Справа № 2-243/2011

Р І Ш Е Н Н Я

          І М Е Н Е М   У К Р А І Н

29.04.2011 року                                                                                       м. Севастополь

      Балаклавський  районний суд м. Севастополя у складі: головуючого-судді Сафонова В.В., при секретарі   - Бойко М.С.,  за участю представників позивача -  ОСОБА_1 і  ОСОБА_2, а також  представника відповідача -  ОСОБА_3,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ВАТ «Балаклавське Рудоуправління ім. О.М. Горького»про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку і моральної  шкоди, -

встановив:

      Позивач ОСОБА_4 звернувся в суд  з  позовом і, на  підставі  ст.ст. 38 ч.3, 44, 232, 235 КЗпП України просить змінити формулювання його звільнення з ВАТ «Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького зі ст. 28 КЗпП України на ч.3  ст. 38 КЗпП України і час звільнення, а також стягнути з ВАТ «Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького»на його  користь вихідну допомогу в сумі –27 695 грн. 49  коп. і  компенсацію  моральної шкоди у сумі –15 000 грн.

      Вимоги  мотивовані  тим, що  з 08.08.2002 року він працював на посаді начальника відділу по економічній  безпеці та режиму у ВАТ «Балаклавське Рудоуправління ім. О.М. Горького». На підставі наказу № 2/383 від 03.08.2009 року, за його згодою, він був переведений на посаду виконуючого обов’язки  начальника управління соціальних  об’єктів з випробувальним  строком  три місяці. Однак, він вважає,  що при  цьому були порушені вимоги ст. 26 КЗпП України, тому  як випробувальний  строк може  встановлюватися адміністрацією  при прийомі на роботу лише при заключенні трудового договору і не  може  встановлюватися при переведенні працівника на іншу роботу. Після переведення  на вказану посаду він з 16.09.2009 року по 10.10.2009 р.  знаходився  у відпусці, а  з 15.10.2009 р. по 01.11.2009 р. на амбулаторному  лікуванні  у лікарнях  м. Севастополя та Євпаторії і,  з 02.11.2009 р.  по 17.11.2009 р.  на стаціонарному лікуванні в клінічній лікарні ім. Семашко в  м. Сімферополі.  З  18.11.2009 р. він  приступив до своїх  трудових обов’язків і  був ознайомлений з наказом  №3/154 від 30.10.2009 р. про  його звільнення, як особу, яка  не витримала випробування, згідно зі ст. 28 КЗпП України. Трудова книжка йому була  вручена 18.11.2009 року, а копія наказу до наступного часу  не вручена.  Він звернувся до керівництва відповідача з  вимогою  про зміну формулювання  його звільнення, а саме  на ст. 38 ч.3 КЗпП України, однак відповіді  від відповідача не  одержав.  Таким чином, на підставі ст. 44 КЗпП України, відповідач повинен виплатити  йому вихідну допомогу з розрахунку середнього заробітку -  9 231 грн. 83 коп., а усього –27 695 грн. 49 коп.. Також, своїми незаконними діями,  відповідач спричинив йому моральну шкоду, тому як поставив  під сумнів його ділову репутацію, що  ускладнює його працевлаштування у майбутньому.  

       В  процесі розгляду справи, 11.05.2010 року позивач змінив  предмет спору і, на підставі ст. ст.. 26 ч.1, 28, 40 ч.3, 52 ч.2  Закону України «Про загальнообов’язкове державне  соціальне страхування у  зв’язку з втратою працездатності»та ст. 232, 235 КЗпП України  просив  поновити його на роботі на посаді виконуючого обов’язки начальника управління соціальних  об’єктів  ВАТ «Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького», стягнути на його  користь допомогу по непрацездатності у сумі –9 228 грн. 74 коп., а  також середній  заробіток за час  вимушеного прогулу у сумі –41 032 грн.  26 коп.  і  компенсацію моральної шкоди у сумі – 25 000 грн., а усього стягнути –75 361 грн. 00 коп. Вимоги мотивовані тим, що його перевели на іншу посаду з безстрокового договору на строковий договір в порушення вимог ст.23 ч.2 КЗпП України, оскільки посада начальника управління соціальних  об’єктів має безстроковий характер і своєї згоди на тимчасовий перевід він не давав. Його згода на перевід на іншу посаду з випробувальним строком є нікчемною, відповідач порушив вимоги ст. 141 КЗпП України. Його непрацездатність, після відпустки, у період з 15.10.2009 р. по 17.11.2009 р. підтверджена листками непрацездатності, що підтверджено перевіркою інспекції праці, однак, за вказаний час відповідач  не оплатив  йому допомогу по тимчасовій непрацездатності.  Таким чином,

вважає, що він був незаконно звільнений 30.10.2009 року, у порушення вимог ст. 40 ч.3 КЗпП України, у період тимчасової непрацездатності. Вказані  обставини призвели його до  моральних страждань, що дає йому право на стягнення з відповідача моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України.

