№ 2-а-505/11                 

                                             П О С Т А Н О В А

                                    І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

           25.02.2011 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді –Горбань Н.І. при секретарі Анісімовій М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, -

                                             В С Т А Н О В И В:

               Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, в якій просить визнати бездіяльність та відмову Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо нарахування та виплати їй пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, згідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, починаючи з 1 січня 2006р. по даний час протиправними; зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва протягом 5 календарних днів з дня набрання судовим рішенням чинності здійснити нарахування та виплату їй пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, згідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 1 січня 2006р. по 31 грудня 2010р. та виплачувати її в подальшому, поновити їй пропущений строк для звернення до адміністративного суду з 01.01.2006р.

             В обгрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” їй повинна виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

             В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги і просить суд визнати бездіяльність та відмову Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо нарахування та виплати їй пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, згідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, починаючи з 1 січня 2006р. по 31 грудня 2010р. протиправними; зобов’язати відповідача протягом 5 календарних днів з дня набрання судовим рішенням чинності здійснити нарахування та виплату їй пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, згідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за вказаний період та в подальшому, а також поновити строк звернення до суду.  

             Відповідач в судове засідання не з’явився, представник відповідача надала суду письмові заперечення, із змісту яких вбачається, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. В задоволенні позову просить відмовити.

             Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

             Встановлено, що позивачці, як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії має розраховуватися з розміру мінімальної пенсії, який відповідає розміру прожиткового мінімуму.

             Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

             Однак п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007р.” зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст. 111 цього Закону.

             Конституційний Суд України в рішенні від 9 липня 2007р. № 6-рп/2007р. (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою Законом про Державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України.

             Оскільки предмет Закону про Державний бюджет України чітко визначений в Конституції України, Бюджетному кодексі України, Конституційний Суд України підкреслив, що цей Закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими Законами України.  

             Пункт 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007р.”, яким зупинено дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.

             Законом України “Про Державний бюджет на 2008р.” та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007р. № 107-V1 у Законі України “Про соціальний захист дітей війни” текст статті 6 викладено в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.

             Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 11, пункту 3 розділу 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України положень ст. 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 11 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмету та змісту цього Закону) від 22 травня 2008р. № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення статті 67 розділу 1, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу 11 “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу 111 “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.  

             Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

             За змістом ст. 152 Конституції України врегульоване процедурне питання, у відповідності до якого, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

             Рішення Конституційним Судом України від 09.07.2007р., відповідно до якого положення п. 12 ст. 71 “Про державний бюджет України на 2007р.” були визнані такими, що не відповідають Конституції України, та від 22.05.2008р., відповідно до якого, визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення Закону України “Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

             Таким чином, нарахування підвищення має бути вчинено з дня ухвалення вищевказаних рішень Конституційним Судом України, тобто за періоди з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 25.02.2011р.

             Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

             Виходячи з пріоритетності Законів над підзаконними актами, при вирішенні даного позову слід застосувати норми Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

             На заяву позивачки від 22.12.2010р. щодо нарахування і виплати несплаченої їй державної соціальної допомоги, як дитині війни 30 %  надбавки до пенсії за період 2006-2010р.р., відповідач повідомив її, що вона отримує надбавку згідно чинного законодавства з 1.01.2008р. в розмірі 47,00 грн.; з 01.04.2008р. –48,10 грн.; з 01.07.2008р. –48,20 грн.; з 01.10.2008р. – 49,80 грн., а з 1.01.2009р. розмір надбавки залишився незмінним, а саме: 10% від прожиткового мінімуму, що становить 49 грн. 80 коп.   

             Враховуючи, що позивачка, як дитина війни, має право відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на соціальну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, тому слід визнати відмову відповідача Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги з урахуванням підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком, згідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, починаючи з 23 червня 2010р., протиправною та зобов’язати його здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, згідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, починаючи з 23 червня 2010р. по 25 лютого 2011р. з урахуванням індексу інфляції за відповідні періоди.

             Що стосується виплати державної соціальної допомоги за 2009р., то згідно ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009р.” Кабінету Міністрів України надано право у 2009р. встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

             Вказана норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України “Про соціальний захист дітей війни” залежить від розміру мінімальної пенсії за віком, тому суд вважає за можливе застосування цієї норми в 2010р. та 2011р.

               Щодо позовних вимог з 01.01.2006р. по 22.06.2010р., то суд вважає, що позивачкою пропущений строк позовної давності для звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, який згідно ст. 99 КАС України встановлений шість місяців, і позивачкою не надано суду підтвердження, що він пропущений з поважних причин.

             На підставі викладеного, ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, керуючись ст. ст. 9, 69-71, 94 ч. 1, 99-103, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                              П О С Т А Н О В И В:

             Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги задовольнити частково.

             Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати державної соціальної допомоги з урахуванням підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком, згідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, починаючи з 23 червня  2010р.

             Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, згідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, починаючи з 23 червня 2010р. по 25 лютого 2011р. з урахуванням індексу інфляції за відповідні періоди.

             В решті позовних вимог –відмовити.

             Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3 (три) грн. 40 коп.

             Постанову суду може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду через Голосіївський районний суд м. Києва в наступному порядку.

             Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

             Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя: