Справа № 2а-2127/11
П О С Т А Н О В А
іменем України
"30" березня 2011 р. Суддя Дарницького районного суду м. Києва Кириченко Н.О., розглянувши в скороченому порядку справу за адміністративним ОСОБА_1 до Головного Управління пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов’язання суб’єкта владних повноважень нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% до пенсії як дитині війни,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов’язання суб’єкта владних повноважень нарахувати і виплатити йому 30% надбавки до пенсії як дитині війни з 01.01.2006 року по дату винесення рішення та зобов’язати відповідача усунути порушення, а саме призначити йому щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що він пенсіонер за віком, має статус «дитина війни»і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що набрав чинності з 01 січня 2006 року має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Проте, з 01.01.2006 року нарахування відповідно до Закону не проводились, а з 2007 року проводяться не в повному обсязі. Відповідач на його звернення надав відмову у проведенні такого перерахунку та виплаті в повному обсязі 30% надбавки. Також зазначив, що бездіяльність відповідача грубо порушила його законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2011 року справа в частині позовних вимог ОСОБА_1. до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про нарахування та виплату у повному обсязі як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30 % надбавки за період з 09.07.2007 року по 01.08.2010 року залишена без розгляду.
Відповідачу була направлена копію адміністративного позову з додатками, однак заперечень до суду не надано.
Вивчивши матеріали справи, вважаю встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_1. –народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є пенсіонером і відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01 січня 2006 року, набув статусу «дитини війни», а тому згідно зі ст. 6 зазначеного Закону має право на підвищення пенсії на 30% від мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до статті 70 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2010 рік»у 2010 році надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Отже, наведена правова норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відтак, її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України “Про соціальний захист дітей війни ” залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у 2010 році нараховується та виплачується дітям війни відповідно до вимог статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Таким чином, відповідач повинен був нараховувати позивачу підвищення як «дитині війни»в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»встановлені доплати дітям війни у твердій грошовій сумі: з 22.05.2008 року в розмірі 48,1 грн., з 01.07.2008 року –48,2 грн., з 01.10.2008 року –49, 8 грн. Постанова набрала чинності з 22.05.2008 року та відповідач з цього часу проводить нарахування підвищення як дитині війни у розмірах, визначених даною постановою.
Проте, дана постанова суперечить Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при розрахунку пенсії позивачу застосуванню підлягає підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як це визначено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не у сумах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
Крім того, як вбачається з вимог ст. 8 КАС України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»№ 3477-1У від 23 лютого 2006 року, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Отже, правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання «дітям війни» надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
За таких обставин, прихожу до висновку про необхідність зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії та виплати позивачу з нарахуванням щомісячної надбавки, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»за період з 02 серпня 2010 року по 30 березня 2011 року, з урахуванням здійснених виплат, та провести відповідні виплати.
Що стосується вимог позивача про зобов’язання відповідача нараховувати і виплачувати в подальшому надбавку до пенсії відповідно до положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то вважаю, що в цій частині вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Таким чином, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.
Згідно ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
Згідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Згідно квитанції позивач сплатив Адвокатському об'єднанню «Приазовська колегія адвокатів»100 гривень 00 копійок за надання правової допомоги. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.06 № 590 граничний розмір таких витрат складає 40 відсотків від мінімальної заробітної плати за годину роботи. Якщо компенсація сплачується за рахунок держави граничний розмір таких витрат не може перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день. Проте, до суду не надано розрахунку вартості виконаних робіт та затраченого робочою часу, обчисленого відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року. Крім того, з довідки та акту не вбачається, чи надавалася правова допомога позивачу фахівцем у галузі права, чи має він право за законом па надання правової допомоги та чи надавав таку допомогу як фахівець у галузі права, чи як представник позивача.
З огляду на викладене, підстави для стягнення витрат на правову допомогу відсутні.
Також позивачем не надано доказу про сплату судових витрат, тому вимоги щодо стягнення з відповідача судових витрат не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 3, 8, 9, 11, 71, 99, 100, 159, 160-163 КАС України, ст. ст. 19, 22, 46, 147, 150, 152 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»№ 3477-1У від 23 лютого 2006 року , ст. ст. 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», суддя –
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині відмови у нарахуванні ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 30% у відповідності до вимог ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ” - протиправною.
Зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період часу з 02 серпня 2010 року по 30 березня 2011 року, з урахуванням здійснених виплат.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання її копії.
Суддя: