Судове рішення 5-173к11 від 23.05.2011

Судове рішення #15182776

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Вус С.М.,

суддів Ковтюк Є.І. та Коротких О.А.

за участю прокурора

захисників

і засудженого Шевченко О.О.,

ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7 та ОСОБА_8

ОСОБА_9,

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 19 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, касаційними скаргами засуджених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 і захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на вирок апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2010 року щодо ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14,

у с т а н о в и л а :

цим вироком засуджено: ОСОБА_10,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Києва, раніше не судимого,

- за п. п. «а», «г» ст. 93 КК України (в редакції від 06.03.1992 р.) – до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 1 ст. 123 КК України (в редакції від 12.01.1983 р.) – до покарання у виді виправних робіт на строк 1 рік з утриманням 20% заробітку засудженого в доход держави;

- за ч. 2 ст. 141 КК України (в редакції від 26.01.1993 р.) – до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 3 ст. 142 КК України (в редакції від 17.06.1992 р.) – до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 1 ст. 263 КК України (2001 р.) – до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- за ч. ч. 3, 4, 5 ст. 27, ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.) – до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.

На підставі ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України (2001 р.) ОСОБА_10 звільнено від покарання за ч. 1 ст. 123 КК України (в редакції від 12.01.1983 р.), ч. 1 ст. 263 КК України, ч. ч. 3, 4, 5 ст. 27, ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.) у зв'язку із закінченням строків давності.

На підставі ст. 42 КК України (1960 р.) за сукупністю злочинів ОСОБА_10 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

ОСОБА_9,

ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця с. Лисичої Балки Катеринопільського району Черкаської області, мешканця м. Києва, раніше не судимого,

- за ч. ч. 4, 6 ст. 19, п. п. «а», «г» ст. 93 КК України (в редакції від 06.03.1992 р.) – до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 3 ст. 142 КК України (в редакції від 17.06.1992 р.) – до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції від 12.01.1983 р.) – до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки.

На підставі ст. 49 та ч. 4 ст. 74 КК України (2001 р.) ОСОБА_9 звільнено від покарання за ч. 3 ст. 142 КК України (в редакції від 17.06.1992 р.) та ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції від 12.01.1983 р.) у зв'язку із закінченням строків давності.

Призначено ОСОБА_9 до відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_9 позбавлено спеціального звання старшого лейтенанту міліції.

ОСОБА_11,

ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця та мешканця м. Києва, раніше не судимого на території України,

- за ч. 1 ст. 123 КК України (в редакції від 12.01.1983 р.) – до покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки з утриманням 20% заробітку засудженого в доход держави;

- за ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.) – до покарання у виді обмеження волі на 1 рік.

На підставі ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України (2001 року) ОСОБА_11 звільнено від покарання за ч. 1 ст. 123 КК України (в редакції від 12.01.1983 р.) та ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.) у зв'язку із закінченням строків давності.

На підставі ст. 42 КК України (1960 року) за сукупністю злочинів ОСОБА_11 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

ОСОБА_13,

ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця м. Києва, такого, що не має судимості згідно зі ст. 89 КК України,

- за ч. 2 ст. 141 КК України (в редакції від 26.01.1993 р.) – до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 3 ст. 142 КК України (в редакції від 17.06.1992 р.) – до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.) – до покарання у виді обмеження волі на 1 рік.

На підставі ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України (2001 року) ОСОБА_13 звільнено від покарання за ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.) у зв'язку із закінченням строків давності.

На підставі ст. 42 КК України (1960 року) за сукупністю злочинів ОСОБА_13 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

ОСОБА_12,

ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця та мешканця м. Києва, раніше судимого:

02.04.1986 р. за ч. 3 ст. 81, ст. 17, ч. 3 ст. 140, ч. 2 ст. 140 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього належного йому майна;

17.07.1990 р. за ч. 2 ст. 141 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 9 місяців з конфіскацією всього належного йому майна, звільненого 05.05.1995 р. за відбуттям покарання,

- за ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.) – до покарання у виді обмеження волі на 1 рік.

На підставі ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України (2001 року) ОСОБА_12 звільнено від покарання за ч. 1 ст. 123 КК України (в редакції від 12.01.1983 р.) та ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.) у зв'язку із закінченням строків давності.

ОСОБА_14,

ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженця та мешканця м. Києва, раніше не судимого,

- за ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.) – до покарання у виді обмеження волі на 1 рік.

На підставі ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України (2001 року) ОСОБА_14 звільнено від покарання за ч. 1 ст. 123 КК України (в редакції від 12.01.1983 р.) та ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.) у зв'язку із закінченням строків давності.

Прийнято рішення щодо речових доказів та судових витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_9 Л.А., ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 засуджено за вчинення у 1996 - 1997 роках ряду злочинів за таких обставин.

Навесні 1996 року особа, кримінальну справу щодо якої закрито у зв'язку зі смертю, отримала у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків старшого оперуповноваженого по особливо важливих справах в УБОЗ Боярського ГУ МВС України в Київській області інформацію про те, що ТОВ «Юпітер», фактичним керівником якого був ОСОБА_17, одержало в Боярському відділенні АПБ «Україна» кредит на значну суму і, незважаючи на закінчення строків погашення кредиту, повернуло лише його частину. Вважаючи, що ОСОБА_17 має у своєму розпорядженні значні грошові кошти, особа, кримінальну справу щодо якої закрито у зв’язку зі смертю, вирішила заволодіти шляхом обману коштами та іншим майном родини ОСОБА_17, а у випадку їх відмови від передачі майна заволодіти ним насильницьким шляхом, передбачаючи також вбивство потерпілих, і запропонувала взяти участь у вчиненні цих злочинів ОСОБА_10 та ОСОБА_9, на що вони погодилися. Згідно з розробленим планом ОСОБА_10 повинен був залучити до вчинення злочинів інших осіб та безпосередньо керувати їх діями під час вчинення злочинів, а особа, кримінальну справу щодо якої закрито у зв’язку зі смертю, та ОСОБА_9 повинні були здійснювати прикриття злочинних дій ОСОБА_10 та інших осіб і керувати ходом злочинів на місці їх вчинення.

30 червня 1996 року близько 22 години ОСОБА_10, а також ОСОБА_11 і ОСОБА_13, яких він залучив до вчинення злочинів, за попередньою змовою між собою проникли в будинок по АДРЕСА_1 і вчинили напад з метою заволодіння чужим майном на подружжя ОСОБА_17, під час якого, застосовуючи до них насильство, небезпечне для їх життя і здоров’я, та погрожуючи їм застосуванням такого насильства, стали вимагати від ОСОБА_17 передачі грошей. При цьому ОСОБА_10 на реалізацію раніше узгодженого ним з особою, кримінальну справу щодо якої закрито у зв’язку зі смертю, умислу, спрямованого на умисне вбивство з користі, про який не були обізнані ОСОБА_11 і ОСОБА_13, з метою примушування ОСОБА_17 до виконання їх вимог задушив потерпілу ОСОБА_19 шляхом закривання отворів рота і носу невстановленим слідством предметом. За даними висновку судово-медичної експертизи смерть потерпілої ОСОБА_19 настала внаслідок механічної асфіксії.

У цей час особа, кримінальну справу щодо якої закрито у зв'язку зі смертю, і ОСОБА_9 перебували біля будинку ОСОБА_17 в автомобілі «Ford Sierra» і спостерігали за навколишньою обстановкою, забезпечуючи ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 безперешкодне вчинення злочинів. ОСОБА_10 вийшов з будинку і доповів особі, кримінальну справу щодо якої закрито у зв'язку зі смертю, про хід вчинення злочинів, на що отримав схвалення зазначеної особи та вказівки щодо наступних дій.

На виконання зазначених вказівок ОСОБА_10 повернувся до будинку потерпілого і з наявного у нього пістолета, який він придбав навесні 1996 року за невстановлених слідством обставин і зберігав та носив при собі без відповідного дозволу, вчинив постріл з близької відстані в голову ОСОБА_17, заподіявши йому вогнепальне поранення голови з руйнуванням тканин головного мозку, від якого настала його смерть на місці, після чого зняв з потерпілого золоті прикраси загальною вартістю 3000 грн., а ОСОБА_11 та ОСОБА_13 за вказівкою ОСОБА_10 обшукали будинок і викрали майно потерпілих ОСОБА_17 загальною вартістю 4650 грн., заподіявши їм матеріальну шкоду на загальну суму 7650 грн.

При цьому ОСОБА_9, працюючи оперуповноваженим по особливо важливих справах в УБОЗ Боярського ГУ МВС України в Київській області та будучи представником влади, використовуючи своє посадове становище всупереч інтересам служби, разом з особою, кримінальну справу щодо якої закрито у зв’язку зі смертю, розробив план вчинення злочинів щодо подружжя ОСОБА_17 та брав участь в реалізації цього плану, тобто вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень, що завдало істотної шкоди державним інтересам і інтересам громадян, а також спричинило тяжкі наслідки.

Крім того, 14 лютого 1997 року ОСОБА_10, діючи відповідно до плану заволодіння чужими грошима шляхом грабежу, розробленого особою, кримінальну справу щодо якої закрито у зв'язку зі смертю, на залізничному вокзалі «Київ-пасажирський» указав ОСОБА_11, ОСОБА_13 і ОСОБА_14, яких він залучив до вчинення цього злочину, на ОСОБА_20 як особу, яка поїздом № 91 сполученням «Київ-Львів» буде перевозити значні грошові кошти. На виконання плану ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 сіли в поїзд і на залізничному перегоні «Сорочий Брід-Фастів» у Київській області приблизно о 21 годині зайшли в купе № 6 вагону № 15, в якому їхала потерпіла. ОСОБА_11 повідомив їй, що вони є працівниками міліції, та, погрожуючи ОСОБА_20 застосуванням насильства, яке не є небезпечним для її життя і здоров’я, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 під приводом огляду речей потерпілої відкрито заволоділи наявними у неї грошима в сумі 129 000 доларів США, що становило 241 036 грн. 50 коп. за курсом Національного банку України, які були передані їй невстановленою слідством особою для доставки з м. Києва у м. Львів. При цьому ОСОБА_11 пред'явив ОСОБА_20 надане йому ОСОБА_10 посвідчення співробітника міліції, а ОСОБА_13 з метою подолання її опору демонстрував їй також надані ОСОБА_10 наручники і намагався надіти їх на руки потерпілої. Після заволодіння грошима, які перевозила ОСОБА_20, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 зійшли з поїзда та повернулися в м. Київ, де передали викрадені гроші ОСОБА_10, отримавши від нього винагороду за участь у злочині.

Також влітку 1997 року особа, кримінальну справу щодо якої закрито у зв'язку зі смертю, розробила план захоплення громадянина Туреччини ОСОБА_22 і позбавлення його волі, до реалізації якого залучила ОСОБА_10 та двох невстановлених слідством осіб, одну з яких звали «ОСОБА_1». ОСОБА_10 за дорученням особи, кримінальну справу щодо якої закрито у зв’язку зі смертю, запропонував взяти участь у вчиненні зазначеного злочину ОСОБА_11 і ОСОБА_12, які на це погодилися. Для вчинення злочину ОСОБА_10 надав учасникам злочину проблисковий маяк синього кольору, наручники, жезл співробітника ДАЇ і налаштовану радіостанцію.

21 серпня 1997 року в 00 год. 44 хв. рейсом № 552 з м. Лондону в Україну прибув ОСОБА_22, якого в аеропорту зустрічали громадяни України ОСОБА_23 та ОСОБА_24, і разом з ними на автомобілі «Volvo-740» попрямував у бік м. Києва, а учасники злочину стали переслідувати їх на автомобілях «Volvo-240» під керуванням ОСОБА_10 та «АЗЛК-2141» під керуванням ОСОБА_11. На Південному мосту в м. Києві останній наздогнав автомобіль «Volvo-740», після чого ОСОБА_11, ОСОБА_12 і невстановлена слідством особа на ім’я «ОСОБА_1» згідно з розробленим планом вчинення злочину, удаючи із себе працівників міліції, незаконно позбавили ОСОБА_22 волі. При цьому невстановлена слідством особа на ім’я «ОСОБА_1» пред’явила потерпілому посвідчення працівника міліції, заздалегідь надане йому особою, кримінальну справу щодо якої закрито у зв’язку зі смертю, а ОСОБА_12 і ОСОБА_11 під видом працівників міліції проводили огляд автомобіля, на якому рухався потерпілий, чим самовільно присвоїли собі владні повноваження і звання службових осіб - співробітників органів внутрішніх справ України. Коли ОСОБА_22, вважаючи, що його зупинили працівники міліції, підкорився їх вимозі і пересів в автомобіль «АЗЛК-2141», ОСОБА_12 надів потерпілому наручники. ОСОБА_10 з іншими учасниками злочину забезпечували прикриття протиправних дій ОСОБА_11, ОСОБА_12 і невстановленої слідством особи на ім'я «ОСОБА_1» на випадок появи співробітників міліції.

У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи встановлених судом фактичних обставин справи, порушує питання про зміну вироку, постановленого в даній справі.

Вважає, що дії ОСОБА_9 за п. п. «а», «г» ст. 93 КК України за епізодом вчинення злочину щодо потерпілих ОСОБА_17 з посиланням на ч. ч. 4, 6 ст. 19 цього Кодексу як організація і пособництво в умисному вбивстві з корисливих мотивів двох осіб кваліфіковано неправильно. Зазначений злочин вчинено за попередньою змовою групою осіб з розподілом ролей при його виконанні, в тому числі й ОСОБА_9, який є співвиконавцем цього злочину. Крім того, кваліфікуючи дії ОСОБА_9 як організація умисного вбивства з корисливих мотивів двох осіб, суд вийшов за межі пред’явленого йому обвинувачення, а також припустився суперечності, оскільки одночасно кваліфікував такі його дії як пособництво.

Також зазначає, що, кваліфікуючи дії ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_14 і ОСОБА_13 за епізодом вчинення злочину щодо потерпілої ОСОБА_20 за ч. 2 ст. 141 КК України за ознакою завдання значної шкоди, суд вийшов за межі пред’явленого їм обвинувачення, та, крім того, неправильно кваліфікував дії ОСОБА_14 за цим епізодом за ознакою вчинення злочину повторно, оскільки він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, а вироком у даній справі засуджений за один корисливий злочин.

