2-754/11

                        Р І Ш Е Н Н Я

                                       ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

             12.04.2011   року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі: головуючого –судді   Горбань Н.І. при секретарі Плющ Я.В., Анісімовій М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Головного управління МВС України в м. Києві, Прокуратури Дніпровського району м. Києва, Дніпровського районного суду м. Києва, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, -

                                                   В С Т А Н О В И В:

           У липні 2010р. представник позивача ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду при розслідуванні та розгляду кримінальної справи у відношенні ОСОБА_1 Зазначила, що 21.07.2001р. її сина ОСОБА_1 затримали працівники міліції, мотивуючи тим, що він вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 301 КК України. Згідно постанови слідчого від 18.07.2007р. кримінальну справу було закрито за недоведеністю на підставі ст. 213 КК України. Незаконні дії відповідачів призвели до завдання позивачеві матеріальної та моральної шкоди.

           Притягнення позивача до кримінальної відповідальності та винесення обвинувального вироку позбавило його можливості заробляти гроші, оскільки постійні виклики до органів слідства та суду перешкоджали йому в цьому. Матеріальну шкоду оцінює в розмірі 84000 грн.

           Крім матеріальної шкоди позивачеві завдана моральна шкода, яку він оцінює в розмірі 500000 грн. та обґрунтовує тим, що злочинними діями відповідачів йому завдано страждань, переживань, розладів психіки. Він не мав можливості вільно пересуватись країною, працювати, навчатися, одружитися, погіршилися його стосунки з оточуючими, принижено його честь та гідність, втрачено віру в закон.

           Просить суд визнати його потерпілим через незаконне застосування до нього запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, незаконного обшуку та виїмки, затримання, притягнення як обвинуваченого, винесення обвинувального вироку, який було скасовано в апеляційному порядку; стягнути з відповідачів на користь позивача моральну шкоду в розмірі 500000 грн. та матеріальну шкоду в сумі 84000 грн.

           В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги і просить суд їх задовольнити в повному обсязі.    

Представник відповідача Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві позов не визнала. Пояснила в судовому засіданні, що визнання позивача потерпілим можливо лише в порядку кримінального судочинства в межах порушеної кримінальної справи, тому вказана вимога в порядку цивільного судочинства не передбачена законом, тобто відсутні правові підстави. Вважає, що стягнення моральної шкоди в розмірі 500000 грн. та матеріальної шкоди в розмірі 84000 грн. також не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до спільного Наказу Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури, Міністерства фінансів України від 04.03.1996р. зареєстровано в Міністерстві юстиції 06.03.1996р. за № 106/1131 Положення про застосування Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, яким передбачений певний порядок відшкодування шкоди. Згідно п. 3 Наказу право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації. Відповідно до п. 8 цього наказу розмір сум, що підлягають до відшкодування, визначають з урахуванням заробітку, неодержаного громадянином за час відсторонення від посади, проте позивачем не надано доказів того, що він працював чи не працював з поважних причин. Враховуючи, що розмір моральної шкоди обчислюється, виходячи з розміру заробітної плати за кожний місяць перебування під слідством і судом, позивачем не надано доказів отримання ним заробітної плати чи того, що він не працював з поважних причин, тому вважає, що розмір моральної шкоди є не підтверджений. Крім того, Апеляційним судом не було винесено виправдувального вироку, кримінальна справа не була закрита за відсутності в діях ОСОБА_1 складу злочину, він не був позбавлений волі жодного дня, тому те, що він не був засуджений за вчинений ним злочин повинно викликати в нього радість. До відшкодування не підлягає шкода, заподіяна внаслідок незаконного обшуку та виїмки, затримання, оскільки за наслідками цих заходів була правомірно порушена кримінальна справа, оскільки дії працівників міліції не були визнані неправомірними. Вважає також, що позов подано з порушенням строку позовної давності, так як постанова про закриття кримінальної справи за ст. 213 КПК України винесена 18.07.2007р., а позивач звернувся з позовом лише 29.07.2010р. В задоволенні позову просить відмовити.

Представник відповідача Головного Управління МВС України в м. Києві позов не визнала. Пояснила суду, що з моменту порушення кримінальної справи у відношенні ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 301 КК України він не перебував під арештом. Порушення кримінальної справи та проведення слідчих дій не може бути безперечною підставою для відшкодування шкоди відповідно до Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Згідно п. 1 ст. 1, п. 2 та п. 3 ст. 2, ст. 3 цього Закону право громадянина на відшкодування матеріальної та моральної шкоди виникає у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю в діянні складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо шкода завдана внаслідок незаконного притягнення, як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки чи інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. При цьому норми ст. 2 кореспондуються з нормами ст. 1 вказаного Закону, а саме: право на відшкодування шкоди є наслідком незаконності у діях органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Зазначені статті знаходяться між собою в причинно-наслідковому зв’язку, тобто право на відшкодування шкоди в такому випадку дає лише встановлена незаконність дій посадових осіб цих органів. Вважає, що позовні вимоги щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки жодних доказів щодо незаконності дій посадових осіб ГУ МВС України в м. Києві по відношенню до позивача ним не надано. Позивач не обґрунтував та не довів належним чином в чому саме полягає моральна та матеріальна шкода. В задоволенні позову просить відмовити.

Представник відповідача прокуратури Дніпровського району м. Києва позов не визнала. Пояснила суду, що дійсно прокуратурою Дніпровського району м. Києва винесено постанову про порушення кримінальної справи за ч. 1 ст. 301 КК України у відношенні ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства, яка в подальшому ніким не оспорювалася. Порушення кримінальної справи, провадження попереднього слідства, судовий розгляд та закриття даної кримінальної справи здійснювалося на підставах та в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, тобто дії правоохоронних органів, зокрема прокуратури району, є законними. Позивачем не надано жодного доказу незаконності дій прокуратури Дніпровського району м. Києва, якими ОСОБА_1 заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, що виключає задоволення позовних вимог про визнання його потерпілим, тому що згідно ст. 49 КПК України потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного притягнення, як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Стаття 13 цього Закону передбачає, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної шкоди громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. В ході досудового слідства методи фізичного, психологічного тиску з боку прокуратури до ОСОБА_1 не застосовувалися. Його твердження про наявний тиск в ході слідства є надумані та нічим не підтверджуються. Судом не було постановлено відносно ОСОБА_1 виправдувального вироку, а кримінальна справа після направлення її на додаткове розслідування була закрита за недоведеністю вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301 КК України, на підставі ч. 2 ст. 213 КПК України. Позивачем належним чином не доведено характер та обсяг моральної шкоди, причинно-наслідковий зв’язок між діями прокуратури та заподіяною йому шкодою, не обґрунтував розмір моральної та матеріальної шкоди. Не надав розрахунки, з яких виходив. В задоволенні позову просить відмовити.    

Представники відповідача Дніпровського районного суду м. Києва позов не визнали. Пояснили суду, що на даний час постанова слідчого Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 18.07.2007р. про закриття кримінальної справи у зв’язку із недоведеністю участі ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301 КК України, на підставі ч. 2 ст. 213 КПК України є чинною. Дніпровським районним судом м. Києва кінцевого процесуального рішення щодо визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301 КК України, не ухвалювалось. Відповідно до ст. 15 КПК України правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду і відповідно до Закону. Здійснення судочинства не може бути безперечною підставою для відшкодування шкоди на підставі Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи, що представником позивача не надано будь-яких доказів на підтвердження факту та розміру заподіяної матеріальної шкоди, позовні вимоги позивача в частині відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Позивачем також не зазначено, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Представником позивача не доведено протиправності дій суду щодо процесуальних дій, спрямованих на розгляд кримінальної справи, відсутні підстави вважати, що процесуальними діями суду, які здійснювалися відповідно до норм КПК, позивачеві заподіяно моральну шкоду. В задоволенні позову просять відмовити.

Залучене до участі у справі в якості відповідача –Державне казначейство України в особі свого представника позов не визнала.  Пояснила суду, що позивачем не надано жодних доказів в підтвердження факту завдання матеріальної та моральної шкоди, а також їх розміру. Вважає позов необґрунтованим, оскільки він ґрунтується на припущеннях. Будь-які неправомірні дії з боку Державного казначейства України щодо позивача відсутні, як і причинно-наслідковий зв’язок між діями казначейства та заподіяною шкодою позивачеві. Просить суд відмовити в задоволенні позову.

           Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної та кримінальної справ, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що згідно вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 18.06.2004р. ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 301 КК України до штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією журналу «Стриптиз»№ 3 за 2001р.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19.10.2004р. вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 18.06.2004р. скасовано, а справу направлено прокурору Дніпровського району м. Києва для проведення додаткового розслідування (а. с. № № 454-457 т. 1 кримінальної справи № 53-2216 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 301 КК України).

Згідно постанови слідчого Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві про закриття кримінальної справи від 18.07.2007р. кримінальна справа № 53-2216 у зв’язку з недоведеністю участі обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301 КК України, закрита на підставі ст. 213 КПК України (а. с. № № 145-149 т. 2 кримінальної справи № 53-2216 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 301 КК України).

На даний час зазначена постанова є чинною.

Відповідно до ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання та суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного притягнення, як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян: незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»та іншими актами законодавства.

Згідно ч. 3 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001р., під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

           Відповідно до п. 4 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України позивач повинен навести докази на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди, а п. 9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди  суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

           Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

           Позовні вимоги позивача в частині визнання його потерпілим не відповідають вимогам діючого цивільного судочинства та фактичним обставинам справи, тому що згідно ст. 49 КПК України потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.   

           Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позовні вимоги позивача в заподіянні йому відповідачами, як матеріальної шкоди в розмірі 84000 грн., так і моральної шкоди в розмірі 500000 грн.,  належним чином не доведені та необґрунтовані, не відповідають вимогам чинного законодавства, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та спростовуються даними матеріалів дослідженої в судовому засіданні кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301 КК України.

          Доводи представників відповідачів на підтвердження своїх заперечень відповідають вимогам Закону, є обґрунтованими, тому заслуговують на увагу    

           З огляду на викладене суд не вбачає підстав для задоволення позову.

           На підставі викладеного, ст. 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»(зі змінами), керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 81, 88, 212 –215, 218 ч. 1 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

           В задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Головного управління МВС України в м. Києві, Прокуратури Дніпровського району м. Києва, Дніпровського районного суду м. Києва, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду –відмовити.

           Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: