АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-а-1057/11Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 10. 3.1 Зінченко М.Т.  

Доповідач в апеляційній інстанції

Пальонний В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          25 березня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоБабенка В.М.

суддівПальонного В.С., Нерушак Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси справу за апеляційною скаргою  управління Пенсійного фонду України у Катеринопільському районі Черкаської області на постанову Катеринопільського районного суду Черкаській області від 28 квітня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України у Катеринопільському районі Черкаської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2009 р. позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Катеринопільському районі Черкаської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни.

В обґрунтування заявлених вимог вказувала, що  має статус дитини війни відповідно до Закону України № 2195-IV від 18.11.2004 р. "Про соціальний захист дітей війни". Відповідно до ст. 6 вказаного закону їй, як дитині війни, з 01.01.2006 р. має виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Позивач вказувала, що їй безпідставно у період з 01.01.2006 р. по 31.12.2008 р. не було виплачено вказану щомісячну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на суму 4471,20 грн.

В зв’язку з зазначеними обставинами позивач просила суд визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови їй у виплаті зазначеної щомісячної соціальної допомоги та зобов’язати відповідача забезпечити її нарахування і виплату за 2006-2008 р. р., зобов’язати відповідача нараховувати та виплачувати їй вказану щомісячну соціальну допомогу і в подальшому.

Постановою Катеринопільського районного суду Черкаської області від 28 квітня 2009 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Катеринопільському районі Черкаської області.

Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 ЗУ "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі начальник управління Пенсійного фонду України в Катеринопільському районі просить постанову суду, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права  скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

Оскільки від усіх осіб, які беруть участь у справі, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю і справу може бути розглянуто на основі наявних у ній доказів, то колегія суддів приходить до висновку, про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 197 КАС України.

Перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Вирішуючи спір, суд правомірно виходив з того, що управління Пенсійного фонду як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-IV і здійснити позивачу відповідні нарахування, але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило противоправну бездіяльність

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач не довів правомірності його бездіяльності, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачеві підвищення до пенсії за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008, тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Однак повністю погодитись з таким висновком районного суду не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та відносяться до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Враховуючи зазначене, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на  положення ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" про застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого абзацом першим частини першої цієї статті виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної соціальної допомоги у відповідності з Законом України "Про соціальний захист дітей війни".

Доводи апеляційної скарги про те,  що порядок обчислення пенсій та підвищень, передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни", визначається Кабінетом Міністрів України є безпідставними, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.

Згідно з п.12 ч.1 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" призупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), в розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6 - рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" щодо зупинення дії ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України №2195-ІV відповідно до якого виплачується підвищення у розмірі надбавки встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10 - рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року спірні відносини регулюються  ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції Закону, яка діяла до 1 січня 2008 року, на що обґрунтовано послався суд в постанові.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом 09.02.2009 року.

При цьому просила суд  зобов’язати відповідача нарахувати та сплатити на її користь недоплачену їй, як дитині війни,  щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 4471,20 грн., а також зобов’язати відповідача нараховувати та виплачувати їй вказану соціальному допомогу в подальшому при нарахуванні пенсії.

Суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідача здійснювати нарахування і виплату позивачці передбаченої Законом України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції Закону, яка діяла до 1 січня 2008 року, оскільки частиною 2 ст. 2 КАС України, в порядку якого заявлявся позов  та розглядався спір,  до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

Отже закон визначає, що предметом спору можуть бути існуючі рішення, вчинені дії чи бездіяльність, а не ті які, за певних обставин можуть бути вчинені в майбутньому, відновленню підлягає вже порушене право, а не те яке може бути порушене в майбутньому. Таким чином, якщо  право позивача буде порушено в майбутньому, чи з боку відповідача матиме місце бездіяльність і відмова у здійсненні виплат, вона матиме  право на відповідне звернення до суду за захистом своїх  порушених прав.

В той же час згідно ч. 1 ст. 99 КАС України в редакції, яка була чинною на час ухвалення постанови, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами, тобто позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом.

Частиною 2 ст. 99 КАС України в редакції, чинній на час ухвалення постанови, передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України в редакції, яка була чинною на час ухвалення постанови, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач наполягав на застосуванні зазначеного строку.

Проте суд першої інстанції, в порушення наведених вимог закону, задовольнивши позовні вимоги позивача за період з 09 липня по 31 грудня.2007 р. та з 22 травня. по 31 грудня 2008 р., вийшов за межі річного строку з часу звернення до суду, а тому постанову суду в цій частині необхідно змінити в зв’язку з неправильним застосуванням судом норм процесуального права.

Позивач звернулась до суду з позовом 09 лютого 2009 р., тому позовні вимоги підлягають задоволенню саме з 22 травня 2008 року по день ухвалення судового рішення, тобто по 28 квітня 2009 року.

Судова колегія вважає, що інші доводи апеляційної скарги  суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 197, 198, 201, 205 КАС України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

 Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Катеринопільському районі Черкаської області задовольнити частково.

Постанову Катеринопільського районного суду Черкаської області від 28 квітня 2009 року змінити.

Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Катеринопільському районі Черкаської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_6 щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком  у відповідності зі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV в редакції до внесення змін Законом України № 107-VI від 28.12.2007 р. за період з 22 травня 2008 року по 28 квітня 2009 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі Черкаської області нарахувати та виплатити ОСОБА_6 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV в редакції до внесення змін Законом України № 107-VI від 28.12.2007р. за період з 22 травня 2008 року по 28 квітня 2009 року з урахуванням фактично виплачених за вказаний період  сум.

В іншій частині постанову Катеринопільського районного суду Черкаської області від 28 квітня 2009 року залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

          Судді :