донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
18.05.2011 р. справа №17/10/11
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Бойченка К.І.
Суддів: Діброви Г.І., Шевкової Т.А.
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер" м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 02.03.2011р. по справі № 17/10/11(суддя –Корсун В.Л.)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м.Нетішин Хмельницької області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер" м.Запоріжжя
про стягнення 9 342,10грн.
За участю представників сторін:
від позивача –не з`явився
від відповідача –не з`явився
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 м.Нетішин Хмельницької області звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер" м.Запоріжжя заборгованості за надані послуги перевезення вантажу автомобільним транспортом на підставі договору-заявки від 30.11.2009р. в розмірі 9 297,88 грн., з яких: 8 350 грн. - основний борг, 676,94 грн. - інфляційні збитки, 270,94 грн. - 3% річних.
Заявою від 03.02.2011р. про збільшення позовних вимог, яка задоволена господарським судом, позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі договору-заявки від 30.11.2009р. суму основного боргу - 8 350 грн., 729,55 грн. - інфляційних збитків та 262,55 грн. - 3 % річних, всього 9 342,10грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.03.2011р. по справі № 17/10/11 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер" м. Запоріжжя на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Нетішин 8 350,00грн. основного боргу, 720,55грн. інфляційних витрат, 231,44грн. 3% річних, 101,56грн. державного мита та 234,99грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. В іншій частині позову відмовлено.
Дане рішення мотивовано наступним:
- заявкою від 30.11.2009р. до договору про надання автотранспортних послуг; рахунком позивача від 05.12.2009р. № 25 на оплату послуг відповідачем на суму 8650грн., банківськими виписками на оплату заборгованості на суму 300грн.; претензією від 27.10.2010р.;
-положеннями ч.1 ст.175, п.1, п.7 ст.193 Господарського кодексу України, ст.525, ст.526, ст.908, ст.909, ст.509, ч.2 ст.530, ст.625 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів;
-частковою обґрунтованістю позовних вимог;
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Запорізької області від 02.03.2011р. у справі № 17/10/11 відповідач подав до Донецького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та прийняти постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує на наступне:
-рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права;
-згідно заявки від 30.11.2009р. строк оплати не визначений;
-оскільки позивачем не надана відповідачу міжнародна товарно-транспортна накладна про здійснення перевезення, в звґязку з цим відсутні підстави для оплати встановленого рахунку;
-згідно ч.1 ст.32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік, оскільки договір був укладений 30.11.2009р., строк позовної давності позивачем пропущений;
-положення ст.32, ст.33, ст.47, ст.38, ст.43 Господарського процесуального кодексу України, ст.307 Господарського кодексу України, ст.509, ст. 526, ст.545 Цивільного кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарським судом Запорізької області 30.11.2009р. між приватним підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Віннер" (Замовник) укладено заявку до договору про надання автотранспортних послуг за вих. № 8405, за умовами якого сторони узгодили перевезення вантажу вагою 20 тон, об’ємом 92 куб.м. за маршрутом Україна (м. Запоріжжя) - Росія (м. Орєхово-Зуєво), дата завантаження - 01.12.2009р., оплата за перевезення становить - 8 650 грн.
Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний припис містить Господарський кодекс України, п. п. 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, зобов’язання щодо доставки вантажу в пункт призначення за заявкою до договору від 30.11.2009р. позивачем виконано в повному обсязі, про що свідчить товарно-транспортна накладна від 01.12.2009р. до дорожнього листа № 017453 та міжнародна товарно-транспортна накладна СМR А № 020190, копії яких містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Правовідносини, які склались між сторонами за цим спором, є правовідносини з транспортного експедирування.
За змістом частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобовґязується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повґязаних з перевезенням вантажу.
Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обовґязків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обовґязків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Щодо тверджень відповідача, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якої він заявляв, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду зазначає наступне.
У даному випадку позивачем надані транспортні послуги з перевезення вантажу, за домовленістю з відповідачем, який виступає в якості експедитора, а не вантажовідправника.
