Справа № 2-2449/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2011 року                                                                                                          м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді     Бобровника О.В.

при секретарі              Славовій Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КВІН-СВІГ»про стягнення пені, суд, -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2011 року позивач звернувся до суду з позовом і просив стягнути з відповідача на його користь пеню відповідно до п. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»у розмірі 747 825,20 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 21.12.2007 року між ним та відповідачем було укладено договір № ЛУ-1.22.12.07 по виготовленню зимового саду з алюмінієвого профілю «Reynaers CW 50»з доставкою, розвантаженням та підйомом, монтажем продукції, а саме монтажем вікон та дверей.

Позивачем було виконано свої зобов’язання та сплачено відповідачу станом на 04.03.2008 року в гривневому еквіваленті 415 447,45 грн. Згідно з умовами договору роботи мали бути виконані впродовж сімдесяти п’яти днів з моменту оплати. Однак, на сьогоднішній день відповідач свої зобов’язання не виконав, чим на думку позивача порушує його законні права та інтереси.

А тому, керуючись нормами Закону України «Про захист прав споживачів»позивач просить стягнути з відповідача пеню за шістдесят днів прострочення виконання умов договору.

Позивач в судове засідання не з’явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надавши суду їх у письмовій формі. Посилаючись, на несвоєчасне здійснення позивачем оплати робіт за договором, чинення перешкод при здійсненні працівниками відповідача робіт, подаванням зауважень і вказівок щодо робіт, не висуванням жодних претензій в ході виконання робіт та не доведенням факту невиконання робіт відповідачем. Факт несвоєчасного виконання своїх договірних зобов’язань відповідач пояснював об’єктивними обставинами, зокрема, неготовністю об’єкту до виконання робіт, що обумовлені договором. Щодо розміру пені відповідач також заперечив, вважаючи її непомірно великою та такою, що суперечить вимогам договору.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 21.12.2007 року між ОСОБА_1. та ТОВ «КВІН-СВІГ»було укладено договір № ЛУ-1.22.12.07 (а.с. 6-9), згідно з яким відповідач прийняв на себе зобов’язання по виконанню робіт по виготовленню зимового саду з алюмінієвого профілю «Reynaers CW 50»з доставкою, розвантаженням та підйомом, монтажем продукції, а саме монтажем вікон та дверей.

Загальна вартість робіт по договору в гривневому еквіваленті становила 593 496,36 грн., та повинна була сплачуватися у два етапи. Спочатку авансовий платіж в розмірі 70 % від суми договору, що в гривневому еквіваленті становило 415 447,45 грн., а після готовності конструкції залишкові 20 %, що становили 118 699,27 грн.

Позивачем було виконано умови укладеного договору в частині сплати авансового платежу в розмірі 415 447,45 грн., що не заперечується сторонами по справі.

Відповідно до п. 6.3 Договору, «Исполнитель обязуется изготовить продукцию в течении 75 (семидесяти пяти) календарных дней (не учитывая новогодние и Рождественские праздники) при условии выполнения Заказчиком всех условий п. 6.1 и 4.1.1 настоящего Договора».

Дана умова договору не оспорюється сторонами по справі, а факт невиконання умов договору не заперечується жодною з них.

Позивачем надано суду лист ТВО «КВІН-СВІГ» №140 від 29 травня 2009 року, де обґрунтовано причини зволікання у виконанні робіт об’єктивними обставинами. Представником відповідача, не заперечувався факт подання цього листа, однак належним доказом він його не вважає, оскільки, на його думку, цей лист адресований особі, що не має відношення до договору. Проте, судом з’ясовано, що особа, якій адресовано лист №140  (ОСОБА_2) згідно п. 5.2.4. Договору є відповідальною особою позивача, а предметом цього листа є роботи по встановленню зимового саду на об’єкті позивача із посиланням на договір №ЛУ-1.21.12.07.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідачем не надано жодного доказу належного та своєчасного виконання робіт, зокрема, повідомлення про готовність об’єкту до здачі-приймання, акту здачі-приймання робіт, тощо, суд приходить до висновку, що відповідачем було прострочено виконання умов укладеного між сторонами договору на строк більше ніж два роки.

Судом не приймаються до уваги твердження представника відповідача, відносно несвоєчасної оплати робіт за договором, яка є підставою для відмови у задоволенні позову. Оскільки, відповідно до п. 6.1. договору початком виконання робіт є дата надходження авансу. При цьому судом з’ясовано, що відповідач прийняв аванс та розпочав виконання робіт за договором. Отже, факт здійснення авансу 04 березня 2008 року, а не впродовж двох банківських днів з моменту укладення договору (п. 4.1.1.), відповідач не вважав порушенням договору та не висунув у зв’язку з цим претензій позивачеві, оскільки відповідно до п. 6.1. договору початковою датою виготовлення продукції є дата надходження попереднього платежу від позивача.

