ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                                      Справа № 2-а-1344/11

16 травня 2011 року

Суддя Володимирецького  районного суду Рівненської області Іванків О.В.  

розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1  до управління праці та соціального захисту населення   про стягнення недоплачених коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому зазначила, що постійно проживає на території радіологічного забруднення і має право на отримання грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірах, встановлених ст.37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Разом з тим, розмір такої допомоги, що виплачується позивачу, не відповідає вимогам закону. Відповідач відмовив у перерахунку допомоги, тому просила визнати цю відмову протиправною, визнати за нею право на отримання грошової допомоги в розмірі 40% мінімальної заробітної плати,  зобов’язати відповідача провести перерахунок та виплатити грошової допомоги у встановленому Законом розмірі.

  Представник відповідача надав письмові заперечення проти позову, в яких посилається на відсутність належного законодавчого регулювання питання виплати даного виду державної допомоги та відсутність бюджетного фінансування. Просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 3-ої категорії, що підтверджується оглянутими в судовому засіданні та долученими до справи посвідченнями.

Позивач постійно проживає в с.Луко Володимирецького району Рівненської області, що підтверджується довідкою №495 від 23.02.2011  року. Даний населений пункт у відповідності до Постанови КМ Україської РСР №106 від 23.07.1991 року віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.  

У відповідності до ст.37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України. Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання.

До вказаної статті вносились зміни щодо розміру та порядку виплати грошової допомоги на підставі Законів України «Про державний бюджет на 2007 рік» та «Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

В той же час Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007  року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року ці зміни визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до п. 6 резолютивної частини цих рішень, рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Законів України, визнаних неконституційними.

Таким чином, з 22.05.2008 року відновлено в повному обсязі дію ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка діяла до внесення змін.

Крім того, як вбачається зі ст.71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

У зв’язку з викладеним, враховуючи принцип пріоритетності Законів над підзаконними нормативними актами, нарахування та виплата позивачу грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, починаючи з 22.05.2008 року, має здійснюватись згідно з положенням вказаного Закону, а не на підставі підзаконних нормативних актів, в т.ч. Постанов Кабінету Міністрів України, на положення яких посилається відповідач.   

Враховуючи, що у відповідності до пп.2) п.4 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого, Постановою Кабінету Міністрів України №936 від 20.09.2005 року, даний вид допомоги виплачується  центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад (далі - уповноважений орган) за місцем реєстрації громадян працюючим і непрацюючим громадянам та пенсіонерам, управління праці та соціального захисту населення є належним відповідачем по даній справі.  

Оскільки розмір мінімальної заробітної плати щорічно визначається Законом України про Державний бюджет, посилання відповідача на відсутність законодавчого регулювання є безпідставною.

Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв’язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не приймаються до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги. Так, у справах «Кечко проти України» та «Бурдов проти Росії» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про проведення перерахунку грошової допомоги в 2011 році, а саме з 01.01.2011 року по час постановлення судового рішення, підлягають до задоволення.

      Одночасно судом встановлено, що зі спливом вказаного терміну право позивача на отримання соціальної виплати, передбаченої ст..37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не зникає, а продовжує існувати.      

Що стосується проведення перерахунку за 2010 рік в межах строку позовної давності, тобто з 24 серпня 2010 року, судом з цього приводу встановлено наступне.  

 Ст.70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. З урахуванням викладеного, враховуючи, що розмір грошової допомоги, про перерахунок якої просить позивач, визначено саме Кабінетом Міністрів України, а також приймаючи до уваги, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», є чинними, і неконституційними не визнавались, суд приходить до висновку, що дії відповідача в 2010 році відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим підстав для задоволення позову в частині стягнення доплат за 2010 рік суд не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.8,19,21 Конституції України, ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", судовою практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішеннями у справах «Кечко проти України»,  «Бурдов проти Росії», Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), ст..ст.183-2, 256 КАС України, суд, -                                       

постановив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації у перерахунку грошової допомоги, передбаченої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та виплаті цієї допомоги ОСОБА_1 в розмірі, що є меншим, ніж визначений Законом.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, передбачену ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі 40% від встановленого законодавством мінімального розміру мінімальної заробітної плати, починаючи з 01 січня 2011 року по 16 травня 2011 року, з урахуванням фактично здійснених виплат та зміни розміру мінімальної заробітної плати.  

В задоволенні позовних вимог про перерахунок грошової допомоги за 2010 рік відмовити за їх безпідставністю.

У відповідності до ст.183-2, 256 КАС України постанову допустити до негайного виконання.

Управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації звільнити від сплати судового збору на підставі ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Володимирецький районний суд. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання постанови.

Постанова суду, крім випадків її апеляційного оскарження, є остаточною.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляції. Якщо апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуюча: