Справа № 2а-31/2007 p.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2007 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі головуючої судді Зоріної Д.О., при секретарі Хохловій Н.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місці Кременчуці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного Фонду України Крюківського району в місці Кременчуці, Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області про призначення та проведення перерахунку пенсії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління Пенсійного Фонду України Крюківського району в місці Кременчуці, Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області про призначення йому пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року та починаючи з лютого 2004 року провести її перерахунок відповідно до вимог зазначеного вище Закону, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » від 9 липня 2003 року.
На обґрунтування свої вимог зазначив, що 30 травня 1986 року він був призваний на військові навчальні збори і в складі в/ч 61610 в період з зазначеного часу по 26 липня 1986 року ліквідував наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції. За висновками обласної медико-соціальної експертної комісії №1 позивача визнано інвалідом II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції при виконанні останнім обов'язків військової служби.
Оскільки, відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року ОСОБА_1 віднесений до категорії інвалідів війни (посвідчення НОМЕР_1, видане 16 жовтня 2003 року управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Крюківської районної Ради міста Кременчука ) , то на його думку, він має право на призначення йому пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року.
Відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» позивачу як інваліду війни II групи було призначено підвищення до пенсії в розмірі 69 грн. 69 коп., що на думку позивача суперечить вимогам чинного пенсійного законодавства.
На протязі тривалого періоду часу позивач неодноразово звертався до органів Пенсійного Фонду України з вимогами про відновлення його порушеного права на призначення пенсії та проведення її перерахунку, відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року, однак йому було необґрунтовано відмовлено в задоволенні його вимог, в зв'язку з чим він вимушений був звернутися до суду за захистом своїх прав.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, викладені в позовній заяві вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на зазначені вище обставини.
Представник відповідача - Управління Пенсійного Фонду України Крюківського району в місці Кременчуці, заперечує проти задоволення вимог позивача, з тих підстав, що визначений статтею 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року, перелік осіб які мають
право на отримання пенсії за цим Законом, не поширюється на ОСОБА_1 , оскільки його визнано інвалідом II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції при виконанні останнім обов'язків військової служби, тобто інвалідність настала не внаслідок причин, зазначених у статті 3 цього Закону(поранення, контузії або каліцтва).
Відносно вимог ОСОБА_1 щодо перерахунку пенсії, представник відповідача зазначив, що розмір підвищення пенсії позивачу як інваліду війни II групи, визначено відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 3 січня 2002 року, які є обов'язковими для виконання органами Пенсійного Фонду і становило 69 грн.69 коп., що не суперечить вимогам пенсійного законодавства.
Представник відповідача - Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, однак в судове засідання не з"явився, надавши до суду письмові заперечення щодо заявлених позивачем вимог, зазначивши, що вони є неналежним відповідачем по справі, оскільки відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України » від 17 січня 2002 року та Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії на даний час приймається районними управліннями Пенсійного Фонду України за місцем проживання пенсіонера, одночасно не заперечуючи проти розглядати справу без їх участі.
За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача - Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області на підставі наявних в справі матеріалів про права та взаємовідносини сторін.
Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідача -Управління Пенсійного Фонду України Крюківського району в місці Кременчуці дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Як достовірно встановлено в судовому засіданні позивач ЗО травня 198 6 року був призваний на військові навчальні збори і в складі військової частини № 61610 направлений в зону аварії на Чорнобильській атомній електростанції, де в період з зазначеного часу по 26 липня 1986 року приймав участь у роботах по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, що підтверджується мобілізаційним повідомленням, виданим ЗО травня 1986 року Кременчуцьким військовим комісаріатом, військовим білетом серії НОМЕР_2від 8 жовтня 1983 року, довідкою Кременчуцького міського військового комісаріату Полтавської області № 4/1353, виданою 10 квітня 1991 року.
8 липня 2003 року Центральною Міжвідомчою експертною комісією було зроблено висновок за змістом якого захворювання, виявлені у ОСОБА_1 пов'язані з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції при виконанні останнім військових обов'язків (експертний висновок № 5323 від 8 вересня 2003 року).
За висновками обласної медико-соціальної експертної комісії №1 позивача визнано інвалідом II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції при виконанні останнім обов'язків військової служби.
16 жовтня 2003 року відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року ОСОБА_1 віднесений до категорії інвалідів війни, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1, виданим 16 жовтня 2003 року управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Крюківської районної Ради міста Кременчука.
