Справа 2-2805/11.

                                                    Р І Ш Е Н Н Я

                                                   Іменем України

                    29 березня 2011 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

                    головуючого –судді Малинникова О.Ф.

                    при секретарі   – Салійчук В. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ Комерційного банку "Надра»  про визнання кредитного договору недійсним, -

                             встановив:

У травні 2010   року  до   суду  надійшла  позовна  заява ОСОБА_1 до ВАТ Комерційного банку "Надра»  про визнання кредитного договору недійсним.

          Позивач зазначив, за кредитним договором «Авто пакет»№ СL55419623 лютого 2007 року, укладеним між ним та відповідачем з метою придбання автотранспорту за договором купівлі-продажу відкрито кредитну лінію з наданням позивачу у кредит 16.794,25 євро із сплатою 11% за користування кредитом. Строк погашення кредиту 20.02.2014 року.

Звертаючись до суду позивач зазначив, що до укладення кредитного договору він мав намір отримати кредит у національній валюті. Однак, внаслідок обману з боку відповідача, зокрема нечесної підприємницької практики стосовно вчинення договору. Так, відповідачем порушено Закон України «Про захист прав споживачів», у тому числі ч.2 ст.11 цього Закону щодо введення в оману споживача стосовно ціни та способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг, надання інформації у нечіткій, незрозумілій або двозначній формі для здійснення вибору споживачем. Кредитний договір укладено та видано у валюті, всупереч ст.ст.524, 533 ЦК України, ст.35 Закону України «Про Національний банк України», якими передбачено, що національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, а також ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», що визначає режим здійснення валютних операцій на підставі відповідної ліцензії. При цьому уклавши договір кредиту у національній валюті, відповідач надав квитанцію, згідно із якою від імені позивача здійснено обмін валюти на національну та направлено кошти в рахунок оплати за автомобіль від імені позивача..

Посилаючись на ст.ст.203,215,230 ЦК України, позивач просив визнати недійсним кредитний договір, як такий, що укладений внаслідок обману.

У запереченнях представник відповідача, зазначаючи, що за положеннями цивільного законодавства України  основними засадами  є свобода договору та визначення його змісту на розсуд сторін відповідно до досягнутої ними домовленості, а також обов’язковість виконання договору обома сторонами.

Стосовно посилання позивача на обман з боку кредитора в частині укладення договору про надання кредиту у іноземній валюті всупереч законодавству без дозволу на валютні операції, ненадання позивачеві для здійснення вибору, як споживачу, належної інформації щодо ціни, способу розрахунку ціни,  наявності знижок або інших цінових переваг, то представник відповідача, обґрунтовує спростування доводів позивача наступним. Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків за платіжними документами по зобов’язанням допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Зазначаючи законодавчі акти, якими регулюються питання використання валюти як засобу платежу, у тому числі п.3 ч.1 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»якими передбачено наявність відповідних дозвільних документів та ліцензій, представник відповідача посилається на те, що відповідач має ліцензію № 21, якою надано Дозвіл № 21-1 на здійснення операцій з кредитуванням згідно із додатками до цього дозволу. Представник відповідача також стверджує, що до укладення кредитного договору позивачу пропонувались різні умови кредитування, також і в національній валюті, однак позивач, приймаючи до уваги різницю у відсоткових ставках за користування кредитом вибрав валюту –євро, яка є суттєво меншою у порівнянні з кредитами у національній валюті.

Суд заслухавши пояснення сторін та представників, які з’явились, та, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

 Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір «Авто пакет»№ СL554196 від 23 лютого 2007 року, укладеним між ним та відповідачем з метою придбання автотранспорту за договором купівлі-продажу відкрито кредитну лінію з наданням позивачу у кредит 16.794,25 євро із сплатою 11% за користування кредитом. Строк погашення кредиту 20.02.2014 року

Звертаючись до суду позивач, стверджуючи, що відповідачем допущені істотні порушення щодо укладення договору, зокрема, зазначив, що до укладення кредитного договору він мав намір отримати кредит у національній валюті, але внаслідок обману з боку відповідача, зокрема нечесної підприємницької практики стосовно вчинення договору, порушуючи його права, як споживача, щодо введення в оману споживача стосовно ціни та способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг, надання інформації у нечіткій, незрозумілій або двозначній формі для здійснення вибору споживачем.

Кредитний договір укладено та видано у валюті, всупереч ст.ст.524, 533 ЦК України, ст.35 Закону України «Про Національний банк України», якими передбачено, що національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, а також ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», що визначає режим здійснення валютних операцій на підставі відповідної ліцензії. При цьому уклавши договір кредиту у національній валюті, відповідач надав квитанцію, згідно із якою від імені позивача здійснено обмін валюти на національну та направлено кошти в рахунок оплати за автомобіль від імені позивача Також позивач стверджував, що порушуючи ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»відповідач не повідомив його про умови кредитування, зокрема кредитний договір укладено всупереч ст. 524 ЦК України, якими передбачено, що національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

         Згідно із ст.1054 ЦК України за  кредитним  договором  банк або інша фінансова установа (кредитодавець)  зобов'язується  надати  грошові  кошти   (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,  встановлених договором,  а
позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У  кредитних договорах  сума кредиту в іноземній валюті (доларах США, євро) є предметом договору. Визначена сума грошових одиниць складає зміст зобов’язання, що мають своїм предметом  грошові знаки.

Основними засадами укладення договорів є свобода договору та визначення його змісту на розсуд сторін відповідно до досягнутої ними домовленості, а також обов’язковість виконання договору обома сторонами

Як вбачається із матеріалів справи, на момент укладення договору між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов в тому числі щодо валюти при виконання грошового зобов'язання. Як стверджує відповідач, до укладення кредитного договору позивачу пропонувались різні умови кредитування, також і в національній валюті, однак позивач, приймаючи до уваги різницю у відсоткових ставках за користування кредитом вибрав валюту –євро, яка є суттєво меншою у порівнянні з кредитами у національній валюті.

Посилання позивача на введення його в оману при укладанні договору та порушення його прав споживача, що відповідач не повідомив його про умови кредитування, а також, що кредитний договір укладено всупереч законодавству, яким передбачено, що національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за відсутності у відповідача права на банкові операції з іноземною валютою –досліджені судом з врахуванням зібраних доказів, яким дана оцінка у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 533 ЦК України: «використання іноземної валюти, а також платіжних .документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року № 15-93 використання іноземної валюти на території України як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії, виданої Національним банком України.

А також п.1.5 Положення про порядок видач Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, передбачено якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями), використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється без ліцензії.

Ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»від 7 грудня 2000 року №2121-111 містить перелік банківських операцій, які дозволяється здійснювати банкам, в тому числі на підставі банківської ліцензії. До них також належать кредитні операції, зокрема розміщення залучених коштів (гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент) від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

          Відповідно до кредитного договору «Авто пакет»№ СL554196 від 23 лютого 2007 року, укладеним між ним та відповідачем з метою придбання автотранспорту за договором купівлі-продажу відкрито кредитну лінію з наданням позивачу у кредит 16.794,25 євро із сплатою 11% за користування кредитом Банк перерахував кредитні кошти або виручені від продажу валюти кошти (у разі надання кредиту в іноземній валюті), що підтверджено квитанцію, згідно із якою від імені позивача здійснено обмін валюти на національну та направлено кошти в рахунок оплати за автомобіль від імені позивача, як зазначено ним у позовній заяві, тим самим Банком були виконані умови даного договору.

Банк не несе відповідальність за зміни кон'юнктури ринку грошових ресурсів України. Клієнт міг сам це передбачити і взяти кредити в національній валюті, що під час укладення договору йому було також запропоновано.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначив, що», зважаючи на законодавчі акти, якими регулюються питання використання валюти як засобу платежу, у тому числі п.3 ч.1 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»якими передбачено наявність відповідних дозвільних документів та ліцензій, представник відповідача надав копії документів, а саме ліцензію № 21, якою надано Дозвіл № 21-1 на здійснення операцій з кредитуванням згідно із додатками до цього дозволу (а.с.36-38).

          У ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»зазначено, що фінансовим кредитом є кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під певні проценти. У ст..2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»наведено поняття банківського кредиту. Воно визначається як будь - яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь  яке продовження строку погашення строку, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Банк надає грошові кошти, що не належать йому на праві власності, це кошти, що залучені банком від його клієнтів.

Відповідно до ч.1 ст. 524 ЦК України про валюту зобов'язання зазначено, що  зобов'язання    має    бути    виражене у грошовій одиниці України - гривні. Однак, у ч.2 цієї статті передбачено, що  «Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті».

Як вбачається із матеріалів справи, у тому числі пояснень позивача, на час отримання кредиту у позивача було право вибору щодо валюти зобов'язання і позивач вибрав валюту зобов’язання у євро.

При укладанні договору кредитор приймає на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту і несе зобов'язання по своєчасному його поверненню та сплати процентів. Позичальник зобов'язаний сплатити за користуванням кредитом проценти, розмір яких встановлюється сторонами у договорі.

На момент укладення договорів між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов в тому числі валюта виконання грошового зобов'язання. Банк не несе відповідальність за зміни кон'юнктури ринку грошових ресурсів України. Позивач міг взяти кредити в національній валюті, проте він вирішив отримати кредит у євро. Зростання курсу євро - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для визнання недійсним кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладання договору зміни курсу гривні по відношенню до євро, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвацій й можливості в національній валюті.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача на те що відповідачем при укладанні договору порушені вимоги законодавства щодо визначення валюти.

Як зазначалось, на момент укладення договору між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, у тому числі щодо валюти при виконання грошового зобов'язання. Позивачем не спростовано посилання представника відповідача на те, що до укладення кредитного договору йму пропонувались різні умови кредитування, також і в національній валюті, однак позивач, приймаючи до уваги різницю у відсоткових ставках за користування кредитом вибрав валюту –євро, яка є суттєво меншою у порівнянні з кредитами у національній валюті.

Враховуючи наведене, відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним за недоведеністю таких вимог.

З огляду на викладене у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВАТ Комерційного банку "Надра»  про визнання кредитного договору недійсним про визнання кредитного договору недійсним слід відмовити.

        На підставі ст.ст. 524, 533,626,627, 1049,1054 ЦК України, Ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року  та керуючись  ст. ст.3.10,57,58, 60,61, 208,209,212, 213,214, 215  ЦПК України, суд -

                                         в и р і ш и в :

           У позові ОСОБА_1 до ВАТ Комерційного банку "Надра»  про визнання кредитного договору недійсним –відмовити.

        Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційному суду міста Києва через Шевченківський районний суд м. Києва, який ухвалив оскаржуване рішення.  

                 Суддя:                                                             Малинников О.Ф.