Сколівський районний суд Львівської області

                                                                                                             Справа № 2-96/11

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  21 березня 2011 року                 Сколівський районний суд Львівської області

  в складі: головуючого –судді    Микитина В.Я.;

                  при секретарі             Вереснюк В.О.;

                  з участю адвоката    ОСОБА_1

  розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Сколе справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Сколівської державної нотаріальної контори, з участю третьої особи –Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації про зменшення розміру обов’язкової частки у спадковому майні, визнання частково недійсним заповіту, визнання права власності на 4/5 частин домоволодіння та земельної ділянки у порядку спадкування за заповітом, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, внесення змін у свідоцтво про право на спадщину за заповітом, визнання частково недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

  Позивач ОСОБА_2 звернулася в суд із позовною заявою, в якій просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане чоловікові її тітки ОСОБА_4 13.12.2004 року, визнати недійсним виданий ОСОБА_4 на основі зазначеного свідоцтва Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0664 га у м. Сколе Львівської області по вул. Симоненка 7, визнати за нею право власності на 3/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями, а також земельної ділянки, розташованих у м. Сколе Львівської області по вул. Симоненка 7 у порядку спадкування за заповітом після смерті тітки ОСОБА_5 та внести зміни у свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане їй 13.12.2004 року, вказавши, що спадкове майно складається із 3/4 частин вказаного вище житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що її тітка ОСОБА_5 за життя володіла житловим будинком з господарськими будівлями, а також земельною ділянкою площею 0,0664 га. у м. Сколе Львівської області по вул. Симоненка 7. 10.02.1995 року остання склала заповіт, згідно з яким вказаний вище житловий будинок з господарськими будівлями заповіла їй з умовою надання права проживання у цьому будинку своєму чоловікові –ОСОБА_4 до дня його смерті. 23.02.2004 року тітка ОСОБА_5 померла. Після її смерті 1/2 спірного житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки перейшла у порядку спадкування за заповітом їй, а інша частина перейшла у порядку спадкування за законом чоловікові її тітки –ОСОБА_4, як такому, що претендував на обов’язкову частку у спадковому майні після смерті дружини. Вона та чоловік її тітки ОСОБА_4 спадщину прийняли, про що 13.12.2004 року отримали відповідні свідоцтва, зареєстрували їх у встановленому законом порядку та виготовили на себе Державний акт на право власності на земельну ділянку.  Однак, на даний час з цим вона погодитись не може, оскільки вважає, що державним нотаріусом під час оформлення спадщини, яка залишилась після смерті тітки ОСОБА_5 не враховані вимоги згаданого вище заповіту і чоловік останньої не вправі був отримувати половину спадкового майна. Також посилається на те, що вона дізналася про факт надання чоловікові тітки ОСОБА_4 половини всього спадкового майна після смерті тітки лише у грудні 2009 року, коли останній помер і відкрилася спадщина вже після його смерті на користь відповідача по справі ОСОБА_6, у зв’язку з чим і звернулася до суду із даним позовом.

  Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні подала заяву про збільшення позовних вимог (а. с. 137-138), в якій просить зменшити розмір обов’язкової частки чоловіка тітки ОСОБА_4 у спадковому майні з 1/2 частини на 1/5 частини, визнати в цій частині недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 13.12.2004 року ОСОБА_4 та виданий йому ж Державний акт на право власності на земельну ділянку, визнати за нею право власності на 4/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки у м. Сколе Львівської області по вул. Симоненка 7, визнати недійсним заповіт, складений чоловіком тітки ОСОБА_4 на ім’я відповідача ОСОБА_6 в частині 1/2 частини вказаних вище житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки і внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видане їй 13.12.2004 року, вказавши про розмір частки у спадковому майні після смерті тітки ОСОБА_5 –4/5.

  Позивач ОСОБА_2 та її представники ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просять їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог. Додатково пояснили, що спірний житловий будинок з господарським будівлями ніколи не належав чоловікові тітки позивача ОСОБА_4, а такий тітка успадкувала від своїх батьків. Останній жодних покращень такого житлового будинку за життя не вчиняв, хоча мав таку можливість, оскільки до самої смерті у 2009 році працював і добре заробляв. Вважають, що такі обставини повинні бути враховані судом для зменшення його обов’язкової частки у спадковому майні після смерті дружини (тітки позивача) ОСОБА_5 з 1/2 частини на 1/5 частини.

  Відповідач ОСОБА_3 та її адвокат ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення уточнених позовних вимог заперечили у повному обсязі з підстав, наведених у письмовому запереченні на позовну заяву (а. с. 106-107), просять у задоволенні позову відмовити. Додатково пояснили, що дядько відповідача (чоловік тітки позивача) ОСОБА_4 на час смерті дружини являвся непрацездатним, а тому претендував на половину частки, яка б належала йому у разі спадкування за законом. За законом йому б належало все спадкове майно, що залишилося після смерті дружини, оскільки інших спадкоємців першої черги не було. Тому вважають, що державним нотаріусом під час оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5 у 2004 році правомірно визначено половину спадкового майна за чоловіком останньої (дядьком відповідача). Також наголошують на тому, що позивачу був достовірно відомий вказаний вище факт ще у 2004 році, тобто одразу ж після смерті тітки і оформлення своїх спадкових прав, так як позивач отримала 13.12.2004 року відповідне свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину спадкового майна після смерті тітки ОСОБА_5, зареєструвала його у встановленому законом порядку і виготовила разом із чоловіком тітки (дядьком відповідача) ОСОБА_4 у 2006 році Державний акт на право власності на земельну ділянку по ? частині. У зв’язку з вказаним, вважають безпідставними твердження позивача про те, що остання дізналася про порушення своїх прав на спадкування у 2009 році і наголошують на пропуску строку позовної давності без поважних на те причин.

  Відповідач ОСОБА_9 державна нотаріальна контора явку компетентного представника у судове засідання не забезпечила, однак подала клопотання (а. с. 105), в якому просить проводити розгляд даної справи у відсутності такого, а при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

  Третя особа Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації явку компетентного представника у судове засідання не забезпечило, хоча належним чином повідомлялося про місце, дату та час розгляду даної справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 129, 135), заяви про відкладення розгляду справи, або ж про розгляд справи у відсутності компетентного представника не подало.

  Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, їх представників та адвоката, покази свідків, давши належну оцінку доказам, зібраним у справі, суд вважає, що у задоволенні уточнених позовних вимог слід відмовити у повному обсязі з наступних підстав.

  У судовому засіданні встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями, а також земельна ділянка площею 0,0664 га., розташовані у м. Сколе Львівської області по вул. Симоненка 7 належали покійній тітці позивача (дружині дядька відповідача) ОСОБА_5, що підтверджується копією дублікату свідоцтва серії ВВЕ № 364500 про право на спадщину від 10.12.1974 року (а. с. 44), копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СВА № 374762 від 22.09.2004 року (а. с. 45) та копією Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 1297 від 28.11.2000 року (а. с. 38). За життя, а саме 10.02.1995 року ОСОБА_5 склала заповіт (а. с. 12, 43), згідно якого належний їй на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями заповіла своїй племінниці (позивачу у справі) ОСОБА_5 (тепер ОСОБА_2 згідно копії паспорта серії МЮ № 225750, виданого Рівненським МВ УМВС України у Рівненській області 22.01.2010 року у зв’язку з одруженням, а. с. 10) Л.В. із обов’язком останньої надати право проживання у ньому своєму чоловікові (дядькові відповідача) ОСОБА_4 до дня його смерті. Заповіт не був змінений та не скасовувався аж до дня смерті ОСОБА_5.

  23.02.2004 року ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-СГ № 310305, виданого відділом Реєстрації актів цивільного стану Сколівського районного управління юстиції Львівської області 24.02.2004 року (а. с. 14, 35, 58). Спадщина відкрилася у цей же день, у відповідності до ч. 2 ст. 1220 ЦК України. Згідно вказаного вище заповіту позивач повинна була б успадкувати після смерті ОСОБА_5 весь спірний житловий будинок із господарськими будівлями, як єдина спадкоємець, яка у ньому визначена. На день смерті ОСОБА_5 перебувала у шлюбі із ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії І-СГ № 256043, виданого Коростівською сільською радою Сколівського району 16.12.1972 року (а. с. 42), якому на вказаний час вже виповнилося 64 роки. Таким чином, останній на час відкриття спадщини після смерті своєї дружини (тітки позивача) ОСОБА_5 досяг встановленого законодавством пенсійного віку, оскільки йому минуло 60 років. Вказаний факт також підтверджується довідкою вих. № 348/03-50, виданою 26.01.2011 року Управлінням пенсійного фонду України у Сколівському районі Львівської області (а. с. 116), згідно якої ОСОБА_4 перебував на обліку і отримував пенсію за віком.

  Відповідно до діючого на той час п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»особа, яка досягла встановленого законом пенсійного віку, вважається непрацездатною.

  Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатний вдівець та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

  Судом встановлено, що на день смерті ОСОБА_5 23.02.2004 року (час відкриття спадщини) спадкоємців за законом, а також осіб, які б претендували на обов’язкову частку у спадщині, окрім її непрацездатного чоловіка ОСОБА_4 не було. Таким чином останньому, як єдиному спадкоємцю у разі спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_5, належало б усе спадкове майно, в тому числі і спірні житловий будинок з господарськими будівлями та земельна ділянка. У зв’язку з вказаним, ОСОБА_4 правомірно успадкував 1/2 спірного житлового будинку з господарськими будівлями та 1/2 спірної земельної ділянки, як непрацездатний вдівець, що претендував би на половину частки у спадковому майні у разі спадкування за законом.

  При цьому, суд не бере до уваги надані у судовому засіданні покази свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в тій частині, що чоловік тітки позивача (дядько відповідача) ОСОБА_4 на день смерті дружини і після цього  працював неофіційно різноробочим і знаходився у хорошій фізичній формі, оскільки продовження особою трудової діяльності після досягнення загального пенсійного віку не позбавляє права на обов’язкову частку у спадщині. Крім того, матеріалами справи доведено, що ОСОБА_4 на час відкриття спадщини 23.02.2004 року після своєї дружини вже досяг загального пенсійного віку і отримував не пільгову пенсію, як це стверджували представники позивача у судовому засіданні, а пенсію за віком.

  Вказане вище підтверджує безпідставність позовних вимог щодо визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 серії ВВМ № 458547, виданого ОСОБА_4 13.12.2004 року (а. с. 50) та Державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, виданого останньому 11.05.2006 року (а. с. 18) на підставі зазначеного свідоцтва про спадщину, а також визнання за позивачем права власності на 4/5 частини спірного житлового будинку з господарськими будівлями та на 4/5 частини спірної земельної ділянки і, як наслідок, внесення змін щодо частки спадкового майна у свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 серії ВВМ № 458546, виданого ОСОБА_14 (тепер ОСОБА_2 згідно копії паспорта серії МЮ № 225750, виданого Рівненським МВ УМВС України у Рівненській області 22.01.2010 року у зв’язку з одруженням, а. с. 10) Л.В. 13.12.2004 року (а. с. 13).  

  Суд також не вбачає підстав для зменшення розміру обов’язкової частки ОСОБА_4 у спадщині після смерті своєї дружини ОСОБА_5 і визнання за ним права на 1/5 частини спірного житлового будинку з господарськими будівлями та на 1/5 частини спірної земельної ділянки. Так, згідно із ч. 2 ст. 1241 ЦК України, розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_5 та спадкоємець ОСОБА_4 перебували у шлюбних відносинах з 1972 року (а. с. 42) і до часу смерті ОСОБА_5 у 2004 році, тобто понад 30 років, проживали разом і вели спільне господарство. Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у судовому засіданні також підтвердили зазначені факти. Посилання позивача та її представників на ті обставини, що ОСОБА_4 ніколи не володів спірним житловим будинком і господарськими будівлями, не проводив у них ремонтних робіт після смерті ОСОБА_5, а також те, що він нібито мав кошти на придбання таких, суд не вважає істотними і такими, що можуть слугувати для зменшення розміру обов’язкової частки у даному випадку. Крім того, ОСОБА_4 10.12.2009 року помер, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії І-СГ № 194748, виданого цього ж дня Відділом реєстрації актів цивільного стану Сколівського районного управління юстиції Львівської області (а. с. 19). Вказане взагалі унеможливлює визнання за останнім будь-якого права, в тому числі і на обов’язкову частку у спадщині у розмірі 1/5, як це просить позивач у поданій заяві про збільшення позовних вимог.                  

  На підставі зазначеного, немає підстав і для визнання недійсним заповіту (а. с. 61), складеного 12.01.2007 року ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_8 (тепер ОСОБА_3, згідно копії паспорта серії КС № 710700, виданого Сколівським РВ ГУМВС України у Львівській області 09.07.2009 року у зв’язку із одруженням, а. с. 101) І.М., згідно якого остання є єдиним спадкоємцем всього належного йому майна, в тому числі і 1/2 частини спірних житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки.  

  Керуючись ст. ст. 10, 62-64, 88, 209, 212- 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

  У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Сколівської державної нотаріальної контори, з участю третьої особи –Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації про зменшення розміру обов’язкової частки ОСОБА_4 у спадковому майні після смерті ОСОБА_5, визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_4 13.12.2004 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0664 га. у м. Сколе по вул. Симоненка, 7 Львівської області, виданого ОСОБА_15 11.05.2006 року, визнання права власності на 4/5 частини житлового будинку і господарських будівель та на 4/5 частини земельної ділянки, розташованих у м. Сколе по вул. Симоненка, 7 Львівської області, визнання частково недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_6 12.01.2007 року та внесення змін у свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_14 13.12.2004 року відмовити у зв’язку з їх безпідставністю.  

  Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до апеляційного суду Львівської області через Сколівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.

Суддя                                                                                          В.Я. Микитин