Окрім того, з дослідженого в судовому засіданні посвідчення серії АА № НОМЕР_3 виданого Кременчуцьким міським військовим комісаріатом 24 червня 2004 року вбачається, що позивач має також статус ветерана військової служби.
Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року, якій діяв на час виникнення спірних правовідносин, пенсії по інвалідності призначаються військовослужбовцям,
особам які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби чи не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби або якщо інвалідність настала пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, одержаних у період проходження служби.
Стаття 20 зазначеного вище Закону визначає дві категорії осіб які мають право на пенсією за цим Законом, залежно від причин інвалідності та дає чітке визначення інвалідів війни, яке також розтлумачується статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме до інвалідів війни належать інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання , одержаних під захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи тощо.
Зазначена норма права не суперечить положенням статей 1-2, 18, 20 Закону України № 2262 - XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в редакції 9 квітня 1992 року зі змінами та доповненнями станом на 9 грудня 2006 року.
За викладених обставин, суд вважає достовірно доведеним той факт, що ОСОБА_1 як інвалід війни II групи має право на отримання пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року, в зв'язку з чим визнає його вимоги законними та обґрунтованим і такими, що підлягають задоволенню.
Твердження відповідача в частині настання інвалідності не внаслідок причин, зазначених у статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року, суд визнає безпідставним звуженням змісту зазначеного Закону, оскільки статтею 20 чітко визначений перелік осіб, які відносяться до інвалідів війни.
Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року позивач віднесений до категорії інвалідів війни і має право на пільги, визначені статтею 13 цього Закону та статтею 25 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року, однією з яких є нарахування до призначеної пенсії інвалідам війни II групи підвищення в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком.
Зазначена норма права не суперечить положенням статті 25 Закону України № 2262 - XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в редакції 9 квітня 1992 року зі змінами та доповненнями станом на 9 грудня 2006 року.
В абзаці 8 пункту 2 статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » від 9 липня 2003 року зазначено, що тільки цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком, яка на час розгляду справи у суді складає 380 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», визначено, що розрахунок підвищення, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року проводиться виходячи із розміру 19 грн.91 коп., що, на думку суду, суперечить вимогам чинного пенсійного законодавства.
Статтею 1-1 Закону України № 2262 - XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в редакції 9 квітня 1992 року зі змінами та доповненнями станом на 9 грудня 2006 року, визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » від 9 липня 2003 року та інших нормативних правових актів України, прийнятих відповідно до цих Законів.
За таких обставин, суд вважає, що
постанова Кабінету Міністрів України №1«Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим
категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 3 січня 2002 року, суперечить вимогам Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » від 9 липня 2003 року, Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в редакції 9 квітня 1992 року зі змінами та доповненнями станом на 9 грудня 2006 року, в зв'язку з чим вимоги позивача в частині проведення йому перерахунку пенсії з урахуванням мінімального розміру пенсії за віком, відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » від 9 липня 2003 року, суд визнає законними та обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги, той факт, що позивач на протязі тривалого періоду часу неодноразово звертався до вищестоящих органів з метою вирішення спірного питання в позасудовому порядку, суд приходить до висновку що строк звернення до суду позивачем був пропущений з поважних причин, тому вважає за необхідне поновити його.
Керуючись статтями б, 11, 12, 17, 19, 70, 71, 98, 158, 159, 160, 161, 163, 18 6, 187 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в редакції 9 квітня 1992 року зі змінами та доповненнями станом на 9 грудня 2006 року, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » від 9 липня 2003 року , -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1до Управління Пенсійного Фонду України Крюківського району в місці Кременчуці, Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області про призначення та проведення перерахунку пенсії - задовольнити.
Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України Крюківського району в місці Кременчуці, Головне управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1як інваліду війни II групи пенсію, відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року, починаючи з липня 2004 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України Крюківського району в місці Кременчуці, Головне управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області провести перерахунок підвищення до пенсії, передбачене Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року, з урахуванням мінімального розміру пенсії за віком, відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » від 9 липня 2003 року починаючи з липня 2004 року та виплатити її різницю.
Стягнути з Управління Пенсійного Фонду України Крюківського району в місці Кременчуці, Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області в солідарному порядку судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп. на користь держави.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.