РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

16.03.2011 р.                                                                                                                  № 2-535/11

суддя Солом’янського районного суду м. Києва

при секретаряхБобровник О.В.

Славовій Н.Ю., Прищепі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву  ОСОБА_1

доКиївської філії ПАТ «Укрсоцбанк»

провизнання третейського застереження недійсним

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2010 року, ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Київської філії ПАТ «Укрсоцбанк»про визнання третейського застереження недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 28.01.2008 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 380/179/08-Пі. Пунктом 6.2 договору визначено, що у разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів, який виник між сторонами, спір вирішується шляхом розгляду справи третейським суддею.

Позивач вважає даний пункт договору таким, що порушує його конституційне право на судовий захист та обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

А тому, просить визнати третейське застереження «У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів. Сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною та Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.»пункту 6.2 ст. 6 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 380/179/08-Пі недійсним.

Позивач в судове засідання не з’явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», який набрав законної сили з 03.02.2011 року.

В ході розгляду справи представник відповідача надав суду завірену копію статуту, відповідно до якого Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»змінило назву на Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк»та просив при винесенні рішення врахувати цю обставину.

Представник відповідача надавши суду пояснення, в судове засідання не з’явився, а тому суд вважає за можливе винести рішення за наявними справі доказами, з урахуванням наданих пояснень та заперечень.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 28.01.2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 380/179/08-Пі. (а.с. 6-8)

Відповідно до ст. ст.626 та 627 ЦК України  договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами у справі  договір  про надання відновлювальної кредитної лінії № 380/179/08-Пі від 28.01.2008 року містить третейське застереження –згідно п. 6.1. всі спори та непорозуміння , які можуть  виникнути у зв’язку  з укладанням та виконанням положень  цього  Договору  вирішуються шляхом  переговорів між сторонами на рівні їх уповноважених представників; згідно п.6.2. кредитного договору, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів. Сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною та Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Статтею 2 Закону  України «Про третейські суди» визначено, що третейська  угода –угода сторін про передачу   спору на вирішення третейським судом.

Третейська угода  може бути  укладена  у вигляді  третейського  застереження  у договорі,  контракті або у вигляді окремої письмової  угоди (ч.1  ст. 12  Закону України  «Про третейські суди»). Відповідно до ч.9 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може містити  як вказівку  про конкретно визначений  третейський суд, так і просте  посилання на вирішення  відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Відповідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України  підставою недійсності  правочину  є недодержання  в момент  вчинення правочину стороною( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторон або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених  законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний  правочин).

Статтею 203 ЦК України  передбачено вимоги до правочинів, зокрема: зміст правочину не може  суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним  засадам суспільства: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної  дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним  і відповідати його  внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач зазначає, що його права були порушені тим, що третейське застереження, яке міститься в договорі про надання відновлювальної кредитної лінії позбавляє його права звернутися до загального суду  за захистом своїх прав.

Відповідно до ст. 112 ЦПК України, яка діяла на час виникнення  правовідносин і дії договору,  сторони мали право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність.

Перелік категорій справ, щодо яких встановлена виключна підсудність, передбачений ст. 114 ЦПК України, і є вичерпним.        

З правової позиції  Пленуму  Верховного  Суду України, викладеній  у п. 5 постанови від 12 червня 2009 року  № 2  «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» вбачається, що письмовий договір сторін при визначенні  територіальної підсудності  справи ( ст. 112 ЦПК України), крім справ, для яких встановлено виключну підсудність (ст. 114 ЦПК України), може бути укладений лише  до вирішення питання про відкриття провадження у справі та є обов’язковим  не тільки для сторін, які в односторонному порядку не можуть від нього відмовитись чи змінити, але й для суду.

Тобто, відповідно до статті 112 ЦПК України, яка  виключена з процесуального кодексу  Законом України «Про судоустрій і статус суддів»від 07 липня 2010 року, який набрав чинності 03 серпня 2010 року, сторони мали право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність. Якщо сторони  у письмовій формі, в тому числі у самому договорі, визначились із підсудністю, такий правочин є обов’язковим не тільки для сторін, які в односторонньому порядку не можуть від нього відмовитись чи змінити, але й для суду.                             

Рішення  Конституційного Суду України   від 10 січня 2008 року  у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України  щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2,статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VІІІ «Третейського  самоврядування» Закону України  «Про третейські суди» (справа  про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду  загальної юрисдикції спір у сфері цивільних и господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вірішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом ( ст. 17   ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про  третейські суди»), оскільки гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань ( ч.5 ст.55 Конституції України).

Це конституційне право  не може  бути скасоване  або  обмежене  ч. 2  ст. 22, ст. 64 Конституції України.

Одним зі способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими  законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних  і господарських правовідносин є звернення до третейського суду, завданням якого є захист  майнових  і  немайнових прав  та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом  всебічного  розгляду  та  вирішення  спорів  відповідно до закону ст. 3 Закону України «Про третейські суди».

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З урахуванням наведеного безпідставним  є посилання позивача про те, що укладення  сторонами  третейського застереження є порушенням прав позивача, оскільки угода  про передання справи на розгляд третейського суду не є відмовою від  права на звернення  до суду, а  одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 22, 55, 64 Конституції України, Законом України «Про третейські суди», ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 10,11, 17, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України,  суд, -     

В И Р І Ш И В:

Позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя: