Справа № 2-2251/11

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

05 квітня 2011 року                                                                                              м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого                судді Шевченко Л. В.,

при секретареві          Прохоровій К. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и в:

У січні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.07.2009 позивач уклав з відповідачами договір процентної грошової позики, за умовами якого надав відповідачам у борг 7792 дол. США строком до 10.09.2009. На підтвердження отримання боргу відповідачі надали письмову розписку у присутності свідків.

Однак, з настанням вказаної дати відповідачі не повернули борг, а всі спроби позивача у досудовому порядку врегулювати спір виявилися марними.

Зважаючи на те, що зобов’язання повинно виконуватися належним чином, позивач звернувся до суду і просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку суму позики з урахуванням індексу інфляції в розмірі 69 941,51 грн.; проценти від суми позики за обліковою ставкою НБУ в розмірі 9 028,25 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов’язання в розмірі 45 143,50 грн., 3%  річних від простроченої суми в розмірі 2 566,80 грн., а також покласти на відповідачів судові витрати.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов та просили його задовольнити з підстав, наведених у ньому.

Представник відповідачів визнав позов частково, посилаючись на те, що позивач перебував з відповідачами у трудових відносинах, а грошові кошти надавав не відповідачам у борг, а фактично інвестував у підприємство. Крім того, відповідачі оспорювали суму, яка була передана, зазначаючи, що отримували лише 3500 дол. США. Позов в частині стягнення процентів не визнали, оскільки позивач не є суб’єктом підприємницької діяльності, якому дозволено видача позик під проценти, а укладання договору позики грошей з оплатою процентів за користування суперечить Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Надали розрахунок визнаної ними суми боргу з урахуванням індексу інфляції, що становить 31 916,23 грн., а також 3% річних у сумі 1 150,67 грн.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками

Згідно з ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 10.07.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договір процентної грошової позики на суму 7 792 дол. США  із датою повернення позики –10.09.2009 (а.с. 14-15).

На підтвердження укладення договору позики відповідачі склали розписку від 10.07.2009 (а.с. 16).

У судовому засіданні позивач пояснив, що позику надавав частинами. Так, у жовтні 2008 року він передав 3500 дол. США, а в подальшому щомісяця передавав відповідачам по 200-300 дол. США в гривневому еквіваленті. Остання частина позики була передана 10.07.2009 і у той же день був підписаний договір позики на всю суму, а саме 7 792 дол. США, та надана розписка.

Представник відповідача зазначив, що позивач перебував з відповідачами у трудових відносинах, а грошові кошти надавав не відповідачам у борг, а фактично інвестував у підприємство. Проте жодних доказів на підтвердження даних обставин суду не надано.

Також представник відповідача оспорював суму позики, зазначаючи, що відповідачі отримали від позивача лише 3 500 дол. США.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо оспорювання суми позики відповідачами не надано.

Натомість у судовому засіданні факт отримання відповідачами суми позики у розмірі 7 792 дол. США  підтвердила свідок ОСОБА_5 Так, свідок повідомила суду, що фактично не була присутня при передачі грошей, але декілька разів бачила як позивач передавав відповідачам грошові кошти частинами. А 10.07.2009 відповідачі безпосередньо повідомили їй, що отримали від позивача в загальній кількості 7 792 дол. США та просили її поставити свій підпис, як свідка, на розписці для підтвердження даного факту.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає доведеним факт отримання відповідачами грошової позики у сумі 7 792 дол. США.

Строк повернення боргу настав 10.09.2009, проте на сьогоднішній день відповідачі суму позики не повернули.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

У п. 2 розписки від 10.07.2009 передбачено, що позичальники несуть перед позикодавцем солідарну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, відповідачі зобов’язані у солідарному порядку повернути позивачеві 7 792 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 27.01.2011 становить 61 840,42 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

Станом на день ухвалення рішення офіційний курс НБУ є більшим ніж той, за яким позивач надав суду розрахунок боргу. Зазначене є правом позивача, тому суд вважає, що його вимоги ґрунтуються на законі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Оскільки у договорі позики розмір процентів не встановлений, то позивач має право на отримання від відповідачів процентів за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ.

Розмір процентів за користування позикою за період з 10.07.2009 по 27.01.2011 становить 9 028,25 грн. Розрахунок розміру процентів, наданий позивачем, перевірений судом та визнаний правильним (а.с. 9).

Суд не враховує посилання представника відповідача на Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»з огляду на наступне.

Статтею 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»визначено сферу дію цього Закону та встановлено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Відповідно до ст. 1 вищезазначеного Закону фінансова послуга –це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів; а учасники ринків фінансових послуг –це юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг.

Отже, Закон України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»регулює відносини за участю фінансових установ, які є професійними учасниками ринку з надання фінансових послуг. Зазначений Закон не регулює відносини між фізичними особами щодо укладання договору позики. Цей договір обслуговує відносини, учасниками яких є фізичні та юридичні особи, які, як позичальники, мають право на одержання від позичальника процентів від суми позики, враховуючи загальні засади цивільного судочинства щодо свободи договору (ст. 3, 627 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу п. 5.3 договору позики при порушенні позичальниками строку повернення позики вони повинні сплатити позикодавцю пеню в розмірі 0,2 % від розміру позики за кожний день прострочення повернення  позики. При цьому пеня на проценти не нараховується.

Розмір пені за прострочення повернення позики з урахуванням положень ст. 258 ЦК України щодо позовної давності за період з 28.01.2010 по 27.01.2011 становить 45 143,50 грн. Розрахунок розміру пені, наданий позивачем, перевірений судом та визнаний правильним (а.с. 12).

Наслідки порушення договору позичальником передбачені ст. 1050 ЦК України, згідно з ч. 1 якої якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір 3 % річних від простроченої суми за період з 10.09.2009 по 27.01.2011 становить 2 566,80 грн. Розрахунок розміру 3 % річних, наданий позивачем, перевірений судом та визнаний правильним (а.с. 10).

Що стосується інфляційної складової боргу, то в даній частині позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Визначення грошових зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов’язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, позика надавалась в доларах США, а не в національній валюті, тому при вирішенні питання про повернення боргу не може враховуватись індекс інфляції, який установлений відносно гривні, а не іноземної валюти.

Згідно з вимогами ст. ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.   

Повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, тому підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів  на користь позивача, підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1 185,79 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст. 3, 258, 526, 527, 541, 543, 546, 549, 610, 612, 625, 627, 1046 - 1051 ЦК  України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 74, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 61 840 гривень 42 копійки суми позики, 9 028 гривень 25 копійок процентів за користування позикою, 45 143 гривні 50 копійок пені за несвоєчасне повернення позики, 2 566 гривень 80 копійок –3% річних від простроченої суми, всього 118 578 гривень 97 копійок.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 395 гривень 26 копійок судового збору та 40 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 395 гривень 26 копійок судового збору та 40 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 395 гривень 26 копійок судового збору та 40 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження –після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий