Справа №949/1872/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

       22 жовтня 2024 року                                                        м. Дубровиця

       Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали справи, які надійшли з Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності

        ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , непрацюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 .

       за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

в с т а н о в и в:

       Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №137720 від 27 вересня 2024 року, ОСОБА_1 того ж дня о 09 год. 15 хв. в с. Колки по вул. Центральна керував транспортним засобом марки SKYMOTO, номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме без посвідчення водія, чим поручив вимоги п. 2.1 а Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 2 ст. 126 КУпАП.

       До початку судового засідання від законного представника ОСОБА_1 - Корінь І.О. надійшла заява про розгляд справи без їхньої участі.

       Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та з`ясувавши повно, всебічно, об`єктивно усі обставини справи, приходжу до наступного висновку.

       Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що спричиняють вчиненню адміністративний правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.

Отже, відповідно до диспозиції ч. 2 ст. 126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Виходячи зі змісту Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила (п.п. 1.3, 1.4, 1.5).

Пункт 1.9. Правил дорожнього руху України передбачає, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно п. 2.1.а Правил дорожнього руху України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Слід зауважити, що визначення терміну "керування транспортним засобом" було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23 грудня 2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Водночас, Касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду в рішенні №404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На підставі ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, для встановлення наявності складу адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП суду необхідно встановити факт керування особою транспортним засобом та відсутність у особи права керування транспортним засобом.

З доданої до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №137720 від 27 вересня 2024 року довідки ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області вбачається, що згідно ІПНП ОСОБА_1 посвідчення водія не отримував.

Разом з тим, поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом (ч. 2 ст. 30 Закону України "Про Національну поліцію") .

Згідно з п. 9 ч. 1 ст 31 Закону України "Про Національну поліцію" один із превентивних заходів що може застосовувати працівник поліції - це застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

До того ж, Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка затверджена наказом МВС України 18 грудня 2018 року №1026, чітко визначено, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення (п.п. 1 п. 2 Інструкції).

Поміж цього, ВС КАС у справі №216/5226/16-а в постанові від 18 липня 2019 року вказав, що доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність вчинюваних процесуальних дій (винесення постанови, складання протоколу).

Отже, для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст. 251 КУпАП, працівники поліції мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення. Отже, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Так, на підтвердження обставин викладених у вищевказаному протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №137720 від 27 вересня 2024 року, до матеріалів справи органом поліції долучено відеозапис з нагрудної камери поліцейського.

У даному випадку слід наголосити на тому, що об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, полягає в керуванні транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, що, в свою чергу, інкримінується особі, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Тобто, факт керування транспортним засобом є безумовною та обов`язковою складовою частиною зазначеного правопорушення.

Отже, з дослідженого судом відеозапису Вк2033, вбачається, що запис розпочинається з того, як співробітники патрульної поліції службовим автомобілем під`їхали до транспортного засобу марки SKYMOTO, номерний знак НОМЕР_1 , який перебував у нерухомому стані та знаходився на узбіччі автодороги. У ході розмови з ОСОБА_1 , працівники поліції запропонували останньому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, який він пройшов та результат якого був негативний. Після цього працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про те, що він вчинив правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 126, ч. 5 ст. 121 та ч. 2 ст. 122 КУпАП, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, керування транспортним засобом без мотошолому та порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами, а саме те, що він під час зупинки не вимкнув правий покажчик повороту.

Таким чином, з аналізу вищенаведеного вбачається, що знаходження особи в транспортному засобі, який не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані) або перебування біля транспортного засобу, який не рухається, не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення, у даному випадку, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Отже, матеріали справи не містять належних, достовірних доказів того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом за вищевказаних обставин і був зупинений працівниками поліції під час такого руху.

Наявний в матеріалах справи відеозапис, який би міг підтвердити факт керування ОСОБА_1 зазначеним транспортним засобом та який був досліджений судом, таких даних не містить.

Інші докази, які підтверджували б скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, в матеріалах даної справи відсутні.

Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Підсумовуючи суд прийшов до переконання, що в матеріалах, доданих до протоколу про адміністративне правопорушення, не міститься достатніх і належних доказів, які б у своїй сукупності встановлювали наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, у діях ОСОБА_1 .

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин (правопорушення) був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений законодавством, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення."

До того ж, Суд не вправі самостійно змінювати фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", українські суди при вирішенні справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У справі "Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії" від 06 грудня 1998 року Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Відповідно до п. 43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України" (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі "Авшар проти Туреччини" (п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Одночасно, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства"), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".

Таким чином, через неповноту вчинення органом поліції процесуальних дій, суд позбавлений можливості перевірити обставини викладені в протоколі, а також твердження особи, що притягується до адміністративної відповідальності, і встановити істину у справі.

Вищевикладене свідчить про те, що працівниками поліції не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Варто наголосити на тому, що суддя не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Також у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості.

Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Враховуючи вищевикладене, суддя приходить до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки його вина не підтверджується належними та допустимими доказами по справі про адміністративне правопорушення, що виключає можливість притягнення його до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, а тому провадження по справі підлягає обов`язковому закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення.

       Керуючись ст.ст. 247, 284, 287, 289, 294 КУпАП

п о с т а н о в и в:

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

       Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

       Суддя Дубровицького

       районного суду                                        Тарасюк А.М.