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За таких обставин судова колегія вважає, що у даному випадку за вимогами щодо стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача за надані послуги з перевезення вантажу за договором, строк позовної давності позивачем не пропущено.
Частиною 2 ст. 530 ЦК України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
05.01.2010р. ФОП ОСОБА_1 направлено рекомендованим листом на адресу відповідача рахунок від 05.12.2009р. № 25 на оплату послуг в сумі 8 650 грн., який вручений адресату - 13.01.2010р., про що свідчить лист Запорізької дирекції Поштамту ЦПЗ № 1 за вих. від 22.11.2010р. № 10-14-289 та фіскальний чек від 05.01.2010р.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач договірних зобов’язань належним чином не виконав, оплату за надані послуги у встановлений законодавством строк у повному обсязі не здійснив, сплативши на час звернення ФОП ОСОБА_1 з позовом до суду суму заборгованості в розмірі 300 грн., що підтверджується банківськими виписками, які долучені до матеріалів справи.
Решту вартості наданих послуг з перевезення в розмірі 8 350 грн. відповідач позивачу не сплатив.
Позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 27.10.2010р. про сплату заборгованості за договором-заявкою від 30.11.2009р., яка згідно повідомлення про вручення поштового відправлення за № 1 отримана уповноваженим представником відповідача - 02.11.2010р. Однак, з матеріалів справи слідує, що вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Наведене вище спростовує доводи відповідача про відсутність підстав для оплати виставленого рахунку.
Таким чином, на момент розгляду справи в господарському суді, сума основного боргу за договором-заявкою від 30.11.2009р. складає 8 350 грн.
Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості, вимоги позивача про стягнення суми основного боргу в розмірі 8 350 грн. на підставі заявки до договору про надання автотранспортних послуг від 30.11.2009р. господарський суд вірно визнав доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.
Позивачем, на підставі ст. 625 ЦК України, заявлено до стягнення інфляційні витрати в розмірі 729,55 грн. за період з лютого 2010 р. по грудень 2010 р.
Господарський суд помилково визнав обґрунтованими інфляційні нарахування в сумі 720,55грн.
Згідно з розрахунком апеляційного господарського суду, інфляційні витрати за вказаний період підлягають стягненню в розмірі 597,29 грн. В іншій частині вимоги відхиляються.
Крім того, позивачем надано суду розрахунок 3% річних за період з 23.01.2010р. по 02.02.2011р. в сумі 262,55 грн. Господарський суд помилково визнав ці вимоги такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 231,44грн.
За розрахунком апеляційного господарського суду позивачем надано суду вірний розрахунок 3% річних за період з 23.01.2010р. по 02.02.2011р. в сумі 262,55 грн.
Всього, стягненню з відповідача підлягає сума в розмірі 9 209,84грн.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі –92,09грн. державного мита та 233,67 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - відносяться на відповідача.
З огляду на вищевикладене позов підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду частковому скасуванню.
Судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів,-
П О С Т А Н О В И В:
1) Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер" м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 02.03.2011р. по справі № 17/10/11 задовольнити частково.
2) Рішення господарського суду Запорізької області від 02.03.2011р. по справі №17/10/11 скасувати частково.
3)Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Нетішин до товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер" м. Запоріжжя про стягнення 9 342,10грн. задовольнити частково.
4) Відмовити у позовних вимогах про стягнення інфляційних витрат в сумі 132,26грн.
5) Задовольнити позовні вимоги у частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 597,29грн. та 3 % річних в сумі 262,55грн.
6) В іншій частині рішення залишити без змін.
7) Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер" м. Запоріжжя (код ЄДРПОУ 24511745) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Нетішин (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 8 350,00грн. основного боргу, 597,29грн. інфляційних витрат, 262,55грн. 3% річних, 92,09грн. державного мита та 233,67грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
8) Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд.
Головуючий К.І.Бойченко
Судді Г.І.Діброва
Т.А.Шевкова
Надіслано 5примірників:
1-позивачу
1-відповідачу
1-до справи
1-ДАГС
1-госп.суду