ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

 

ПОСТАНОВА

         

20.09.07                                                                                           Справа№2/238-18/107А

 

Господарський суд Львівської області в складі

головуючого-судді                                                               Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання                                     Колтун Ю.М.

у відкритому судовому засіданні в м.Львові

 

розглянувши справу за позовом

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної  особи ОСОБА_1

 

до	Управління Пенсійного фонду України в Стрийському районі Львівської області

 

про	скасування рішення

 

                                                                                        

з участю представників :

від позивача: ОСОБА_2. -представник (довіреність від 04.04.2007 року);       

від відповідача:  Піцко І.В. -головний спеціаліст-юрисконсульт (довіреність за №3190/06 від 04.04.2007 року),  

 

В С Т А Н О В И В :

 

     що  суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1. звернувся до господарського суду з позовом про скасування рішення Управління Пенсійного фонду України у Стрийському районі Львівської області за №435 від 12.12.2006 року.

Окрім того, позивач просив вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення оспореного рішення.

        Позовні вимоги мотивовані тим, що в акті не конкретизовано з яких сум і які саме відсотки вирахувано позивачу. Також, в позовній заяві зазначено, що перевірка проводилась з відома ОСОБА_1., однак без його участі. Також, позивач вважає, що він не повинен нараховувати та відповідно сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки сплачував єдиний податок згідно Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”.

Також, позивачем зазначається, що відповідачем при застосуванні санкцій не враховано вимоги ст.250 ГК України.

          В додаткових поясненнях від 16.08.2007 року позивач звертає увагу суду на те, що приватні підприємці, згідно вимог чинного законодавства є платниками внесків не на загальних підставах, а у фіксованому розмірі, який законодавцем не визначений. Окрім того, позивач зазначає, що відповідачем не вірно було визначено суму донарахувань, оскільки він сплачував  внески до Пенсійного фонду в складі єдиного податку.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з тих самих міркувань, просить позов задоволити повністю.

Відповідач у запереченні на позовну заяву за №6939 від 29.03.2007 року зазначив, що страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, які складають систему оподаткування.

В доповненні до заперечення за №3413/06 від 16.04.2007 року відповідач вважає, що фінансові санкції застосовані у відповідності до вимог чинного законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні з викладених підстав.

 

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

За результатами перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування приватного підприємця ОСОБА_1. відповідачем складено акт від 22.11.2006 року за №22, яким донараховано позивачу страхових внесків на суму 4792 грн. 57 коп. за червень-жовтень 2005 року.

В акті перевірки зазначено, що в Розрахунках сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті, товариством не нараховано страхові внески за червень-жовтень 2005 року.

На підставі акту перевірки, відповідачем було прийнято рішення №435 від 13.12.2006 року, яким застосовано до товариства фінансові санкції в сумі 667 грн. 46 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступних обставин справи та норм чинного законодавства.

Статтею 5 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” за №1058-ІV від 09.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Пунктом 1 статті 11 згаданого Закону установлено, що Загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

У відповідності до вимог п.1 статті 14 цього ж Закону, страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 згаданого Закону є платниками страхових внесків та зобов'язані на підставі п.6 ч.2 ст.17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

У статті 18 цього ж Закону, зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування; на ці внески не поширюється податкове законодавство; законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, яким разом із вже згаданим Законом не встановленої такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

З аналізу наведених вище норм можна прийти до висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Таким чином, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.

 

Що стосується Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” за №727/98 від 03.07.1998 року, з наступними змінами та доповненнями, який регулює питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва, то згідно з вимогами статті 15 Прикінцевих положень згаданого Закону, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.  Положення статті 6 зазначено Указу про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечать, а тому застосуванню не підлягають.

Статтею 19 цього ж Закону також передбачено, що страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Отже, посилання позивача на те, що він є платником єдиного податку, як на підставу неправомірності прийняття актів суб'єктом владних повноважень не можуть бути прийняті до уваги.

 

Також, не можуть братись до уваги посилання позивача на підп.4 п.8 Прикінцевих положень згаданого Закону, оскільки дана норма в розрізі з іншими стосується лише приватного підприємця та його членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ним підприємницької діяльності.

При цьому, від обов'язку сплачувати страхові внески, який передбачений наведеними нормами, як роботодавець за найманих працівників, позивач не був звільнений.

 

Таким чином, фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1. за період з червня 2006 року по жовтень 2006 року занижено нарахування страхових внесків на загальну суму 4792 грн. 57 коп.

Слід також зазначити, що сума заниження страхових внесків органом Пенсійного фонду була нарахована у відповідності до вимог ч.3 ст.20 згаданого Закону, та з врахуванням тих документів, які передбачені згаданою нормою.

Відповідно до п.4 ч.9 ст.106 Закону виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників фінансові санкції за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

На підставі п.4 ч.9 ст.106 Закону управління застосувало до фізичної особи - підприємця фінансові санкції на суму 667 грн. 46 коп., про що було винесено рішення №435 від 13.12.2006 року.

При цьому, слід зазначити, що відповідачем штраф накладено згідно наведеної норми на суму донараховану, яка визначена у відповідності до ч.3 ст.20 згаданого Закону.

Таким чином, суб'єкт владних повноважень діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

 

Не можуть братись до уваги посилання позивача і на те, що відповідачем не враховано положень ст.250 ГК України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.241 ГК України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Згідно ч.1 ст.3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як вбачається з викладених обставин, адміністративно-господарський штраф застосовується за порушення діяльності у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

В даному випадку до позивача застосовано штраф за несплату у встановлені законодавством строки суми узгодженого податкового зобов'язання, що не є, як вбачається з викладених обставин,  порушенням господарської діяльності.

Окрім того, у відповідності до вимог ст.4 ГК України, не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Згідно преамбули Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Таким чином, спірні правовідносини не є господарськими, а тому на них не можуть поширюватись норми які регулюють господарські відносини.

 

Щодо посилань позивача на те, що перевірка проводилась без участі останнього, то така обставина не може вказувати на протиправність спірного рішення, при цьому, суд взяв до уваги наступні обставини.

В матеріалах справи наявні повідомлення за №5448/04 від 29.08.2006 року та за №6371/04 від 12.10.2006 року, які були вручені фізичній особі -підприємцю, підтвердженням чого є повідомлення про вручення поштових відправлень.

Таким чином, позивач був належним чином повідомлений про проведення перевірки, однак, не виявив бажання взяти участь у її проведенні.

А тому, суд вважає, що відповідач діяв з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

 

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про необгрунтованість та безпідставність позовних вимог  і вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

 

Що стосується вжиття заходів забезпечення позову то з врахуванням факту не представлення позивачем доказів в підтвердження необхідності зупинення оскарженого рішення, суд не вбачає підстав для вжиття таких заходів, а тому в задоволенні клопотання судом відмовляється.

 

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить покласти на позивача.

 

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

                                           

                                                 ПОСТАНОВИВ:

 

1.          В задоволенні позову відмовити.

2.          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

          3.          Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 

Суддя