Головуючий у 1 інстанції - Сторожук Т.А.
Суддя-доповідач - Попов В.В.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 травня 2011 року справа №2а-7305/09/1203
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Попова В.В.
суддів Білак С.В. , Горбенко К.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м.Луганську ради на постанову Артемівського районного суду м.Луганська від 22 грудня 2009 року у справі № 2а-7305/09 за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м.Луганську ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Артемівського районного суду м.Луганська від 22 грудня 2009 року у справі №2а-7305/11, позовні вимоги задоволені, а саме:
визнані протиправними дії УПСЗН Артемівської районної у місті Луганську ради по виплаті у зменшеному розмірі ОСОБА_3 і відмові у перерахунку грошової допомоги до Дня Перемоги в 2008 році як інваліду війни 2 групи, і щорічної компенсації на оздоровлення в 2004,2005, 2007-му, в 2008-му роках як інваліду другої групи, особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії;
зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної в місті Луганську ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_3 грошової допомоги до дня Перемоги, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком за 2008 рік з урахуванням фактично отриманих сум;
зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної в місті Луганську ради здійснити перерахунок та виплати ОСОБА_3 недоотриману щорічну компенсацію на оздоровлення у відповідності вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати допомоги на оздоровлення: 2004р. - 237 грн., 2005р. -262грн., 2007р. - 400 грн., 2008р. -515грн. з урахуванням фактично отриманих сум;
в позові про визнання протиправними дій відповідача УПСЗН Артемівської районної у місті Луганську ради по відмові у перерахунку та виплаті грошової допомоги до Дня Перемоги в 2004, 2007 році відмовлено за пропуском строку звернення до суду;
в позові про визнання протиправними дій відповідача УПСЗН Артемівської районної у місті Луганську ради по відмові у перерахунку та виплаті грошової допомоги до Дня Перемоги в 2002,2003, 2005,2006, 2009 році відмовлено за необґрунтованістю позовних вимог;
в позові про визнання протиправними дій відповідача УПСЗН Артемівської районної у місті Луганську ради по відмові у перерахунку та виплаті щорічної компенсації на оздоровлення за 2002,2003,2009 р. відмовлено за необґрунтованістю позовних вимог.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права приходить до наступного.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
Позивач є інвалідом війни 3 групи, а з 11.05.2005р - інвалідом 2 групи , у відповідності до ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання щорічної грошової допомоги до дня Перемоги як інвалід третьої групи у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком і як інвалід другої групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Дане право позивача відповідачем не оспорюється.
Позивач перебуває на обліку в УПСЗН Артемівської районної у м. Луганську ради за місцем проживання йому нараховано і виплачено разову грошову допомогу до дня Перемоги в 2008 р.-400грн.
Факт своєчасного отримання вказаних сум позивач не оспорює.
У відповідності до ст. 13 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач має право на отримання грошової допомоги щорічно до дня Перемоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Виплати, передбачені даною нормою закону, позивачеві виплачено в меншому, ніж передбачено законом, розмірі.
Виплати неправомірно занижені і проведені в розмірі, визначеному Постановою КМУ на виконання змін, внесених до закону «Про статус...» і з врахуванням положень закону України «про державний бюджет на 2008р.».
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо неправомірного зменшення відповідачем грошової допомоги позивачу до Дня перемоги в 2008 році, виходячи з таких міркувань:
Згідно ч. 1 ст. 28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб , що втратили працездатність.
Ст. 8 Конституції України передбачає, що Конституція має найвищу юридичну силу, закони і інші нормативні акти повинні їй відповідати. Відповідно до Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; дотримання державою і її органами встановлених законом особистих, майнових прав гарантується Конституцією.
Рішеннями Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. статті ЗУ «Про держбюджет на 2008рік», якими зупинено дію закону «Про статус...» визнані такими, що не відповідають Конституції України.
