновлення меж. Вказала,  що рішенням виконкому Вінницької міської ради на яке посилається позивач земля виділялась її батькові. Будинковолодіння № 59 не було розділено. В 1982 році ОСОБА_5 отримав квартиру,  а його частину будинку визнали аварійною. Рішенням Староміського виконкому було прийняте рішення віддати сарай в користування ОСОБА_6 її батькові. В даний час вона його знесла,  а землею користується як клумбою. Ця земля весь час була розділена парканом.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи,  суд вважає,  що позов підлягає частковому задоволенню.

Встановленим в суді фактам відповідають правовідносини землекористування та власності,  що регулюються Земельним кодексом України в редакції 1990 року та чинним ЗК України.

Відповідно до Рішення Виконкому Вінницької міської ради №549 від 29.07.1971 року за будинковолодінням АДРЕСА_2 (зараз буд.  №61 та №63) рахувалась земельна ділянка площею 2156 м. кв.

На підставі рішення Виконкому Вінницької міської ради №123 від 24.02.1983 року будинковолодіння №63 ( старий 61) було виділено в окреме домоволодіння,  за яким було закріплено земельну ділянку площею 1300 м. кв.

Після    виділення    домоволодіння    №63    в    окреме,                    земельна    ділянка

будинковолодіння АДРЕСА_1 повинна була мати площу 856 м. кв.

Судом встановлено,  що до моменту набуття позивачем право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1,  2/3 його частини належали на праві власності ОСОБА_7,  а 1/3 частина будинку належала ОСОБА_5

Також було встановлено,  що між попередніми власниками будинковолодіння фактично був встановлений порядок користування земельною ділянкою: ОСОБА_5 користувався частиною будинку та земельною ділянкою орієнтовною площею 138 КВ.М.  Решта земельної ділянки перебувала в користуванні ОСОБА_7,  при цьому земельна ділянка між вказаними землекористувачами була розділена парканом.

18.08.2000 року ОСОБА_7 подарувала позивачу ОСОБА_1 належні їй на праві власності 2/3 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 (Договір Дарування частини будинку від 18.08.2000 року,  посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 в реєстрі за № 1946 та зареєстрованого в КП ВООБТІ 22.09.2000 року за реєстр. № 12362).

В 2006 році 1/3 частина вищевказаного будинку,  власником якої був громадянин ОСОБА_5 була знесена,  оскільки знаходилась в аварійному стані,  право власності на частину будинку було погашено.

В подальшому позивач отримав Свідоцтво №2055 від 24.05.2006 року про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями,  яке було видано на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 18.05.2006 року № 1125 та взамін договору дарування від 18.08.2000 року (а.с. 8).

На час розгляду справи в суді площа земельної ділянки будинковолодіння АДРЕСА_1 фактично складає 701 м. кв.

Відповідно до висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 12 від 21.05.2007 року власник будинку АДРЕСА_3 самовільно захопила земельну ділянку домоволодінняАДРЕСА_1 площею 5 м. кв.,  а власник будинкуАДРЕСА_4 самовільно захопила частину земельної ділянки будинкуАДРЕСА_1 площею 131 м. кв. та 4 м. кв.

Відповідно до  ст.  ст. 38,  39 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів,  які використовуються для розміщення житлової забудови,  громадських будівель і споруд,  інших об'єктів загального користування. Використання зазначених земель здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту,  іншої містобудівної документації,  плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм,  регіональних та місцевих правил забудови.

Оскільки позивач набув права власності на частину будинку під час дії Земельного кодексу України в редакції 1990 року,  то правовідносини землекористування,  які склались між сторонами регулювались нормами саме даного Кодексу.

Відповідно до  ст. 3О Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах,  передбачених статтею 67 цього Кодексу і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і,  якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Відповідно до  ст. . 42 ЗК України (в редакції 1990 року) використання і розпорядження земельною ділянкою,  що належить громадянам на праві спільної часткової власності,  визначається співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок,  будівлю,  споруду.

Таким чином,  суд вважає,  що позивач після набуття права власності на 2/3 частини будинку набув права користування лише 2/3 частинами земельної ділянки домоволодінняАДРЕСА_1.

Посилання позивача на те,  що він з 2006 року є власником всього будинку,  а тому має право на частину земельної ділянки,  якою користувався ОСОБА_5,  суд рахує безпідставним,  оскільки,  як зазначалось вище,  Свідоцтво про право власності на житловий будинок було видано позивачу взамін Договору дарування саме 2/3 частин домоволодінняАДРЕСА_1.

За таких обставин та в силу  ст. 30 і  ст. .42 ЗК України ( в редакції 1990 року) позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відновлення межі земельної ділянки домоволодінняАДРЕСА_1 і повернення в його користування земельної ділянки площею 131 м. кв. задоволенню не підлягають,  оскільки позивач не набув права користування цією земельною ділянкою,  яка на час розгляду справи є власністю Вінницької міської ради,  тому позивачу необхідно вирішити питання про відведення цієї частини земельної ділянки в його користування в порядку,  встановленому чинним ЗК України ( ст. .116 Земельного Кодексу України).

В силу  ст. . 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю шляхом відновлення стану земельної ділянки,  який існував до порушення прав. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відновлення меж та повернення в його користування земельних ділянок,  якими незаконно користуються відповідачки ( 5 м. кв. та 4 м. кв.) є підставними та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного,  керуючись  ст. 30,   ст. .42 Земельного Кодексу (в редакції 1992 року),   ст.  ст.  38,  39,  152,  158 Земельного Кодексу України,  та  ст.  ст.  5,  8,  10,  57,  60,  212-215, 223, 294 ЦПК України,  суд,  -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Відновити межі будинковолодіння АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_2 повернути в користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5 кв.м.  шляхом перенесення межі в точки,  вказані в висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 12 від 21 травня 2007 року.

Зобов'язати ОСОБА_3 повернути в користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4 кв.м.  шляхом перенесення межі в точки,  вказані в висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 12 від 21 травня 2007 року.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про повернення в його користування земельної ділянки площею 131 кв.м.  - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження,  яку може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.