Справа № 22-ц-678 2007р. Головуючий у 1 -й інстанції Шелеєхова А.В.
Категорія 5 Суддя-доповідач Смирнова Т.В.
УХВАЛА
іменем України
24 травня 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого - Смирнової Т.В.
суддів - Ільченко О.Ю., Ведмедь Н.І.
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.
та осіб, які беруть участь у справі - апелянта ОСОБА_1, його
представника, позивача ОСОБА_2, його представника
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 квітня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТОВ «Сумикомунтранс», про усунення перешкод у користуванні квартирою, розподіл квартири, вселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частину квартири,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02 квітня 2007 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Зобов'язано відповідача усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 квартирою, позивача вселено у спірну квартиру та виділено йому у користування жилу кімнату площею 10, 4 кв.м. , а ОСОБА_1 - жилу кімнату площею 16, 1 кв. м. і лоджію площею 6, 2 кв. м.
Інші приміщення - кухню площею 6, 2 кв.м. , коридор площею 7, 7 кв.м. , ванну кімнату площею 2, 1 кв.м. , туалет площею 1, 2 кв.м. , вбудовану шафу площею 0, 6 залишено в загальному користуванні.
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
При задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що право власності ОСОБА_2 порушене, так як фактично родина ОСОБА_1 користується всією квартирою і перешкоджає ОСОБА_2 користуватися своєю часткою квартири, відмовляючись надати ОСОБА_2ключі від квартири, а тому встановив порядок користування квартирою та постановив вселити ОСОБА_2 в дану квартиру.
Крім того, враховуючи, що ОСОБА_2 не бажає позбавлятись свого права власності на 1/3 частку квартири, що його частку не можна вважати незначною і ця частка може бути виділена в натурі, що ОСОБА_1 не було здійснено попереднє внесення вартості частки ОСОБА_2 на депозитний рахунок, суд відмовив у задоволенні зустрічного позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/3 частку квартири та сплату компенсації за цю частку задовольнити.
Апелянт вважає, що суд порушив норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, не доведено обставини справи, які суд вважав встановленими.
При цьому апелянт зазначає, що порушення прав власника ОСОБА_2 не доведено жодним доказом, а причину відсутності у нього ключів від квартири суд не з ясував.
Також апелянт вказує на те, що є підстави для задоволення його зустрічного позову, які суд не врахував, а саме: неможливість виділення в натурі жодної кімнати ОСОБА_2, оскільки розмір його частки менше площі кожної кімнати, неможливість сумісного проживання ОСОБА_2 і родини ОСОБА_1 в одній квартирі. Крім того, ОСОБА_2 протягом десяти років проживає зі своєю родиною в іншій квартирі, а про спірну квартиру взагалі не піклувався, а також він має на праві приватної власності 1/3 будинку в с. Кияниця Сумського району.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, власниками спірної квартири, розташованої за АДРЕСА_1, є ОСОБА_2 та ОСОБА_1, при цьому ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності 1/3 частина квартири, а ОСОБА_1 - 2/3 частини квартири (згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 грудня 2006 року - а.с. 41, довідки БТІ від 31 січня 2007 року - а.с. 48).
В даний час у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1, його батько ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_4, неповнолітня дочка ОСОБА_6 (а.с. 7).
Згідно пояснень ОСОБА_2, батько ОСОБА_3 не проживає в спірній квартирі, а проживає в будинку АДРЕСА_2, де йому належить 1/3 частина домоволодіння (а.с. 53, 54).
ОСОБА_2 в спірній квартирі не зареєстрований і не проживає (а.с. 7), а зареєстрований і проживає за іншою адресою, в квартирі АДРЕСА_3, 1/2 частина якої належить його дружині ОСОБА_7, а 1/2 частина - іншій особі, її сестрі (а.с. 55).
Крім того, ОСОБА_2 належить на праві власності 1/3 частина будинку АДРЕСА_2 (а.с. 54).
Спірна квартира складається з двох кімнат, має загальну площу 44, 3 кв.м. , жилу площу 26, 5 кв.м. , одна кімната площею 10, 4 кв.м. , друга кімната площею 16, 1 кв.м. , кухня площею 6, 2 кв.м. , лоджія площею 6, 2 кв.м.
Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що право власника ОСОБА_2 порушене, а тому підлягає захисту, відповідно до ст. 386 ЦК України. При цьому, згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження свої майном.
Посилання апелянта на те, що порушення своїх прав власника на квартиру ОСОБА_2 Г.І. не довів, спростовується показаннями самого ж апелянта ОСОБА_1, який категорично заперечує проти проживання ОСОБА_2 в спірній квартирі.
Доводи апелянта з приводу того, що суд повинен був застосувати ст. 365 ЦК України і припинити право ОСОБА_2 на частку у спільному майні, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки частку ОСОБА_2 у спірному майні не можна визнати незначною, адже вона складає 1/3 частину квартири і може бути виділена в користування, так як квартира складається з двох кімнат, і на частку ОСОБА_2 можливо виділити меншу за площею кімнату.
Також колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_1 попередньо не вніс вартості 1/3 частини квартири на депозитний рахунок суду, як цього вимагає ч.2 ст. 365 ЦК України, і це не дає можливості передати йому у власність 1/3 частку квартири.
При цьому посилання апелянта на ту обставину, що він не вніс кошти на депозитний рахунок в зв'язку з тим, що суд не задовольнив його клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи для визначення дійсної ринкової вартості квартири, колегія суддів не вважає переконливими, оскільки апелянт не був позбавлений можливості внести на депозит ту суму коштів, якій відповідає, на його думку, вартість 1/3 частки квартири.
Доводи апелянта з приводу того, що позивач ОСОБА_2 забезпечений іншою житловою площею, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки ОСОБА_2 не є власником квартири, в якій проживає, а є лише членом сім'ї власника 1/2 частки квартири.
Стосовно доводів апелянта, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 1/3 частина житлового будинку в с Кияниця, де він може проживати, то з матеріалів справи вбачається, що іншими власниками цього ж будинку є також сам апелянт ОСОБА_1 та його батько ОСОБА_3 , який там постійно проживає, а тому ці доводи, як підстава для відмови в позові ОСОБА_2 є
непереконливими, тим більше, що як власник частки квартири, він має право в ній проживати, оскільки є дві окремі жилі кімнати.
Стосовно посилань апелянта на те, що за нормами Житлового кодексу України не допускається заселення квартири двома і більше сім'ями, то колегія суддів не приймає ці доводи до уваги, оскільки в даному випадку сторони є власниками спірної квартири, а не наймачами житла державного чи громадського житлового фонду, а тому ці відносини регулюються цивільним законодавством, а не житловим.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно з'ясував всі обставини, що мають значення для справи, надав правильну оцінку доказам по справі та правильно вирішив спір, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду.
Керуючись п.1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів:
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 квітня 2007 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набрала законної сили і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.