    Представник  відповідача, ОСОБА_3, яка  приймала участь у справі на підставі належним  чином оформленої довіреності, позов не  визнала і  заперечувала проти  задоволення позову у повному обсязі, пояснив суду, що наказ № 2/383 від 03.08.2009 року  про  переведення позивача ОСОБА_4 на посаду виконуючого обов’язки  начальника управління соціальних  об’єктів з випробувальним  строком  три місяці є законним і відповідає вимогам ст.ст. 21, 24 і 26 КЗпП України. З позивачем, за його письмовою заявою, була  досягнута домовленість про  його переведення на іншу посаду  з  випробуванням  строком на три  місяці, що також відповідає  вимогам ст. 141 КЗпП України, але, останній порушив умови іспитового  строку, не  упорався з Завданням і без поважних причин не  вийшов на роботу, у зв’язку з чим був звільнений на підставі ст. 28 КЗпП України  відповідно до наказу №3/154 від 30.10.2009 р..  На наступний час позивач не оскаржив, а ні наказ про  його  переведення на  іншу посаду  з  випробуванням, а ні наказ  про  його звільнення. Твердження позивача про те, що 08.08.2002 року  з ним  вже був заключний трудовий  договір, не відповідає фактичним обставинам справи, тому як відповідно до наказу №1/150 від 08.08.2002 року з ним був заключний трудовий договір на іншу посаду, а саме  начальника по  економічній безпеці  і режиму. Доводи  позивача, що останній був  звільнений у порушення вимог ст. 40 ч.3 КЗпП України не відповідає вимогам ст. 28 КЗпП України, норми  якої не забороняють право роботодавця розірвати трудовий договір під час находження його на лікарняному, та встановити строки  і порядок  розірвання договору. Позивач не надав суду доказів  в підтвердження фактичних обставин про надання відповідачу лікарняних листків з 12.10.2009 р.  по 30.10.2009 р. на момент видання наказу від 30.10.2009 р. про його звільнення. Лікарняний з 22.10. 2009 р. по 30.10.2009 р. був наданий до бухгалтерії лише 15.12.2009 р. Позивач також не виконав Завдання на  випробувальний строк, що підтверджується  відповідною довідкою в ОСОБА_5 з  його характеристикою, у свою чергу позивач не надав  суду доказів про виконання їм встановленого Завдання. Ніякого причинного зв’язку його захворювання з встановленням випробувального строку і звільненням немає, тому як він був згоден як з випробуванням так і з встановленням Завдання на випробувальний строк. На наступний час на підприємстві відсутній структурний підрозділ під назвою «Управління соціальних об’єктів». Вимоги про його поновлення  на роботі на посаді виконуючого обов’язки начальника управління соціальних  об’єктів  ВАТ «Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького»заявлені поза межами строків звернення до суду,  встановлених ст. 233 ч.1 КЗпП України, а саме 25.06.2010 року. Останній не надав доказів поважності пропуску вказаних строків, а також не наполягав на поновленні пропущених строків звернення до суду, тому, відповідно до  п.4 Постанови пленуму ВС України № 9 від 06.11 1992 р. з наступними змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів»це є самостійною підставою для відмови у задоволенні  позову за безпідставністю  позовних вимог.

         Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи й оцінивши зібрані в справі докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

           Судом встановлені такі факти  і відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами трудового законодавства.

           Відповідно до наказу №1/150 від 08.08.2002 р. позивач ОСОБА_4 був прийнятий на роботу на посаду начальника відділу по економічній безпеці і режиму ВАТ «Балаклавське Рудоуправління ім. О.М. Горького», а відповідно до наказу №2/441  від 04.09.2008 р. був переведений на посаду директора служби безпеки вказаного товариства, що підтверджується відповідними записами у копії трудової книжці (а.с.5-7).

           На підставі наказу № 2/383 від 03.08.2009 року позивач ОСОБА_4, за його письмовою згодою,  був переведений  на посаду виконуючого обов’язки  начальника управління соціальних  об’єктів  ВАТ «Балаклавське Рудоуправління ім. О.М. Горького»з випробувальним  строком  три місяці (а.с.27).  

             Згідно зі ст. 26 ч.1 КЗпП України при укладенні договору може бути обумовлено угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка  йому доручається. Умова про  випробування повинна бути застережена в  наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

             Таким  чином, із  значення вказаної  норми права, а також аналізу норм статей 27-28 КЗпП України слідує, що випробування може бути встановлене лише при прийомі на роботу при укладенні трудового договору з метою  перевірки відповідності працівника роботі, на яку він приймається. При переведенні  працівника на іншу посаду на тому самому підприємстві чи

установі діючим законодавством  випробування не  передбачено, у зв’язку з чим звільнення позивача на підставі ст. 28  КЗпП України  як  особу,  яка не  витримала випробування, не можливо  визнати законним.

        Разом з тим,  представник відповідача наполягала на відмові в задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку звернення до суду на підставі ст. 233 ч.1 КЗпП України  з  посиланням на  п.4 Постанови пленуму ВС України № 9 від 06.11 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів»,  згідно з якого вказана обставина є самостійною підставою для відмови у задоволенні  позову за безпідставністю  позовних вимог, з чим суд погоджується, виходячи з наступного.

          Так,  позивач звернувся в суд з  позовом  07.12.2009 року з  вимогою про зміну формулювання звільнення зі ст. 28 на ст. 38 КЗпП  України  та стягнення грошових  компенсацій, однак, вимоги  про оскарження наказу  №3/154 від 30.10.2009 р.  про його звільнення, до наступного часу позивач  перед судом не заявляв.  На адресу позивача були  направлені відповідачем поштові відправлення  від 03.11.2009 р.  та 13.11.2009 р.  з  повідомленням позивача про  його звільнення, але,  трудову книжку останній получив 18.11.209 року.  Вимогу про поновлення на роботі позивач заявив  до суду  25.06.2010  року при уточненні позову, тобто  понад строків для звернення до суду, встановлених ст. 233 ч.1 КЗпП України, однак, клопотання про  поновлення строку звернення до суду не заявив. При обговоренні судом питання про поважність причин пропуску  строку звернення до суду, на вимогу представника відповідача, представники позивача відмовилися від  обговорення цього питання, вважаючи, що строки звернення до суду  з боку їх довірителя порушені не були.

         Згідно зі ст. 233 ч.1 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про  вирішення трудового спору безпосередньо до  районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про  порушення свого права, а  у справах про звільнення –в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

        Враховуючи те, що трудову книжку позивач получив 18.11.2009 року, а з  вимогою  про  поновлення на роботі  останній  заявив до суду 25.06.2010 року,   то місячний строк звернення до суду, встановлений ст.233 ч.1 КЗпП України сплив. При  цьому, позивач не заявив клопотання про  поновлення строків звернення до суду і не надав доказів поважності пропуску строку  звернення  до суду.

          Відповідно до  постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11 1992 р. з наступними змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів»ця  обставина є самостійною підставою для відмови у задоволенні  позову за безпідставністю  позовних вимог.

            Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь  у справі.

            При таких обставинах суд  приходить до висновку про  відмову у задоволенні позову  у повному обсязі.

           На підставі  ст.ст. 232, 233 КЗпП України,  керуючись вимогами   ст.ст. 60, 88,  212-215, 217, 218, 222, 294-296 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

     В задоволенні позову ОСОБА_4 до ВАТ «Балаклавське Рудоуправління  ім. О.М. Горького» про  поновлення його на роботі на посаді виконуючого  обов’язки начальника управління соціальних об’єктів ВАТ «Балаклавське Рудоуправління ім. О.М. Горького», стягнення на його  користь   допомоги  у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, а  також середнього заробітку за час  вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди -  відмовити у повному обсязі.

       Рішення суду набуває законної сили  протягом  10 (десяти) днів з дня проголошення рішення.

       Апеляційна скарга  на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

       Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення  судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий  суддя:                                                                                                 В.В.  Сафонов