Посилання відповідача на те, що на час нарахування і виплати вказаної допомоги була зупинена дія вказаної норми закону, яка давала позивачу відповідне право, є необґрунтованими. Згідно Закону "Про статус...", такі виплати здійснюються до 1 вересня відповідного року. Тому посилання відповідача на ту обставину, що рішення Конституційного Суду було прийнято після виплати, а тому підстав для перерахунку і для доплати не було, є безпідставними, оскільки станом на час звернення позивача з проханням здійснити перерахунок і доплатити решту вказаної допомоги виходячи з встановленого розміру пенсії за віком відповідач достовірно знав, що є чинною ст.13 Закону "Про статус..." і визнано неконституційними відповідні норми ЗУ "Про державний бюджет на 2008р.", (враховуючи дату рішення КСУ) , тому у нього були всі законні підстави для здійснення перерахунку вказаної допомоги з мінімального розміру пенсії за віком, і не було підстав відмовляти позивачу у доплаті вказаної виплати.
Позивачеві в 2008 році було виплачено 400,00грн., тоді як розмір мінімальної пенсії за віком, встановленої законом, складав 481,00 грн., і розмір допомоги повинен був бути визначений у розмірі 481,00грн х8.
Враховуючи розмір проведених позивачу в 2008 році виплат до Дня перемоги, який значно менший за встановлений законом, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що вказані дії відповідача є протиправними (такими, що порушують право позивача). На захист порушеного права позивача на його користь слід стягнути з відповідача УПСЗН суму не донарахованої і невиплаченої грошової допомоги до Дня перемоги за 2008рік.
Щодо дій відповідача при нарахуванні позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в 2009 році, то такі вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Ст. 71 ЗУ «Про державний бюджет на 2009 рік» надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань. передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року № 211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено, що в 2009р. розмір разової грошової допомоги інвалідам війни 2 групи здійснюється у розмірі 430 грн.
В даному випадку є суперечність стосовно визначеності розміру даної грошової допомоги в двох однопредметних законах однакової сили - ЗУ «Про державний бюджет на 2009 рік» і ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону , в тому числі залежно від предмету, правового регулювання. Немає також закону України , який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ЗУ «Про державний бюджет на 2009 рік» прийнятий у часі пізніше і його положення не визнані неконституційними, а тому є чинними. Тому при нарахуванні позивачу допомоги до Дня Перемоги в 2009р. Управління діяло в межах наданих йому повноважень - з підпорядкуванням діючому законодавству України, а значить підстав вважати пенсійні права позивача порушеними суд не вбачає, як і підстав вважати дії відповідача протиправними.
Щодо дій відповідача при нарахуванні позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в 2002,2003,2005, 2006 роках, то такі вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Ст.34 ЗУ «Про державний бюджет України на 2005р" встановлено, що у 2005р. виплата щорічної разової допомоги відповідно до ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснюється у таких розмірах: інвалідам 3-ї групи - 270,00грн.
Ст. 30 ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 р.» встановлено, що у 2006 р. виплата щорічної разової допомоги відповідно до ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам 2-ї групи - 330,00грн.
Враховуючи те, що Конституційним Судом України положення законів України про державний бюджет України не визнані не конституційними , таким чином не має законних підстав визнавати дії відповідача по виплаті допомоги у розмірі встановленому законами про державний бюджет протиправними.
Оскільки повноваження відповідачу по виплаті компенсації на оздоровлення були передані в листопаді 2003 року, а її виплата проведена позивачу у вересні 2003 року , тобто у часі пізніше , ніж у відповідача виник обов'язок по проведенню зазначених виплат, будь-яких порушень з боку відповідача прав позивача при виплаті зазначеної допомоги в 2002, 2003 роках не встановлено і в цій частині позов не обґрунтований та задоволенню не підлягає.
Щодо дій відповідача при нарахуванні позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в 2004,2007 роках, то такі вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Позивач звернувся до суду з даним позовом 23.11.2009р. Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем пропущено передбачений ст.99 КАСУ строк звернення до суду з вимогами стосовно виплати за 2004, 2007р., оскільки виплата вказаних сум одноразової щорічної допомоги має провадитись не пізніше 30 вересня кожного року, тобто строк на звернення до суду з цього приводу починається після 30 вересня року, в якому проведено виплату, і коли особа могла дізнатись і повинна була дізнатись про порушення свого права. Підстав для поновлення вказаного строку суд не вбачає. Тому в даній частині позовних суд першої інстанції правомірно відмовив за пропуском строку звернення до суду, оскільки відповідач наполягав на застосуванню даної норми закону, у відповідності до ст.100 КАСУ.
Стосовно виплат на оздоровлення: позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, інвалідом третьої групи, а з 11.05.2005 р. інвалідом другої групи по захворюванню, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою Луганської обласної МСЕК і посвідченням, у відповідності до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на отримання щорічної компенсації на оздоровлення як інвалід третьої групи у сумі 4-х мінімальних розмірів заробітної плати на день виплати і як інвалід другої групи у сумі 5-ти мінімальних розмірів заробітної плати на день виплати. Дане право позивача відповідачем не оспорюється.
Позивачу нараховано і виплачено грошову компенсацію на оздоровлення в 2004 р. 21.50грн., в 2005 р. -26,70 грн., в 2007-2009 роках по 120,00 грн. Виплати проведені своєчасно.
У відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ (далі Закон 796-ХІІ) передбачена щорічна компенсація на оздоровлення особам, віднесеним до першої та другої категорії, інвалідам третьої групи - у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, інвалідам другої і першої групи -у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати.
Згідно письмової відповіді позивачу і заперечень, поданих відповідачем в суд, виплати позивачу проведені в розмірі, встановленому у 2004 р. підпунктом "є" пункту 1 Постанови КМУ №836 від 26.07.1996 року "Про компенсації виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у 2005, 2007, 2008,2009 роках - підпунктом "є" пункту 1 Постанови КМУ № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пунктом 30 ст. 71 ЗУ "Про Державний бюджет на 2007 рік», яким дію абзацу другого частини четвертої статті 48 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсації і допомог, а також на підставі ст. 73 Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 р. № 107-ІУ, яким Кабінету Міністрів України надано право у 2008 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до закону визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Доводи відповідача про те, що позивачеві законно визначено розмір допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру, встановленого Постановами КМУ № 836, 562 є необгрунтованими.
Ст. 8 Конституції передбачає, що вона має найвищу юридичну силу, закони і інші нормативні акти повинні їй відповідати. Відповідно до Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ч.1ст..8, ч.2,3,4 ст.9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом Верховенства Права, застосовує Конституцію, закони України, інші нормативно - правові акти, у разі невідповідності нормативного акту суд застосовує правовий акт, що має вищу юридичну силу. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 1.11.1996р. при розгляді справ у судах нормативно - правові акти будь - якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність Конституції і Законам.
Згідно статті 62 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від наслідок Чорнобильської катастрофи» до компетенції КМУ віднесено визначення порядку таких виплат, а не їх розміру; повноважень щодо встановлення розміру компенсації на оздоровлення даним Законом Кабінету Міністрів надано не було. Крім того, Постанова КМУ № 836 була прийнята у відповідності до Програми діяльності Кабінету Міністрів лише на поточний 1996рік.
Вказані відповідачем Постанови КМУ №836 і №562 прийняті всупереч вимогам статей 48,62 Закону «Про статус...», не відповідають Конституції України, а тому судом не можуть братись до уваги, як такі, що суттєво і незаконно звужують зміст наданих Конституцією і спеціальним Законом прав.
Законом України "Про державні соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії" передбачено, що мінімальний розмір заробітної плати визначається виключно Законами України. При цьому Закони, які встановлювали мінімальні заробітні плати, не містили обмежень щодо застосування норм ст. 48 Закону "Про статус ...".
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору слід застосовувати ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України про встановлення мінімальної заробітної плати, а не постанови КМУ № 836 і №562, на які посилається відповідач.
Посилання відповідача на необхідність застосування Законів Про держбюджет та на вищу юридичну силу даного Закону над Законом, що встановив право позивача, є безпідставним, таким, що суперечить діючому законодавству і Конституції, оскільки ст.22 Конституції України передбачає, що конституційні права та свободи гарантуються законом і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Посилання відповідача на ту обставину, що виплата вказаної грошової допомоги здійснена в межах фінансування, передбаченого державним бюджетом, є також безпідставним, оскільки судове рішення по захисту порушеного права повинно ухвалюватись в межах і на підставі норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету.
Крім того, ст. 77 ЗУ "Про державний бюджет України на 2007 рік" про зупинення дії Закону "Про статус..." визнана неконституційною за Рішенням Конституційного Суду України від 9.07.2007р. Аналогічно неконституційними були визнані і відповідні норми Законів про державний бюджет на 2004, 2005, 2008 роки (рішення Конституційного Суду від 1.12.2004р., від 11.10.2005р., від 9.07.2007р., від 22.05.2008р.).
