Справа № 2-3066\11

РІШЕННЯ

І М Е Н Е  М       У К Р А Ї Н И

20 квітня 2011 року                                          Солом’янський  районний суд м. Києва

в складі:  головуючого  судді       Бобровника О.В.

при секретарі :                               Славовій Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Київського КЕУ МОУ, Будинкоуправління № 12 Київського КЕУ МОУ до ОСОБА_1  - про виселення без надання іншого жилого приміщення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення та просив виселити ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1.

Мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач незаконно займає спірне приміщення, оскільки жодних документів, які надають їй право проживання в них немає.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.

ОСОБА_1 та її представник проти задоволення позову заперечували в повному обсязі, надавши їх у письмовому вигляді. Зазначаючи, що відповідач є матір’ю одиначкою, оскільки її чоловік якому на підставі рішення житлової комісії академії Збройних Сил України від 09.06.1999 року було надано спірну жилу кімнату, помер. Враховуючи дані обставини вимоги позивача підлягають залишенню без задоволення.  

Вислухавши пояснення сторін присутніх в судовому засіданні, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

          Судом встановлено, що будинок по АДРЕСА_1 знаходиться на балансі Будинкоуправління № 12 Київського КЕУ МОУ та обліковується як гуртожиток.

          Статтею 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

          Згідно довідки Будинкоуправління № 12 Київського КЕУ МОУ № 227 від 21.02.2011 року (а.с. 5) в кімнаті АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_2 (а.с. 5)

          Рішенням житлової комісії академії Збройних Сил України від 09.06.1999 року ОСОБА_3 було надано окрему  одну кімнату в квартирі АДРЕСА_1, на родину з двох чоловік, що підтверджується випискою з протоколу № 63 від 09.06.1999 року (а.с. 6) та не заперечується сторонами по справі.

          ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2, батьком якого записаний ОСОБА_3, а матір’ю –ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 01.02.2000 року.

          ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_2 від 01.07.2009 року та не заперечується сторонами.

          Відповідач проживає разом з неповнолітнім сином у спірній кімнаті та повторно заміж не виходила, що не заперечується сторонами по справі.

          Відповідно до п. 10 Примірного положення про гуртожитки затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 року № 208, ст. 129 ЖК  України, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

          Рішення про надання відповідачам спірної кімнати командуванням академії не приймалось, спеціальний ордер на зайняття жилої площі в даному гуртожитку не видавався, а тому відповідачами самоправно зайнято жиле приміщення.

          Відповідно до ст. 124 ЖК України, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 129 ЖК України, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Частина 1 статті 132 ЖК України встановлює, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв’язку з роботою чи навчанням.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Враховуючи вище викладене, а також те що, відповідач є матір’ю одиначкою та самостійно виховує неповнолітнього сина, який проживає разом з нею на спірній жилій площі, керуючись вимогами ст. 125 ЖК України, суд приходить до висновку, що вимоги позивачів не підлягають задоволенню.

Одночасно заперечуючи проти задоволення позову, позивач просила стягнути з позивачів витрати на правову допомогу в розмірі 2 265,60 грн., на що слід зазначити наступне.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу належать до судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві –пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 «Про граничні розміри  компенсаційних витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»установлено, що граничний розмір витрат, пов’язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за доцільне відмовити у частині стягнення витрат на правову допомогу, оскільки відповідачем не надано доказів того, чи надавалась їй правова допомога фахівцем у галузі права, який має право на надання правової допомоги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 125, 129, 132 ЖК України, ст. ст. 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

  Суддя: