П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2011 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого Панталієнка П.В.,
cуддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І. Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., –
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Донецької міської ради народних депутатів (далі – Міськрада) про стягнення заробітної плати,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом у січні 2009 року. Зазначала, що за періоди: з 1 липня 1991 року по 20 грудня 1991 року; з 21 липня 1992 року по 8 серпня 1992 року їй не була виплачена заробітна плата, тому просила стягнути її з відповідача за вказані періоди з урахуванням індексу інфляції. Про невиплату заробітної плати позивачці стало відомо в листопаді 2003 року.
Постановою Київського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2010 року зазначені судові рішення залишено без змін.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). На обґрунтування заяви позивачка додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2009 року у справі № К-15559/07, яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування однієї й тієї самої норми матеріального права.
Перевіривши наведені заявницею доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що правовідносини в обох справах подібні, а в доданій до заяви ОСОБА_1 копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2009 року, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано норму матеріального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що позивачка працювала на посаді голови постійної комісії Міськради з 11 червня 1990 року. 16 березня 1993 року її було звільнено із займаної посади.
На час звільнення позивачки і до 1 серпня 2001 року частина перша статті 233 КЗпП передбачала тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати. Як встановили суди, ОСОБА_1 протягом зазначеного строку до суду не зверталася.
Законом України від 11 липня 2001 року № 2620-III “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України” (далі – Закон № 2620-III), який набрав чинності з 1 серпня 2001 року, статтю 233 КЗпП доповнено новою частиною (другою) такого змісту: “У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком”.
У справі № К-15559/07 при вирішенні спору Вищий адміністративний суд України застосував частину другу статті 233 КЗпП , оскільки позивача було звільнено із займаної ним посади 27 вересня 2001 року, тобто після набрання чинності Законом № 2620-III .
За таких обставин, зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах.
Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обстави, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий П.В. Панталієнко
Судді: М.І. Балюк В.П. Барбара
С.М. Вус Л.Ф. Глос
Т.В. Гошовська М.І. Гриців
В.І. Гуменюк М.Б. Гусак
Т.Є. Жайворонок В.В. Заголдний
Г.В. Канигіна М.Р. Кліменко
Є.І. Ковтюк
М.Є. Короткевич П.І. Колесник
О.А. Коротких
В.І. Косарєв О.В. Кривенда
В.В. Кривенко О.Т. Кузьменко
Д.Д. Луспеник Н.П. Лященко
В.Л. Маринченко Л.І. Охрімчук
М.В. Патрюк В.Ф. Пивовар
П.П. Пилипчук О.І. Потильчак
Б.М. Пошва О.Б. Прокопенко
А.І. Редька Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін А.М. Скотарь
Т.С. Таран О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов В.Ф. Школяров
А.Г. Ярема