Справа № 2-2208/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2011 року                                                                                                                м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді     Українця В.В.

при секретарі              Царіциній Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

28 січня 2011 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2. про визнання за права власності на 63/100 жилого будинку АДРЕСА_1.

Свої вимоги мотивує тим, що 25 грудня 1999 року, домовившись з відповідачем про ціну та всі інші істотні умови договору купівлі-продажу, сплатив йому вартість 63/100 жилого будинку АДРЕСА_1 в сумі 400000 доларів США, в тому числі оплатив прилеглу земельну ділянку. Відповідач видав йому розписку, якою передбачалося нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу після приватизації прилеглої земельної ділянки. На день подання позову відповідач набув право власності на земельну ділянку, що підтверджується державним актом від 17 липня 2002 року, проте ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, в тому числі й на день розгляду справи судом.

У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлений позов. Пояснила суду, що відповідачем написана письмова розписка про отримання коштів у борг у рахунок оплати за належну йому частину житлового будинку та прилеглої земельної ділянки. Розписка (угода) не є нікчемним правочином та не є оспорюваним правочином. Права співвласників будинку на переважне (привілейоване) право купівлі частини будинку відповідачів не порушується, оскільки вони залучені до участі в справі в якості третіх осіб. У зв’язку зі станом здоров’я відповідач не мав можливості нотаріально оформити всі необхідні документи, тому видав позивачу розписку про отримання коштів. Вважає, що підлягає задоволенню вимога позивача про визнання за ним права власності на 63/100 жилого будинку АДРЕСА_1, оскільки відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Відповідач проти позову не заперечує та визнає всі обставини. Позивач такий тривалий час не звертався за захистом порушеного права до суду, оскільки в будинку не проживав.

Відповідач проти задоволення позову не заперечує. Пояснив суду, що позивач є його сином. Підтвердив, що брав у сина гроші, як оплату за будинок. З 17 липня 2002 року він набув права власності і на земельну ділянку за цією адресою. У зв’язку з тяжким станом здоров’я він не мав часу, щоб оформити договір нотаріально. У судовому засіданні 21 березня 2011 року відповідач також зазначив, що отримані кошти він витратив, і син захотів, щоб спір вирішувався в судовому порядку, а не шляхом звернення до нотаріуса.

Третя особа ОСОБА_3. та її представник проти задоволення позову заперечують. Пояснили, що на правовідносини, які виникли між сторонами не розповсюджуються положення ч. 2 ст. 220 ЦК України. Сторони не дотримались письмової форми договору купівлі-продажу та не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Розписка лише підтверджує факт передачі коштів в іноземній валюті. При укладенні договору купівлі-продажу частки відповідача, треті особи мають право привілейованої купівлі частки, проте про можливість такої купівлі їх ніхто ні усно, ні письмово не повідомляв.

Третя особа ОСОБА_4. підтримала заперечення проти позову ОСОБА_3. та її представника.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що відповідач є власником 63/100 жилого будинку АДРЕСА_1 (а.с. 7) та земельної ділянки площею 0,0670 га за цією адресою (а.с. 9).

Третім особам –ОСОБА_3 та ОСОБА_4. належать по 37/200 жилого будинку АДРЕСА_1.

25 грудня 1999 року відповідач видав позивачу розписку про позику 400000 доларів США в якості оплати за придбання 63/100 жилого будинку в АДРЕСА_1 та прилеглої до цього будинку 63/100 земельної ділянки після її приватизації, для оформлення договору купівлі-продажу нотаріально (а.с. 8).

Позивач просить визнати за ним право власності на частину будинку, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу частини будинку, укладений між сторонами шляхом написання відповідачем розписки, є дійсним, оскільки відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Відповідно до ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року), якщо одна сторона повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.

Аналогічні положення містяться і в ст. 220 ЦК України (чинному на день ухвалення рішення судом).

Частинами 1, 2 цієї статті визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Разом з тим, зазначені норми закону не підлягають застосуванню щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Крім того, суд враховує, що визнання такого договору дійсним порушить права третіх осіб на право привілейованої купівлі частини будинку.

З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями ст. 47, 48, 227 ЦК України (в редакції 1963 року), статтями 210, 220, 640 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: