Справа № 33ц-19/08 Головуючий у І інстанції - Підлісна І.М.
Категорія: 11 Доповідач - Расевич С.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2008 року місто Луцьк
Колегія суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області в складі:
Русинчука М.М., Стрільчука В.А., Расевича С.І.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб на стороні позивача із самостійними вимогами ОСОБА_5, ОСОБА_6, третіх осіб без самостійних вимог ЖЕК-13 м. Тернополя, відділу громадянства і реєстрації фізичних осіб Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області про виселення, втрату права на житло та зняття з реєстраційного обліку, а також за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення за касаційною скаргою відповідача - ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 січня 2006 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2006 року.
встановила:
ОСОБА_1 у липні 2005 року звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб без самостійних вимог ЖЕК-13 м. Тернополя, відділу громадянства і реєстрації фізичних осіб Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області про виселення, втрату права на житло та зняття з реєстраційного обліку. Позивач вказала, що вона являється власником АДРЕСА_1, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4, які проживають разом з нею, систематично порушують правила співжиття, а відповідач ОСОБА_3 з липня 2003 року не проживає в спірній квартирі. Оскільки проживання з ОСОБА_2, ОСОБА_4 в одній квартирі є неможливим, то позивач просила виселити їх із зазначеної квартири, а ОСОБА_3 визнати такою, що втратила право на користування спірним житлом, а також зняти всіх відповідачів з реєстрації.
ОСОБА_5, ОСОБА_6 в грудні 2005 року звернулися в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення. Треті особи вказали, що вони стали власниками спірного житла згідно договору довічного утримання, укладеного з позивачем 29 листопада 2005 року, а тому мають право на вселення в зазначену квартиру.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 25 січня 2006 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_3 втратившою право на житло в квартирі АДРЕСА_1. Попереджено ОСОБА_2, що у випадку порушення нею правил співжиття в квартирі АДРЕСА_1 вона буде виселена без надання їй іншого жилого приміщення. Вселено ОСОБА_5, ОСОБА_6 в квартиру АДРЕСА_1. В решті позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2006 року рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 січня 2006 року в частині визнання ОСОБА_3 втратившою право на житло в квартирі АДРЕСА_1 та попередження ОСОБА_2 про виселення її без надання іншого жилого приміщення у випадку порушення нею правил співжиття в квартирі АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання її такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1. В решті рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 січня 2006 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2006 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.
При розгляді справи судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 являється власником квартири АДРЕСА_1, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 зареєстровані та проживають в квартирі разом з позивачем, а відповідач ОСОБА_3 хоч і зареєстрована у спірній квартирі, однак з липня 2003 року в ній не проживає. Відповідно до договору довічного утримання від 29 листопада 2005 року, вказана квартира передана позивачем у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Частково скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що з часу встановлення рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 1 липня 2004 року відповідачу ОСОБА_3 сервітуту на користування частиною спірної квартири не пройшло трьох років, інших, передбачених ч.1 ст. 406 ЦК України, підстав для припинення сервітуту не встановлено, а також відсутні підстави для попередження відповідача ОСОБА_2 про її виселення із спірної квартири без надання їй іншого жилого приміщення.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також відсутні передбачені ч.1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів.
Керуючись ст. ст. 332, 366 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 січня 2006 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2006 року в даній справі, залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді апеляційного суду
Волинської області