Справа № 2-а-208/11/2211
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2011 року суддя Нетішинського міського суду Хмельницької області Савіцький Л.П., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині Хмельницької області про визнання неправомірними дій та перерахунок пенсії,-
ВСТАНОВИВ:
що позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині та зобов’язати відповідача усунути порушення її прав і виконати перерахунок пенсії у відповідності з вимогами ст. 69 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст.ст. 40, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, тобто із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону враховується для обчислення пенсії за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії, тобто за 2009 рік, а саме 1650,43 грн. та виплачувати в подальшому пенсію у відповідності з проведеним перерахунком.
У зв’язку з цим просить зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині виплатити на її користь різницю між перерахованою та отриманою пенсією, яка утворилася з 09 червня 2010 року.
В обґрунтування вимог посилається на те, що вона перебуває на пенсії та продовжує працювати. 09.06.2010 року звернулася до управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині з заявою та відповідними документами на перерахунок пенсії як працюючому пенсіонеру. Пенсія їй була перерахована відповідачем з врахуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки, для призначення пенсій за 2007 рік у сумі 1197,91 грн. В результаті такого перерахунку вона щомісячно недоотримує пенсію, що істотно обмежує її права.
Ухвалою судді від 26 січня 2011 року даний адміністративний позов в частині вимог, що стосуються періоду з 09.06.2010 року по 23.07.2010 року залишено без розгляду.
Позивачка подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідачем надано письмові заперечення проти позову, згідно яких вимоги позивачки останнім не визнаються.
Відповідно до ч. 4 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши матеріали справи, приходжу до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка перебуває на обліку в УПФ України в м. Нетішині, отримує пенсію за віком вже більш як 2 роки і є працюючим пенсіонером, а тому має право на перерахунок пенсії відповідно до вимог закону, що не оспорюється сторонами і підтверджується пенсійним посвідченням останнього та довідкою з місця роботи.
09 червня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до УПФ в м. Нетішині із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після її призначення.
На підставі додаткових документів про стаж роботи і даних персоніфікованого обліку їй був проведений перерахунок пенсії із врахуванням страхового стажу та заробітної плати за вказаний період. При цьому був застосований показник середньої заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії за 2007 рік (1197 грн. 91 коп.). Дані обставини визнаються відповідачем.
Однак, з вказаним суд погодитись не може, оскільки дії відповідача суперечать чинному законодавству України і вказане випливає з наступного.
В зв‘язку з визнанням Конституційним Судом (рішення від 22.05.2008 року № 10-рп/2008) неконституційними змін до ст. ст. 40, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" – надалі Закон №1058-ІУ, що були внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», на даний момент ці норми права діють в редакції від 09.07.2003 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону після визнання рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року неконституційними змін від 28.12.2007 року) у разі, якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніше, як через два роки після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.
Перерахунок пенсії здійснюється із заробітної плати (доходу), з якої була обчислена пенсія, або за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», які визначають порядок перерахунку пенсії працюючим пенсіонерам, суперечать вимогам Закону № 1058-ІV, який має вищу юридичну силу, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. При розгляді даного спору слід керуватися ст. 40 Закону № 1058-ІУ, яка передбачає застосування при визначенні заробітної плати для обчислення пенсій показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні. Доводи УПФ щодо правильності перерахунку пенсії ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії за 2007 рік, не ґрунтуються на законі. В преамбулі Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», зазначено, що зміна умов і норм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Посилання представника відповідача на роз’яснення Міністерства праці та соціальної політики України у листі від 11 березня 2009 року № 20/0/18-09/039, про застосування показника за 2007 рік не узгоджуються з вимогами Закону № 1058-ІV і не випливають із будь-якого іншого нормативно-правового акту. Крім того, керуючись принципом верховенства права, суд вважає, що означений лист не є нормативно-правовим актом, тому посилання представника відповідача на це роз’яснення є безпідставним.
Не може погодитись суд і з доводами відповідача стосовно того, що дії норми ст.ст. 40,42 Закону ( №1058- ІV) від 09.07.2003 року, не відновлені в попередній редакції, оскільки для цього не потрібно приймати додатково якесь рішення чи Закон. З часу визнання неконституційною відповідної норми закону, діє норма закону, що діяла на час внесення відповідних змін.
За таких обставин, враховуючи протиправність дій відповідача, з метою захисту прав позивачки від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність захисту цих прав шляхом зобов?язання відповідача з 24.07.2010 року здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до норми ст.ст. 40, 42 ч.4 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року з урахуванням і застосуванням показника середньої заробітної плати ( доходу) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено внески та яка відповідно до Закону враховується для обчислення пенсії за 2009 календарний рік, що передує року перерахунку пенсії, та виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованою та виплаченою пенсією.
Вимога позивачки про покладення на відповідача обов'язку в подальшому виплачувати пенсію у відповідності з проведеним перерахунком задоволенню не підлягає, оскільки обумовлена законом, на підставі якого повинна виконуватись.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 183-2, 186, 254, 256 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині Хмельницької області щодо перерахунку ОСОБА_1 пенсії за показниками 2007 року.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині Хмельницької області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, як працюючому пенсіонеру, з 24.07.2010 року відповідно до норми ст.ст. 40,42 ч.4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, з урахуванням показника середньої заробітної плати 2009 року, та виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованою та виплаченою пенсією.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду підлягає негайному виконанню.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 (одну) грн. 70 коп. судового збору.
Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_2
Відповідно до ст. 99 КАС України (в новій редакції) строк для звернення до адміністративного суду встановлений у шість місяців, а тому, нарахування недоплаченої суми пенсії позивачеві, повинно здійснюватись у межах даного строку, тобто за 6 місяців. Вимоги, які виходять за межі встановленого строку, задоволенню не підлягають.
Так як правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Частиною 2 ст. 99 КАС України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
З огляду на дану норму, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.
В даному випадку, судом не встановлено поважності пропущеного строку звернення до суду позивачем. Також останнім вимога щодо поновлення пропущеного ним строку позовної давності не висувалась, в зв’язку з чим суд знаходить обґрунтованими підстави для відмови в задоволенні позову щодо здійснення перерахунку заборгованості, яка утворилася з 01.02.2010 року з підстав пропуску строку позовної давності, та у зав’язку з цим відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Заперечуючи проти позову, відповідач просить відмовити у його задоволенні ще і за тих підстав, що позивачем пропущений строк на звернення до суду. Проте судом встановлено, що позивачка звернулася до суду у межах шестимісячного строку, встановленого ст.99 КАС України, оскільки відповідь від УПФУ стосовно мотивів відмови у здійсненні перерахунку датована 20.09.2010 р. й надіслана позивачці поштою, відповідно про порушення її прав позивачці стало відомо лише після отримання відповіді.