Далі стверджує, що дії ОСОБА_10 неправильно кваліфіковано за ст. 353 КК України з посиланням на ч. ч. 3, 4, 5 ст. 27 цього Кодексу як підбурювання, організація і пособництво у самовільному присвоєнні владних повноважень і звання службової особи, поєднане із вчиненням сусупільно-небезпечних діянь, оскільки ОСОБА_10 є співвиконавцем даного злочину. Крім того, кваліфікуючи такі дії ОСОБА_10 як організація самовільного присвоєння владних повноважень і звання службової особи, суд вийшов за межі пред’явленого йому обвинувачення.

Крім того, прокурор вважає, що суд порушив вимоги ст. 49 КК України, оскільки, встановивши, що закінчилися строки давності для притягнення ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 до кримінальної відповідальності за вчинення ряду злочинів, звільнив їх від покарання, хоча не повинен був таке призначати.

Разом із тим, дійшовши висновку про закінчення строку давності притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 166 КК України (1960 р.), суд необґрунтовано застосував ст. 54 КК України (2001 р.) і позбавив його спеціального звання «старший лейтенант міліції», оскільки зазначене додаткове покарання може бути призначено лише у разі засудження особи.

На думку прокурора, суд необґрунтовано призначив ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 141 КК України (1960 р.) додаткове покарання у виді конфіскації майна, оскільки санкцією ст. 186 КК України (2001 р.), яка частково пом’якшує відповідальність за цей злочин і тому згідно зі ст. 5 КК України має зворотну дію у часі, таке додаткове покарання не передбачено.

Далі прокурор вказує на те, що, призначаючи ОСОБА_10 та ОСОБА_12 за ч. 1 ст. 123 КК України покарання у виді виправних робіт у місцях, що визначаються органами, які відають виконанням покарання, але в районі проживання кожного із засуджених, суд залишив поза увагою вимоги ст. 57 КК України, відповідно до яких таке покарання відбувається лише за місцем роботи засудженого, а ОСОБА_10 і ОСОБА_12 на час вчинення злочину та розгляду справи не працювали.

Також прокурор звертає увагу, що суд визнав ОСОБА_14 винним за ч. 2 ст. 141 КК України, але звільнив його у зв’язку із закінченням строків давності від покарання за ч. 1 ст. 123 цього Кодексу.

Вважає, що є підстави для призначення ОСОБА_11 більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією ч. 2 ст. 142 КК України, і звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_10 стверджує, що інкримінованих йому злочинів не вчиняв, а доказів його винуватості судом не здобуто. При цьому зазначає, що ОСОБА_11 і ОСОБА_13, показання яких містять суперечності, обмовили його, а показання свідків, які свідчать про його непричетність до злочинів, не взято судом до уваги. Також вказує на застосування до нього недозволених методів слідства та порушення його права на захист. Просить вирок щодо нього скасувати, а кримінальну справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 зазначає, що кримінальну справу щодо нього сфальсифіковано, досудове та судове слідство у ній проведено упереджено, неповно і однобічно з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а викладені у вироку висновки суду про його винуватість у вчиненні злочинів щодо потерпілих ОСОБА_17 не відповідають фактичним обставинам справи. Просить вирок щодо нього скасувати, а справу закрити за відсутністю в діянні складу злочину.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, даючи свій аналіз наявним у справі доказам, стверджує про недоведеність винуватості засудженого ОСОБА_9 у вчиненні злочинів щодо потерпілих ОСОБА_17 та невідповідність висновків суду в цій частині фактичним обставинам справи і просить вирок скасувати, а справу щодо ОСОБА_9 закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на дані про особу засудженого ОСОБА_11, повне визнання ним вини та активне сприяння розкриттю злочинів, просить призначити йому більш м’яке покарання і на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційне подання частково, пояснення захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_9, які підтримали та просили задовольнити подані ними касаційні скарги, а також висловили свої міркування з приводу касаційного подання, захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які просили пом’якшити покарання засудженому ОСОБА_13, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання та касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Обґрунтованість засудження у даній справі ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_14 не оспорюється.

Висновки суду про винність ОСОБА_10 і ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.

Так, у своїх показаннях під час судового розгляду справи ОСОБА_9 зазначав, що дійсно разом із ОСОБА_26 на своєму автомобілі «Форд Сієра» блакитного кольору знаходився ввечері у лісопосадці біля с. Щасливого Бориспільського району Київської області, але вказував іншу дату і заперечував свою обізнаність зі злочинним планом ОСОБА_26 щодо подружжя ОСОБА_17. Про це ОСОБА_9 та в його інтересах захисник ОСОБА_5 стверджують і у своїх касаційних скаргах.

