КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-699/11                            Головуючий у 1-й інстанції:   Мицик Ю.С.  

Суддя-доповідач:  Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" квітня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

                                          головуючого –судді Земляної Г.В.

                                          суддів                         Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до  Управління праці та соціального захисту населення Дарницького району м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про зобов’язання здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення,  -

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2011 року позовні вимоги позивача задоволено частково. Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Дарницького району м. Києва здійснити перерахунок, а Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат  здійснити виплату позивачу  недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік відповідно до ст.48 Закону України " Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи " в розмірі 3 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, представник Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні вимог адміністративного позову.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справ матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої ст. 183-2 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

        Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач - є евакуйованим із зони відчуження в наслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2, перебуває на обліку у відповідача.

       Відповідності до абзацу 6 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в редакції від 06.06.1996 року евакуйованим із зони відчуження у 1986 році виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 3 мінімальних заробітних плат.

       Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що необхідно зобов'язати відповідача провести перерахунок позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік до розміру, визначеного ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з мінімальних заробітних плат, з урахуванням проведених виплат.

      Як вбачається з матеріалів справи позивачу виплачувалась щорічна допомогу на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України N 836 від 26.07.96 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постанови Кабінету Міністрів України N 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

       Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

     Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

        Наявність у позивача права на призначення щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 3 мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).

      Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

       Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не наведені вище постанови Кабінету Міністрів України N 836 від 26.07.96 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та N 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.

       Крім того, розмір виплат, передбачених вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні часи Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" на відповідні роки.

      При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на 2010 рік, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом.

     Тобто, Кабінету Міністрів України було надано право встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

       Отже, дії відповідача щодо не виплати у повному розмірі щорічної допомоги на оздоровлення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України N 836 від 26.07.96 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та N 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є неправомірними.

        З огляду на вищезазначене позовні вимоги підлягають задоволенню.

        При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 –204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

         Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

         Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,  

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат –залишити без задоволення.

       Постанову Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2011 року - залишити без змін.                                     

       Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:                                                         Г.В.Земляна

Судді:                                                                                Т.М.Грищенко

                                                                                           В.Е.Мацедонська