Розмір мінімальної заробітної плати, що діяв на момент виплати, складав: у 2004 році -237,00 грн., у 2005 році - 262,00 грн., в 2007 році - 400,00 грн., в 2008 році - 515,00 грн., 2009р.-515грн.
Такий розмір мінімальної заробітної плати встановлений відповідними законами про державний бюджет на вказані роки: ЗУ "Про внесення змін до ЗУ "Про внесення змін до ЗУ "Про державний бюджет України на 2004 рік", ЗУ "Про внесення змін до ЗУ "Про державний бюджет України на 2005 рік"; ЗУ "Про внесення змін до ЗУ "Про державний бюджет України на 2007 рік"; ЗУ "Про внесення змін до ЗУ "Про державний бюджет України на 2008 рік".
Таким чином, позивачеві нараховані і виплачені вказані соціальні виплати у меншому, ніж передбачено законом, розмірі.
Вказані дії відповідача слід визнати такими, що не відповідають закону, порушують право позивача, надане йому законом «Про статус...» і гарантоване йому Конституцією України, а тому протиправними.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в даній частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем строк позовної давності не пропущено, оскільки на дані правовідносини він не розповсюджується, виходячи із наступного: ст..99 КАСУ встановлено річний строк звернення до суду з адміністративним позовом, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня , коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав свобод, інтересів. Інше встановлено нормами спеціального Закону, який регулює правовідносини в державі в зв'язку з Чорнобильською катастрофою та ЦК України. В ст.48 Закону визначений обов'язок держави перед громадянами за шкоду завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи; виплату щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 3 групи - 4 мінімальних заробітних плат та інвалідам 2 групи - 5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Згідно п.З ч.І ст.268 ЦК України, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом , іншим ушкодженням здоров'я позовна давність не поширюється.
Щодо дій відповідача при нарахуванні позивачу щорічної одноразової компенсації на оздоровлення в 2002,2003роках, то такі вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Оскільки повноваження відповідачу по виплаті компенсації на оздоровлення були передані в листопаді 2003 року, а її виплата проведена позивачу у вересні 2003 року , тобто у часі пізніше , ніж у відповідача виник обов'язок по проведенню зазначених виплат, будь-яких порушень з боку відповідача прав позивача при виплаті зазначеної компенсації в 2002, 2003 роках не встановлено і в цій частині позов не обґрунтований та задоволенню не підлягає.
Щодо дій відповідача при нарахуванні позивачу щорічної одноразової компенсації на оздоровлення в 2006,2009роках, то такі вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинена в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006р., а ст.77 ЗУ «Про державний бюджет України на 2006р. Конституційним Судом України не визнана не конституційною, тому виплати позивачу допомоги у 2006р. проведені у повному обсязі.
Ст. 71 ЗУ «Про державний бюджет на 2009 рік» надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат , які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати , в абсолютних сумах у межах асигнувань , передбачених за відповідними бюджетними програмами.
В даному випадку є суперечність стосовно визначеності розміру даної грошової допомоги в двох однопредметних законах однакової сили - ЗУ «Про державний бюджет » і ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону , в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає також закону України , який би регулював питання подолання колізії норм законів , що мають однакову юридичну силу. Як вбачається з матеріалів справи позивачу Управлінням було сплачено допомогу за 2009 рік у сумі 120 грн. При цьому суд виходить з того, що ЗУ «Про державний бюджет на 2009 рік» прийнятий у часі пізніше і його положення не визнані неконституційними, а тому є чинними, а значить, підстав вважати дії відповідача в зазначений період неправомірними суд не вбачає, як і підстав вважати пенсійні права позивача порушеними.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судове рішення першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом першої інстанції перевірено доводи сторін, дано їм правильну оцінку, постанова суду є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого у справі судового рішення відсутні.
Керуючись статтями ст. 184, 195, 197, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м.Луганську ради – залишити без задоволення.
Постанову Артемівського районного суду м.Луганська від 22 грудня 2009 року у справі № 2а-7305/09 за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м.Луганську ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: В.В. Попов
Судді : С.В. Білак
К.П. Горбенко