АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-335/11Головуючий по 1 інстанції
Категорія : № 51, 54 Бурлака А.І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Василенко Л. І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоВасиленко Л.І.
суддівПономаренка В.В., Ювшина В.І.
при секретаріБурдуковій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про відшкодування збитків,
в с т а н о в и л а :
27.08.2009 р. ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_7 про відшкодування збитків.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка вказувала, що вона зареєстрована як фізична особа-підприємець та в її власності знаходиться кіоск за адресою АДРЕСА_1.
08.01.2009 р. позивачкою, згідно трудового договору, була прийнята на роботу ОСОБА_7 на посаду продавця. Того ж дня між ними було укладено договір про повну матеріальну відповідальність працівника, згідно п.1 якого ОСОБА_7 прийняла на себе повну матеріальну відповідальність, як за усі передані їй в установленому порядку під звіт товарно-матеріальні цінності та кошти згідно з інвентаризаційними описами, на день підписання цього договору, так і за всі ті, що будуть надходити їй під звіт протягом всього терміну дії договору.
Відповідно п. 3 вказаного договору - у випадку виявлення недостачі переданих під звіт товарно-матеріальних цінностей або коштів, працівник зобов’язується відшкодувати недостачу коштів та вартість відсутніх або зіпсованих з його вини товарів.
28.05.2009 р. комісією була проведена ревізія в кіоску по вул. Тараскова, 16 в м. Черкаси, за результатами якої було складено акт. Під час ревізії було виявлено недостачу за період часу з 26.05.2009 р. по 28.05.2009 р., за час роботи ОСОБА_7, в сумі 18473,27 грн.
Після виявлення нестачі ОСОБА_7 на роботу більше не з’являлась, на телефонні дзвінки не відповідає.
Позивачка стверджує, що відповідачкою було завдано їй матеріальної шкоди у зв’язку з утворенням недостачі товарно-матеріальних цінностей на суму 18 473,27 грн. та моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., яка полягає в тому, що після того як стало відомо про недостачу, у неї виникли душевні переживання, страждання, у неї – як інваліда другої групи, слабке здоров’я, а після цього стан здоров’я погіршився.
Тому позивачка просила суд стягнути з відповідачки на її користь майнову шкоду в розмірі 18 473,27 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., витрати на отримання правової допомоги в розмірі 500 грн. та судові витрати.
17.06.2010 р. ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, до участі в справі в якості співвідповідача було залучено ОСОБА_8, яка працювала із ОСОБА_7 продавцем у вищевказаному кіоску.
В судовому засіданні позивач та її представник збільшили позовні вимоги та просили стягнути з відповідача ОСОБА_7 матеріальну шкоду в розмірі 18 473,27 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. та витрати пов'язані з оплатою послуг представника в розмірі 10 000 грн.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 листопада 2010 року в позовних вимогах ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про відшкодування збитків – відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду, як ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, при невідповідності висновків суду обставинам справи, ухваливши нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
При цьому посилається на ті ж підстави, що і в позовній заяві.
ОСОБА_8 подала заяву про приєднання до апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_10, ОСОБА_8, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її частково задовольнити.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що позивачка не довела того, що матеріальну шкоду було завдано з вини відповідачки.
Однак повністю погодитись з висновком районного суду не можна, оскільки суд не правильно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції, скасовує із наступних підстав.
Статтею 130 КЗпП України, яка регламентує загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників, зокрема визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Відповідно до п. 5 ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли цю шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування, і при цьому йдеться про недостачу (витрату) матеріальних цінностей, виданих працівнику як предмет або засіб праці.
За змістом ч. 2 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. N 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», керуючись вимогами цивільного процесуального законодавства суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 08.01.2009 р. позивачкою, згідно трудового договору, була прийнята на роботу ОСОБА_7 на посаду продавця.
Згідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року N 260 зі змінами та доповненнями «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою», діючого на час виникнення правовідносин, трудовий договір повинен бути зареєстрований Фізичною особою у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи.
Наданий позивачкою, в підтвердження заявлених позовних вимог, трудовий договір не містить відмітки про здійснення вказаної реєстрації а. с. 8.
Проте оскільки ОСОБА_7 була фактично допущена до роботи, то трудовий договір, відповідно до діючого трудового законодавства, вважається укладеним.
08.01.2009 р. між сторонами був укладений договір про повну матеріальну відповідальність працівника, згідно п.1 якого ОСОБА_7 прийняла на себе повну матеріальну відповідальність, як за усі передані їй в установленому порядку під звіт товарно-матеріальні цінності та кошти згідно з інвентаризаційними описами, на день підписання цього договору, так і за всі ті, що будуть надходити їй під звіт протягом всього терміну дії договору.
Згідно п. 3 вказаного договору - у випадку виявлення недостачі переданих під звіт товарно-матеріальних цінностей або коштів, працівник зобов’язується відшкодувати недостачу коштів та вартість відсутніх або зіпсованих з його вини товарів а. с. 9.
Відповідно до Переліку посад та робіт, заміщуваних чи виконуваних робітниками, з якими підприємство, установа, організація можуть заключати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезеннями використання в процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріата ВЦСПС від 28.12.1977 р. № 447/24, письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладений з робітником, який обіймає посаду чи виконує роботу, безпосередньо пов’язану з прийомом (відпуском) товарів (продукції), їх підготовкою до продажу незалежно від форм торгівлі і профілю підприємства (організації).
Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено, що з позивачкою, як особою яка підпадає під коло осіб з якими може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, такий договір був укладений.
В підтвердження виявленої недостачі ОСОБА_6 надала акт від 28.05.2009 р., згідно до якого в результаті роботи комісії в складі ПП ОСОБА_6, бухгалтера ОСОБА_11, продавців: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12 було встановлено, що документальний залишок товару по кіоску, в якому працювали відповідачки, повинен бути на суму 52 648,27 грн., а фактично товару знаходиться на суму 34 175,00 грн. За час роботи продавців ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з 26.05.2009 р. по 28.05.2009 р. виведена нестача на суму 18 473,27 грн. Даний акт підписаний членами комісії та матеріально відповідальними особами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 При цьому з боку матеріально відповідальних осіб ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не вказано будь-яких зауважень з приводу не погодження з результатами проведеної ревізії. а. с. 10.
Крім того позивачкою надано інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей від 26.05.2009 р. та від 29.05.2009 р., що знаходились на відповідальному зберіганні ОСОБА_7, ОСОБА_8 Дані описи, також містять підписи, як матеріально відповідальних осіб, так і членів комісії: бухгалтера ОСОБА_11 та ОСОБА_12 а. с. 17 – 23, 25 – 33.
Викладене свідчить про те, що за період роботи матеріально відповідальних осіб продавців ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які працювали позмінно в денний та нічний час з 26.05.2009 р. по 28.05.2009 р. виникла нестача на суму 18 473,27 грн.
Як пояснила позивачка в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_8 в добровільному порядку відшкодувала їй половину вказаної нестачі.
ОСОБА_7 не надала доказів, які б стверджували, що шкода позивачці завдана не з її вини.
Враховуючи викладене та приведені вимоги закону судова колегія приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги позивачки задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 завдану пряму реальну матеріальну шкоду в сумі 9236,63 грн., оскільки ОСОБА_8 в добровільному порядку відшкодувала позивачці половину виявленої нестачі.
В частині стягнення моральної шкоди, вимоги позивачки не підлягають до задоволення, так як таке відшкодування не передбачено ні діючим законодавством ні умовами договору про повну матеріальну відповідальність працівника.
Так як позивачка як інвалід другої групи при звернені до суду була звільнена від сплати судового збору з ОСОБА_7 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 92,37 грн.
Також з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 необхідно стягнути понесені останньою судові витрати в сумі 120 грн., а саме сплачені при звернені до суду витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В суді апеляційної інстанції представник позивачки – ОСОБА_10 відмовився від вимог апеляційної скарги в частині стягнення з ОСОБА_7 витрат на представництво інтересів ОСОБА_6 в суді в розмірі 10000 грн.
Керуючись ст. ст. 88, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 листопада 2010 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 9236,63 грн.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 120 грн.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави судовий збір в розмірі 92,37 грн.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді :