Справа № 2-732/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2011 року                                                                                            м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді    Букіної О.М.

при секретарі            Дімаковій Г.О. Возному М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль», третя особа- ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ТОВ «Датарт Україна»про визнання недійсним кредитного договору ,

в с т а н о в и в:

У грудні 2010 року Позивач звернувся в суд з зазначеним позовом до ПАТ «Райффайзен банк Аваль»та просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним кредитний договір  №014/04/1620 Ф від 01.03.2004 року , укладений між сторонами.

Свої вимоги позивач ОСОБА_1. мотивує тим, що в момент укладення кредитного договору він вважав, що сторони договору діють у повній відповідності до чинного законодавства України. На даний час він вважає, що договір містить положення, які не відповідають вимогам чинного законодавства, що регулюють надання кредиту в іноземній валюті.

Посилається на те, що порушуючи передбачений законодавством України порядок надання кредитів в іноземній валюті ПАТ «Райффайзен банк Аваль»надав йому кредит у доларах США, не маючи індивідуальної валютної ліцензії на здійснення даної валютної операції. Вважає, що зазначені обставини є підставою для визнання кредитного договору недійсним. У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Пояснив суду, що видача кредиту в іноземній валюті є законодавчо обґрунтованою. Законом України «Про банки та банківську діяльність»визначено право банків на проведення операцій із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Всі необхідні ліцензії, щоб здійснювати валютні операції, ПАТ «Райфайзенбанк Аваль»має. Отримання індивідуальної ліцензії чинним законодавством не передбачено.

Вважає, що підстав для визнання кредитного договору не має, а тому просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи –ОСОБА_3. в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник ТОВ «Датарт-Україна»та ОСОБА_3. в судове засідання не з’явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд до відома не поставив.

Вислухавши думку сторін, суд вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності , на підставі наявних матеріалів справи.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 01 березня 2004 року між позивачем ОСОБА_1. та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен банк Аваль», було укладено кредитний договір     №014/04/1620Ф  (а.с. 42-43) .

З метою забезпечення умов виконання вказаного вище кредитного договору, 01.03.2004 року між позивачем ОСОБА_1.  та ПАТ «Райффайзен банк Аваль», було укладено договір іпотеки    №014/04/1620Ф (а.с.52-53).

Також з метою забезпечення умов виконання вказаного вище кредитного договору, 01.03.2004 року було укладено три договори поруки, а саме між  ОСОБА_2. та ПАТ «Райффайзен банк Аваль», між ОСОБА_3. та ПАТ «Райффайзен банк Аваль»та між ТОВ «Датарт Україна і ПАТ «Райффайзен банк Аваль»( а.с. 59-61).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 533 ЦК України зазначено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Пунктом 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено право банку на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) здійснювати валютні операції, в т.ч. надавати кредити у іноземній валюті фізичним особам, та відповідно вимагати виконання зобов’язання в іноземній валюті.

Посилання позивача ОСОБА_1. на відсутність у банку індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій як на підставу для задоволення позову не ґрунтуються на законі.

У підпунктах «в», «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»зазначено, що індивідуальної ліцензії потребує така операція, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Чинним законодавством не визначено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483), використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМ України є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Вбачається, що наявність відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України у відповідача для здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1. був ознайомлений з умовами кредитування, а тому  суд вважає, що позивач був належним чином обізнаний про істотні умови Кредитного договору та  погодився з ними.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача ОСОБА_1. про визнання недійсним кредитного договору є необґрунтованими та безпідставними.

З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 192, 533, 1054 ЦК України, статями 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа- ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ТОВ «Датарт Україна»про визнання недійсним кредитного договору, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: