ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
29.09.06 Справа№ 2569-18/38А
Господарський суд Львівської області в складі
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.
у відкритому судовому засіданні в м.Львові
розглянуши матеріали позову | Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Франківському районі м.Львова |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) фірми „Болас” |
до | Приватного підприємства (надалі ПП) „Інсоф-плюс” |
про | визнання недійсним договору |
з участю представників сторін:
від позивача: не з‘явились;
від відповідачів: не з‘явились.
В С Т А Н О В И В :
що ДПІ у Франківському районі м.Львова звернулась до господарського суду м.Львова з позовом до ТзОВ фірми „Болас” та до ПП „Інсоф-плюс” про визнання недійсним договору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір від 02.06.2003 року №4 підписаний не уповноваженими особами, а саме не директорами юридичних осіб. Отже, вважає позивач, такий договір слід визнати недійсним на підставі ст.48 ЦК Української РСР. Окрім того, уточненням до позовної заяви, зареєстрованим в канцелярії господарського суду за №21309 від 11.09.2006 року, позивач просить застосувати наслідки передбачені ст.49 ЦК Української РСР.
Явку повноважного представника на судовий розгляд позивач не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду спору, підтвердженням чого є розписка про отримання судової повістки в адміністративній справі повноважним представником позивача.
Відповідачі повідомлялись за юридичними адресами наявними в матеріалах справи.
За викладених обставин, суд, беручи до уваги строки розгляду адміністративної справи –ч.1 ст.122 КАС України, вважає за можливе розглянути справу у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі наявних доказів, без участі представників сторін, як передбачено ч.2 ст.128 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
02.06.2003 року між відповідачами було укладено договір №4, предметом якого є поставка лісу круглого та пиломатеріалів.
Орган державної податкової служби просить визнати даний договір недійсний у відповідності до вимог ст.48 ЦК Української РСР, оскільки такий підписаний не уповноваженими особами.
Окрім того, уточненням до позовної заяви позивач просить застосувати наслідки передбачені ст.49 ЦК Української РСР, при наявності умислу в обох сторін.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд, в першу чергу, вважає за необхідне встановити наявність повноважень позивача щодо звернення до суду із згаданим позовом.
Підставою даного позову є невідповідність договору від 02.06.2003 року закону.
У відповідності до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено п.8 ст.3 КАС України, позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду
Згідно п.11 ст.10 Закону України “Про державну податкову службу” державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Отже, податкова інспекція зазначеним законом наділена повноваженнями звертатись до суду з позовами про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.
У відповідності до вимог ч.2 ст.48 ЦК Української РСР, по недійсній угоді кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Даною статтею Цивільного кодексу Української РСР, у разі визнання угоди недійсною з підстав невідповідності її закону не передбачено такого наслідку як стягнення в доход держави коштів, одержаних за такою угодою.
За таких обставин, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що податкова інспекція обґрунтовує позовні вимоги ст. 48 ЦК Української РСР, що суперечить її повноваженням зазначеним у п.11 ст.10 Закону України “Про державну податкову службу”.
Що стосується уточнених позовних вимог, то вони стосуються наслідків визнання угоди недійсною передбачених ст.49 ЦК Української РСР, але підстави визнання її недійсною органом державної податкової служби не були змінені.
Окрім того, враховуючи згадане уточнення до позовної заяви, зокрема, підставу застосування наслідків –ст.49 ЦК Української РСР, суд звертає увагу і на те, що спірний договір був укладений під час дії Цивільного кодексу Української РСР, однак, при застосуванні наслідків визнання угоди недійсною, належить керуватись чинним на момент застосування наслідків законодавством, зокрема Господарським кодексом України, який містить аналогічну до ст.49 ЦК Української РСР норму - статтю 208.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки суб‘єкт владних повноважень –орган державної податкової служби, не наділений такими функціями як звертатись до суду з позовом про визнання недійсними договорів на підставі ст.48 ЦК Української РСР.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, зокрема, частини 5, судові витрати не належить стягувати.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. В позові відмовити.
2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
3. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Мартинюк В.Я.