Проте такі їх твердження щодо часу перебування ОСОБА_9 на місці злочину спростовуються показаннями ОСОБА_11 і ОСОБА_13. Відповідно до цих показань під час вчинення злочинів щодо потерпілих ОСОБА_17 ОСОБА_10 виходив з їхнього будинку на вулицю і розмовляв з людьми, які сиділи в автомобілі «Форд Сієра» блакитного кольору, що стояв біля будинку. Згодом вони бачили цей автомобіль у лісопосадці, коли перевантажували у нього з автомобіля ОСОБА_10 речі, викрадені з будинку потерпілих, а поруч бачили двох чоловіків, одного з яких пізніше впізнали як ОСОБА_9.

Крім того, як убачається з показань свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_28, які обіймали посади у ВБОЗ в Києво-Святошинському районі Київської області, ОСОБА_26 і ОСОБА_9 не залучалися до перевірки матеріалів щодо неповернення банківського кредиту фірмою «Юпітер», яка належала потерпілому ОСОБА_17, не були членами слідчо-оперативної групи з розслідування кримінальної справи, порушеної за даним фактом і не виконували окремих доручень слідчого у цій справі. Нагляд за будинком подружжя ОСОБА_17 не встановлювався, оскільки не було потреби в такому, та й станом на 7 липня 1996 року, на яке ОСОБА_9 вказує як на день, коли він разом із ОСОБА_26 їздив у с. Щасливе, потерпілого ОСОБА_17 вже не було у живих і ніякі оперативні заходи щодо нього проводитися не могли, що спростовує доводи ОСОБА_9 про те, що в с. Щасливому він перебував у зв’язку з участю у цих заходах.

Дочка потерпілих свідок ОСОБА_29 упізнала в музичному центрі, вилученому під час обшуку за місцем проживання бабусі ОСОБА_10 – ОСОБА_30, той, який було викрадено з будинку її батьків. Також цей музичний центр упізнав ОСОБА_11.

Згідно з даними висновків судових дактилоскопічної та додаткової експертиз серед слідів пальців рук, виявлених і вилучених при огляді 30 червня 1996 року місця події – будинку ОСОБА_17 у с. Щасливому, слід № 9 залишено вказівним пальцем лівої руки ОСОБА_10.

Свідки ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_18 та інші у день вбивства подружжя ОСОБА_17 у період часу з 22 год. до 23 год., коли за даними висновків судово-медичних експертиз настала смерть потерпілих, бачили біля їх будинку автомобіль, за описом схожий на автомобіль «БМВ», на якому, відповідно до показань ОСОБА_11 і ОСОБА_13, останні разом із ОСОБА_10 прибули на місце вчинення злочину.

Зазначеними та іншими доказами у справі, які узгоджуються між собою та належно оцінені судом, спростовуються твердження у касаційній скарзі ОСОБА_10 про його непричетність до вчинення злочинів щодо потерпілих ОСОБА_17.

Винність ОСОБА_10 у вчиненні злочинів щодо потерпілої ОСОБА_20 та потерпілого громадянина Туреччини ОСОБА_22 за обставин, викладених у вироку, підтверджується показаннями ОСОБА_14, ОСОБА_11 і ОСОБА_13 про обставини вчинення цих злочинів та роль ОСОБА_10 у їх вчиненні.

Як встановлено судом, під час вчинення злочинів щодо подружжя ОСОБА_17 ОСОБА_9, перебуваючи разом з особою, кримінальну справу щодо якої закрито у зв’язку зі смертю, в лісопосадці неподалік від будинку потерпілих, здійснював прикриття дій інших співучасників цих злочинів ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_13 на випадок виникнення яких-небудь непередбачуваних обставин, у тому числі й появи працівників міліції. Пізніше в автомобіль ОСОБА_9 було перевантажено майно, викрадене з будинку ОСОБА_17. Такі дії ОСОБА_9 правильно кваліфіковано судом за ч. 6 ст. 19, п. п. «а», «г» ст. 93 КК України (в редакції від 06.03.1992 р.) як пособництво в умисному вбивстві з корисливих мотивів двох осіб. Жодних доказів вчинення ОСОБА_9 дій, спрямованих на організацію цього злочину, у вироку не наведено, тому кваліфікацію його дій за ч. 4 ст. 19, п. п. «а», «г» ст. 93 КК України (в редакції від 06.03.1992 р.) слід виключити з вироку. Стосовно доводів касаційного подання прокурора про те, що ОСОБА_9 є співвиконавцем умисного вбивства ОСОБА_17 і його дії має бути кваліфіковано без посилання на ст. 19 КК України (1960 р.), то вони є необґрунтованими, оскільки згідно із зазначеною нормою кримінального закону виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин, а відповідно до обставин, встановлених судом, потерпілих ОСОБА_17 позбавив життя ОСОБА_10, ОСОБА_9 ніяких дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення їх життя, не вчинив.

Дії ОСОБА_10 за епізодами вчинення злочинів щодо потерпілої ОСОБА_20 та потерпілого ОСОБА_22 за ч. ч. 3, 4, 5 ст. 27, ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.) як підбурювання, організація і пособництво у самовільному присвоєнні владних повноважень і звання службової особи, поєднане із вчиненням суспільно-небезпечних діянь, кваліфіковано правильно. Як встановив суд, ОСОБА_10 запропонував взяти участь у грабежі ОСОБА_20 ОСОБА_11, ОСОБА_13 і ОСОБА_14, а в незаконному позбавленні волі ОСОБА_22 – ОСОБА_11 і ОСОБА_12, на що вони з корисливих спонукань погодилися, сприяв їм у самовільному присвоєнні владних повноважень і звання службової особи наданням посвідчення співробітника міліції та спеціальних засобів – наручників, міліцейського жезла, проблискового маяка та інших, які використовувалися ними під час вчинення злочинів, скеровував їхні дії та контролював реалізацію злочинних планів, але сам не був виконавцем зазначеного злочину.

Проте, кваліфікуючи дії ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 за епізодом вчинення злочину щодо потерпілої ОСОБА_20 за ч. 2 ст. 141 КК України (в редакції від 26.01.1993 р.) за ознакою завдання значної шкоди потерпілому, суд вийшов за межі пред’явленого їм обвинувачення, оскільки така кваліфікуюча ознака їм не інкримінувалася. Крім того, суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_14 за цим епізодом за ознакою вчинення злочину повторно, оскільки, як встановлено судом, він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, а вироком у даній справі його засуджено за один корисливий злочин. Тому кваліфікуючу ознаку дій ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 141 КК України (в редакції від 26.01.1993 р.) заподіяння значної шкоди потерпілому та кваліфікуючу ознаку дій ОСОБА_14 за цим законом вчинення злочину повторно необхідно виключити з вироку щодо них.

Як обґрунтовано зазначено в касаційному поданні прокурора, призначаючи ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 141 КК України (в редакції від 26.01.1993 р.) додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд не звернув уваги на те, що санкцією ч. 2 ст. 186 КК України (2001 р.), яка частково пом’якшує відповідальність за цей злочин і тому згідно зі ст. 5 зазначеного Кодексу має зворотну дію у часі, таке додаткове покарання не передбачено. Отже, додаткове покарання у виді конфіскації майна, призначене ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 141 КК України (в редакції від 26.01.1993 р.), необхідно виключити з вироку щодо них.

Крім того, у касаційному поданні прокурор обґрунтовано посилається на те, що при призначенні ОСОБА_10 та ОСОБА_12 за ч. 1 ст. 123 КК України (в редакції від 12.01.1983 р.) покарання у виді виправних робіт у місцях, що визначаються органами, які відають виконанням покарання, але в районі проживання кожного із засуджених, суд залишив поза увагою вимоги ст. 57 КК України, відповідно до яких таке покарання відбувається лише за місцем роботи засудженого, а ОСОБА_10 і ОСОБА_12 на час вчинення злочину та розгляду справи не працювали. Тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність виключення з вироку рішення суду щодо місця відбування покарання у виді виправних робіт ОСОБА_10 і ОСОБА_12.

З доводами прокурора про те, що суд необґрунтовано застосував ст. 54 КК України (2001 р.) і позбавив ОСОБА_9 спеціального звання «старший лейтенант міліції», колегія суддів погодитися не може. Згідно з цією нормою кримінального закону за вироком суду може бути позбавлена військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу особа, засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Вироком у справі ОСОБА_9 засуджено за пособництво у вчиненні розбійного нападу та умисного вбивства потерпілих ОСОБА_17, які є особливо тяжкими злочинами, для вчинення яких він і використав своє службове становище. За таких обставин звільнення його у зв’язку із закінченням строків давності від покарання за ч. 3 ст. 166 КК України (1960 р.) не є перешкодою для позбавлення його спеціального звання на підставі ст. 54 КК України.

Згідно зі ст. 49 КК України (2001 р.) особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням зазначених у цій статті строків давності. Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України (2001 р.) на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу, особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання. Ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття справи з відповідної підстави.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_10, ОСОБА_9 і ОСОБА_12 не визнали своєї вини у вчиненні інкримінованих їм злочинів, наполягали на своїй непричетності до них, згоди на звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав не давали. Тому суд, установивши їх винуватість, призначив кожному з них покарання і на підставі ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України обґрунтовано звільнив ОСОБА_10, ОСОБА_9 і ОСОБА_12 від покарання за злочини, за які закінчилися строки давності притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Що стосується ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, то вони визнали свою вину і клопотали про закриття кримінальної справи щодо них у зв’язку із закінченням строків давності. За таких обставин суд повинен був звільнити їх від кримінальної відповідальності, не призначаючи покарання. Крім того, визнавши ОСОБА_14 винним за ч. 2 ст. 141 КК України (в редакції від 26.01.1993 р.), суд звільнив його від покарання за ч. 1 ст. 123 КК України (в редакції від 12.01.1983 р.). Тому на підставі ст. 49 КК України (2001 р.) необхідно звільнити від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності: ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 123 КК України (в редакції від 12.01.1983р.) та ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.), ОСОБА_13 за ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.) і ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 141 КК України (в редакції від 26.01.1993 р.) та ст. 353 КК України (в редакції від 11.07.2003 р.).

Обираючи вид і міру покарання ОСОБА_9, суд послався на те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, за місцем роботи характеризується посередньо, за час проходження служби в рядах МВС мав ряд заохочень і стягнень, при виконанні службових обов’язків отримав травму, внаслідок чого визнаний інвалідом ІІ групи та страждає на ряд захворювань, не одружений, на утриманні має дитину, яка перебуває під наглядом лікаря-невролога.

Як убачається з матеріалів справи, у ОСОБА_9 діагностовано наслідки перенесених у 1979, 1983, 1996 роках закритих черепно-мозкових травм у виді вираженої стійкої церебрастенії, посттравматичної енцефалопатії ІІ ступеню. В 1995 році ОСОБА_9 переніс інфаркт, а в 1998 році повторний інфаркт, страждає на ішемічну хворобу серця, стенокардію, атеросклеротичний та післяінфарктний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу та інші захворювання. У 1992 році під час виконання службових обов’язків ОСОБА_9 отримав колото-різану рану пахової області, яка спричинила посттравматичний неврит срамного нерва зі стійким больовим синдромом, помірним порушенням функції сечовиділення (т. 4, а. с. 22-60, т. 27, а. с. 148). Син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_9, з 2006 року перебуває під наглядом невролога з діагнозом: наслідки органічного ураження центральної нервової системи (вірусної етіології) у формі дієнцефального синдрому з церебральними кризами, нейросудинна дистонія за змішаним типом (т. 27, а. с. 156).

Враховуючи вищезазначені обставини, причетність ОСОБА_9 лише до злочину щодо потерпілих ОСОБА_17 та його роль у цьому злочині, колегія суддів вважає за можливе пом’якшити призначене йому покарання за ч. 6 ст. 19, п. п. «а», «г» ст. 93 КК України (в редакції від 06.03.1992 р.) із застосуванням ст. 69 КК України (2001 р.).

При призначенні покарання ОСОБА_13 і ОСОБА_11, суд у вироку зазначив, що ОСОБА_13 на час вчинення злочинів, за які його засуджено вироком у даній справі, був не судимий, а ОСОБА_11 притягується до кримінальної відповідальності вперше, обидва нормально характеризуються за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, кожен має на утриманні неповнолітню дитину, ОСОБА_11 працює. Мати засудженого ОСОБА_13–захисник ОСОБА_8 в засіданні суду касаційної інстанції повідомила, що неповнолітня дитина ОСОБА_13 має незадовільний стан здоров’я і знаходиться у неї на вихованні. Обставин, які б обтяжували покарання засудженим, судом не встановлено. Обставинами, що пом’якшують покарання, суд визнав щире каяття ОСОБА_11 та активне сприяння ним розкриттю злочинів, з’явлення ОСОБА_13 із зізнанням та його щире каяття. Зважаючи на вказані обставини та роль ОСОБА_11 і ОСОБА_13 у вчиненні злочинів щодо потерпілих ОСОБА_17, колегія суддів вважає за можливе пом’якшити кожному з них покарання за ч. 3 ст. 142 КК України (в редакції від 17.06.1992 р.), при цьому ОСОБА_11 призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено цим кримінальним законом, із застосуванням ст. 69 КК України (2001 р.).

Зважаючи на кількість і ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_11 злочинів, за які його засуджено вироком у даній справі, колегія суддів не знаходить підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону перевіркою матеріалів даної справи не встановлено.

Доводи ОСОБА_10 і ОСОБА_9 про застосування до них незаконних методів слідства перевірялися під час розгляду справи судом і визнані безпідставними, оскільки вони не знайшли свого підтвердження. Стосовно незаконного впливу з боку працівників міліції на ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, то останні про такий вплив не заявляли і матеріали справи не містять будь-яких об’єктивних даних про те, що на них було вчинено такий вплив.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_9 посилається на порушення його права на захист, мотивуючи тим, що суд не забезпечив йому захист від погроз ОСОБА_11. Як убачається з протоколу судового засідання, ОСОБА_9 звертався до суду з клопотанням про винесення окремої ухвали з приводу поведінки ОСОБА_11, який після судового засідання 23 березня 2009 року висловлювався на його адресу нецензурною лайкою та виказував йому погрози застосування насильства. Суд перевірив доводи ОСОБА_9 і з’ясував, що в судовому засіданні між підсудними стався конфлікт через погрози ОСОБА_9 на адресу ОСОБА_11, вбивством останній ОСОБА_9 не погрожував і після цього конфлікту в умовах утримання ОСОБА_9 в СІЗО нічого не змінилося, ніяких інцедентів не сталося, в органи прокуратури чи інші правоохоронні органи ОСОБА_9 з приводу погроз ОСОБА_11 не звертався. За таких обставин суд обґрунтовано визнав, що достатніх підстав для винесення окремої ухвали з приводу поведінки ОСОБА_11 немає (т. 28, а. с. 242-244).

Твердження у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_9 про розгляд справи незаконним складом суду є безпідставними, оскільки передбачених ст. ст. 54, 55 КПК України обставин, які б виключали участь суддів та народних засідателів у розгляді даної справи, ним у скарзі не наведено і перевіркою матеріалів справи не встановлено. Відповідно до вимог ст. 258 КПК України, коли хто-небудь із суддів позбавлений можливості продовжувати брати участь у засіданні, він повинен бути замінений іншим суддею, і розгляд справи розпочинається з початку. З матеріалів справи видно, що після подання головуючим у справі суддею Харутою О.В. заяви про відставку він був замінений іншим суддею і розгляд справи розпочався з початку (т. 24, а. с. 127, 129, т. 28, а. с. 1-4). Та обставина, що суддя Ковальська В.В. та народні засідателі брали участь у розгляді цієї справи в складі колегії суддів під головуванням судді Харути О.В. до подання ним заяви про відставку, не виключає їх участі у розгляді цієї справи, оскільки згідно зі ст. 55 КПК України повторна участь судді в розгляді справи судом першої інстанції не допускається у разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених з його участю, і направлення справи на новий судовий розгляд. Даних, які б свідчили про упередженість суду відносно ОСОБА_9, перевіркою матеріалів справи не встановлено.

Доводи засудженого ОСОБА_10 про порушення його права на захист також є необґрунтованими. Ухвалами від 4 листопада 2008 року і 5 листопада 2008 року суд відхилив відмову ОСОБА_10 від захисника ОСОБА_2, оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 45 КПК України участь захисника у кримінальній справі щодо нього є обов’язковою, передбачених ст. 61 зазначеного Кодексу підстав, які б виключали участь у справі захисника ОСОБА_2, встановлено не було, а належних мотивів своєї відмови від цього захисника ОСОБА_10 суду не навів (т. 25, а. с. 123-126, 134-137). Одночасно суд роз’яснив ОСОБА_10 його право обрати поруч із захисником ОСОБА_2 ще й іншого захисника та обов’язок суду надати йому допомогу в цьому, проте відповідних клопотань від ОСОБА_10 не надійшло (т. 28, а. с. 66, 67).

Наведені у касаційній скарзі ОСОБА_10 доводи про те, що суд не зарахував йому у строк покарання попереднє ув’язнення, не заслуговують на увагу, оскільки в даній кримінальній справі запобіжний захід у виді тримання під вартою йому не обирався.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України та п. 2 Перехідних положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”, колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, касаційні скарги засуджених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 і захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2010 року щодо ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 змінити.

Виключити з вироку кваліфікацію дій ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 19, п. п. «а», «г» ст. 93 КК України і вважати його засудженим за ч. 6 ст. 19, п. п. «а», «г» ст. 93 КК України та пом’якшити йому покарання за цією статтею із застосуванням ст. 69 КК України (2001 р.) до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Виключити з вироку кваліфікуючу ознаку дій ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 141 КК України заподіяння значної шкоди потерпілому і виключити з вироку кваліфікуючу ознаку вчинення злочину повторно у діях ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 141 КК України.

Виключити з вироку додаткове покарання у виді конфіскації майна, призначене ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 141 КК України.

На підставі ст. 49 КК України (2001 р.) звільнити від кримінальної відповідальності: ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 123, ст. 353 КК України, ОСОБА_13 за ст. 353 КК України та ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 141, ст. 353 КК України.

Пом’якшити ОСОБА_11 призначене за ч. 3 ст. 142 КК України покарання із застосуванням ст. 69 КК України (2001 р.) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і на підставі ст. 42 КК України (1960 р.) за сукупністю злочинів визначити йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

У порядку, передбаченому ст. 395 КПК України, пом’якшити ОСОБА_13 покарання за ч. 3 ст. 142 КК України до позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і на підставі ст. 42 КК України (1960 р.) за сукупністю злочинів визначити йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Виключити з вироку рішення суду щодо місця відбування покарання у виді виправних робіт ОСОБА_10 і ОСОБА_12

У решті вирок залишити без зміни.

Судді:

Вус С.М. Ковтюк Є.І. Коротких О.А.

Показати/Приховати судові провадження

Коментарі

Коментарі відсутні

Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація