АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 11-262/11 Головуючий по 1 інстанції

Категорія:  п.п.1,13 ч.2ст.115,                                                                      ч.4ст.187, ч.1ст.152 КК України                                     Сухомудренко В.В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Мунько Б.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

          "05" квітня 2011 р.    Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого                                            Мунька Б.П.

суддів                                                       Поєдинка І.А., Єльцова В.О.

за участю прокурора                              Лєнкової Н.Д.                                                                   

адвоката                                                   ОСОБА_3

розглянула кримінальну справу за апеляціями прокурора Ілліна В.А., який приймав участь у розгляді справи судом 1 інстанції, та засудженого ОСОБА_4 на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17.01.2011 року, яким

                                      ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,

                                      уродженець с. М. Смілянка, житель АДРЕСА_1, раніше судимий: 16.06.1994 року Смілянським  

                                      районним судом за ч.2 ст.141 КК України до 2-х років позбавлення  

                                      волі; 29.06.1996 року Черкаським обласним судом за п.1 ст.93, ч.2   

                                      ст.140 КК України 1960 року до 12 років позбавлення волі,    

                                      звільнений 02.04.2009 року по відбуттю строку покарання,                                                              

засуджений:

- за п.п.1, 13 ч.2 ст.115 КК України до довічного позбавлення волі;

- ч.4 ст.187 КК України до 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- ч.1 ст.152 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі.

     На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_4 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.    

     Запобіжний захід засудженому ОСОБА_4 залишений попередній – тримання під вартою, а строк відбування покарання рахується з 14.05.2010 року.

     Стягнуто з засудженого ОСОБА_4 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Черкаській області 2506 грн. 32 коп. судових витрат по справі за проведення експертиз.

     Вирішена доля речових доказів в порядку ст.81 КПК України.                                                     

     Згідно вироку суду ОСОБА_4 був засуджений за те, що він, 14.05.2010 року близько 7 год., в будинку ОСОБА_5 по АДРЕСА_2, з мотивів помсти останній, умисно, з метою вбивства наніс її сину – ОСОБА_6 численні удари тупим краєм (обухом) сокири по голові та декілька ударів ножем у грудну клітку та шию, а її матері – ОСОБА_7 численні удари молотком по голові та декілька ударів ножем у грудну клітку.

     Внаслідок таких злочинних дій ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спричинені тілесні ушкодження, що за критерієм небезпеки для життя, належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілі померли на місці скоєння злочину.

     Він же, 14.05.2010 року, близько 8 год. В будинку АДРЕСА_2, з метою заволодіння чужим майном, вчинив напад на ОСОБА_5 і застосовуючи насильство, яке є небезпечним для життя та здоров’я, що виразилося в заламуванні і зв’язуванні рук, заклеюванні рота скотчем та здавлюванні руками шиї, внаслідок чого потерпілій спричинені тілесні ушкодження, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень та тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, заволодів її грошима в сумі 400 грн., мобільним телефоном «Нокіа - 6300» - 942,91 грн., мобільним телефоном «Нокіа – 5130» - 600,11 грн., а всього заволодів майном потерпілої на загальну суму 1943,02 грн.

     Він же, зразу ж після вчинення розбою, подавивши волю потерпілої ОСОБА_5, в її ж будинку, продовжуючи застосовувати фізичне насильство, що виразилося в її утриманні, в заламуванні і зв’язуванні рук, заклеюванні рота скотчем, зґвалтував її.                            

     Не погоджуючись з вироком суду були подані апеляції:

- прокурором, який просить скасувати вирок суду через істотні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, а справу направити на новий судовий розгляд, оскільки на порушення вимог ст.ст.323, 334 КПК України суд 1 інстанції не розкрив у мотивувальній частині вироку об’єктивної сторони умисного вбивства двох осіб, обмежившись загальним реченням лише про те, що ОСОБА_4 14.05.2010 року близько 7 год. в будинку ОСОБА_5 по АДРЕСА_2, з мотивів помсти останній, умисно, з метою вбивства наніс її сину ОСОБА_6 численні удари тупим краєм (обухом) сокири по голові та декілька ударів ножем у грудну клітку та шию, а її матері – ОСОБА_7 численні удари молотком по голові та декілька ударів ножем у грудну клітку, а також подолавши волю потерпілої ОСОБА_5, продовжуючи застосовувати фізичне насильство, що виразилося в її утриманні, в заламуванні і зв’язуванні рук, заклеюванні рота скотчем, зґвалтував її. Таке формулювання вироку є недопустимим, не відповідає вимогам ст.323 КПК України про законність і обґрунтованість вироку.

     Крім того, суд по кожному епізоду обвинувачення, яке визнав доведеним, повинен викласти докази, покладені ним в обґрунтування своїх висновків. Також він мав проаналізувати фактичні дані, що містяться в показах свідків, підсудного, потерпілого, висновках експертиз, які стверджують обвинувачення;    

- засудженим, який просить скасувати вирок суду від 17.01.2011 року як незаконний, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суддів, де б він міг себе захистити від оговору з боку потерпілої і довести, що розбійний напад і зґвалтування він не скоював, та буде просити суд, щоб міру покарання йому за вбивство обрали певний строк, а не довічне позбавлення волі, оскільки з потерпілою ОСОБА_5 вони перебували в цивільному шлюбі, всі кошти на час скоєння злочину в них були спільні, нажиті разом, а також всі обвинувачення в розбійному нападі та зґвалтуванні потерпілої грунтується тільки на показах ОСОБА_5, а його покази суд критично оцінює і трактує як спосіб його захисту.

     Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка підтримала апеляцію, засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_3 про задоволення апеляції, перевіривши матеріали кримінальної справи і обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора підлягає до задоволення, а засудженого та його захисника – до часткового задоволення з наступних підстав.

     Зі ст.370 КПК України вбачається, що істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкоджали чи могли перешкоджати суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

     Згідно з роз’ясненнями, які містяться у п.13 постанови Пленуму ВСУ від 29.06.1990 року з наступними змінами »Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму ВСУ з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», вирок постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючись вимог статей 321-339 КПК України.

     Суд 1 інстанції, розглядаючи справу щодо ОСОБА_4, не дотримався зазначених вимог закону та роз’яснень постанови Пленуму ВСУ.

     Відповідно до ст.323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим.

     Обґрунтований вирок має бути мотивованим. Мотивованим є вирок, в якому вказано, що суд визнав одні докази достовірними і поклав їх в основу вироку, а інші докази визнав недостовірними і відкинув їх. Колегія суддів дійшла до висновку про відсутність належного мотивування вироку суду 1 інстанції щодо ОСОБА_4, тому його не можна визнати обгрунтованим.

     Так, в порушення вимог ст.ст.323, 334 КПК України суд 1 інстанції не розкрив належним чином у мотивувальній частині вироку об’єктивної та суб’єктивної сторони умисного вбивства двох осіб, обмежившись лише викладенням самої фабули скоєних злочинів, залишаючи поза увагою те, що умисне вбивство двох або більше осіб має кваліфікуватися за п.1 ч.2 ст.115 ККУ за умови, що їх вбивство охоплювалось єдиним умислом винного, який був спрямований на позбавлення життя двох або більше осіб, проте у мотивувальній частині вироку про це нічого не зазначено. В той час як дії особи не можуть кваліфікуватися за п.1 ч.2 ст.115 ККУ, якщо не доведено, що її умисел був спрямований на позбавлення життя двох або більше осіб.

     Пункт 13 ч.2 ст.115 КК України – передбачає умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статями 116-118 КК України, проте у мотивувальній частині вироку також не зазначено цієї повторності, тобто судом 1 інстанції не враховано, що засуджений вчинив два вбивства, останнє з яких є повторним вбивством, а крім цього ОСОБА_4 вчинив ще і перше вбивство, за яке 29.06.1996 року Черкаським обласним судом він був засуджений за п.1 ст.93, ч.2 ст.140 КК України 1960 року до 12 років позбавлення волі, а звільнений 02.04.2009 року по відбуттю строку покарання, проте на даний час він вважається судимим за це вбивство.

     Слід також зазначити, що вбивство – це протиправне позбавлення життя іншої особи і  

умисне поранення життєво важливих органів потерпілого, внаслідок чого сталася смерть, судова практика розцінює як свідчення умислу винного на позбавлення життя і кваліфікує такі дії як умисне вбивство.                                                        

     По епізоду розбійного нападу у вироку не зазначено умислу  на вчинення розбійного нападу та корисливого мотиву, коли засуджений, вчиняючи відносно потерпілої розбійний напад з застосуванням насильства, бажав одержати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб.

     Засуджений ОСОБА_4 категорично заперечує свою вину у вчинених злочинах, передбачених ст.ст. 187 ч.4, 152 ч.1 КК України, вважаючи, що  вони з потерпілою перебували в цивільному шлюбі, всі кошти на час скоєння злочину в них були спільні, нажиті разом, а зґвалтування потерпілої грунтується тільки на показах потерпілої ОСОБА_5, в той час як інтимні відносини того дня між ними відбувались за згодою потерпілої, добровільно. Отже, суду 1 інстанції при новому розгляді справи всі ці факти необхідно ретельно перевірити та дати їм належну юридичну оцінку, а також більш послідовно, детально та повно допитати обвинуваченого ОСОБА_4 та потерпілу ОСОБА_5 по всім епізодам обвинувачення, з’ясовувати конкретні обставини їх скоєння, дослідити та виявити причини і умови, що сприяли вчиненню вбивств та інших злочинів.

     Отже, при таких обставинах справи, покази обвинуваченого та потерпілої по справі, де ОСОБА_4 вчинив особливо тяжкі та тяжкі злочини та не визнає своєї вини по епізодах розбійного нападу та згвалтування, не можуть викладатися у вироку суду двома, трьома реченнями.

     У відповідності до ст.334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов’язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. Проте, у вироку суду 1 інстанції по епізоду згвалтування потерпілої взагалі не зазначено місце, дату, час, наслідки злочину, форми вини і його мотивів.

     При новому розгляді даної справи суду 1 інстанції належить врахувати вищенаведене, дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудного, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо.

     При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.324 КПК України. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

     За викладених обставин, вирок суду 1 інстанції щодо ОСОБА_4 не можна вважати законним та обгрунтованим, адже його постановлено з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а тому він підлягає скасуванню.

       На підставі викладеного та керуючись ст.ст.365, 366, 379 КПК України, колегія суддів,

                                                У  Х  В  А  Л  И  Л  А:

     Апеляції прокурора задовольнити повністю, а засудженого та його захисника – частково.

  Вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17.01.2011 року щодо ОСОБА_4 скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд в той же суд, але в іншому складі.

     Міру запобіжного заходу ОСОБА_4 залишити попередній – тримання під вартою.

Головуючий

Судді