Жодних доказів в підтвердження твердження представника відповідача, про постійне виконання вказівок та побажань позивача, через які строки завершення об’єкту продовжувались, суду не було надано, умовами договору дані обставини не передбачені, а тому суд не приймає дані твердження до уваги.

Представник відповідача вказує на те, що позивачем постійно чинились перешкоди працівникам відповідача у завершенні виконання умов договору. Згідно наданих представником відповідача пояснень перешкоди почали чинитись позивачем з 01.09.2010 року, тобто тоді коли прострочення виконання умов договору з боку відповідача вже тривало більше двох років. Тобто, до зазначеного моменту, як впродовж встановленого строку, так і впродовж двох років з моменту прострочення, відповідач мав можливість виконати роботи належним чином без будь-яких перепон. У разі ж, якщо дотримання вказівок позивача загрожувало б якості або придатності результату робіт, відповідач мав своєчасно попередити про це позивача, як того вимагає п. 2 ч. 1  ст. 847 ЦК України. Доказів надання позивачеві таких попереджень відповідач суду не надав.

Судом також не приймають до уваги заперечення відповідача про те, що позивач не довів факту невиконання робіт відповідачем. Відповідно до ч. 1 ст. 883 ЦК України відповідач відповідає за порушення договору, у тому числі порушення строків виконання робіт, якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. Отже обов’язок доказування, що порушень строку виконання робіт не було або що порушення мало місце не з вини відповідача, покладено саме на нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Відповідач для здійснення своєї діяльності має відповідати належним кваліфікаційним вимогам, що дають йому можливість визначити готовність або неготовність об’єкту до виконання робіт. Отже, відповідальність щодо висновку про готовність об’єкту до виконання договірних зобов’язань лежить саме на ньому. Оскільки, обов’язок встановлення факту про готовність або неготовність об’єкту до виконання на ньому робіт, лежить на відповідачеві, положення цього закону не можуть бути застосовані.

До того ж, відповідач не надав доказів повідомлення ним позивача про неготовність об’єкту до виконання обумовлених договором робіт, як на підставу для відмови від виконання договірних зобов’язань. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 847 ЦК України підрядник зобов'язаний своєчасно попередити замовника про наявність обставин, що не залежать від підрядника, які загрожують якості або придатності результату роботи. В підтвердження даного факту представником відповідача не надано суду жодного доказу.

Суд також не приймає до уваги доводи представника відповідача щодо зменшення розміру неустойки. Представник відповідача у своїх запереченнях вказує на те, що сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства. На його думку, саме таке відступлення обумовили сторони, встановивши неустойку за неналежне виконання робіт у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Натомість, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 18 зазначеного закону несправедливими є умови щодо обмеження прав споживача у разі невиконання чи неналежного виконання виконавцем договірних зобов’язань. Суд вважає, що до складу таких прав має включатись, у тому числі, право на неустойку, що передбачена законодавством про захист прав споживачів. За таких умов, слід керуватись саме положеннями законодавства про захист прав споживачів, а не умовами договору, що обмежують права позивача, як споживача.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Порушення строку виконання договірних зобов’язань є проявом порушення таких умов.

Суд приходить до висновку, що з боку відповідача має місце порушення строку виконання зобов’язань.

Стаття 611 ЦК України передбачає як правовий наслідок порушення зобов’язання, зокрема (п. 3 ч. 1), сплату неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, немає підстав вважати, що порушення договірних зобов’язань відповідача сталося з вини позивача або з причин, за які жодна зі сторін не відповідає.

Позивач уклав договір №ЛУ-1.21.12.07 з метою використання результатів робіт для особистих потреб. Отже, в розумінні законодавства про захист прав споживачів він є споживачем. Відповідач не заперечував та не спростовував цього факту.

Таким чином, суд вбачає правомірність застосування позивачем положень ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»щодо неустойки, передбаченої цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Це положення закону має бути застосоване у тому числі й щодо зобов’язань по сплаті неустойки.

Враховуючи, що розмір пені за весь час прострочення є надто великим у співрозмірності з умовами договору, суд вважає цілком правомірним застосування позивачем неустойки, передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів»не за весь час прострочення, що перевищує два роки, а лише за 60 днів.

За таких обставин та враховуючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання перед позивачем, суд вважає, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в розмірі 747 825,20 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.                              

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суму сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.  

На підставі викладеного, керуючись ч. 5 ст. 10, ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 509, 610, п. 1 ч. 3 ст. 611, ч. 1 ст. 612, п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 847, ч. 1 ст. 883 Цивільного кодексу України, ст. ст. 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВІН-СВІГ»на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 747 825,20 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 747 945,20 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВІН-СВІГ»на користь держави 1700 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: