ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 642/80/22 Номер провадження 11-кп/814/923/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого суддіОСОБА_2

суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 жовтня 2021 року за №12021221220000855, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 і його захисника ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Полтава від 05 вересня 2023 року,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця РФ, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого

20 січня 2021 року Ленінським районним судом м. Харків за ст.126-1 КК України на 1 рік обмеження волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік,

визнано винуватим і засуджено за ст.126-1 КК України на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст.71 КК України шляхом приєднання до покарання за оскаржуваним вироком частини невідбутого покарання за вироком Ленінського районного суду м. Харків від 20 січня 2021 року призначено ОСОБА_8 остаточне покарання - 1 рік 1 місяць обмеження волі.

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він у період часу з 03 вересня до 24 жовтня 2021 року по АДРЕСА_1 у порушення вимог ст.28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» умисно систематично вчиняв щодо своєї громадянської дружини ОСОБА_9 психологічне насильство, що призвело до психологічних страждань у неї та погіршення якості її життя.

Так, 03 вересня 2021 року приблизно о 19 годині 30 хвилин ОСОБА_8 здійснив щодо ОСОБА_9 насильницькі дії психологічного характеру: вчинив сварку, під час якої висловлювався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, на зауваження припинити такі дії не реагував, і 15 жовтня 2021 року приблизно о 20 годині також здійснив сварку з ОСОБА_9 , у ході якої висловлював погрози та образи, за що 14 вересня та 27 жовтня 2021 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.173-2 КУпАП.

Затим 24 жовтня 2021 року приблизно о 16 годині ОСОБА_8 , будучи неодноразово притягнутим до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, кричав на ОСОБА_9 , ображав її нецензурною лайкою, принижував людську гідність останньої та погрожував їй фізичною розправою.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 і його захисник ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати вирок Київського районного суду м. Полтава від 05 вересня 2023 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги мотивують тим, що суд першої інстанції не переконався в тому, що інкриміновані ОСОБА_8 дії мали місце, кваліфіковані правильно, утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України, та не врахував факт відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення.

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, доводи захисника про задоволення апеляційної скарги, думку обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, посилався на те, що він: визнав винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки розраховував на призначення йому покарання у вигляді штрафу, є опікуном дитини, яка хворіє, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Із аналізу кримінального процесуального закону та практики Верховного Суду вбачається, що суд, перш ніж прийняти рішення про здійснення розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України, повинен роз`яснити суть цієї норми, не обмежуючись цитуванням самої статті, а в доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння всіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас суд має впевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися в добровільності їх позицій.

Отже, визнання вини, незаперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій, правильне розуміння й усвідомлення змісту обставин кримінального правопорушення, в якому особа обвинувачується, правові наслідки розгляду на підставі ч.3 ст.349 КПК України, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є передумовами можливості здійснення розгляду провадження в зазначеному порядку.

При цьому, законодавець створює процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасників судового розгляду, які у випадку зміни правової позиції з метою скасування вироку місцевого суду, ухваленого в порядку ч.3 ст.349 КПК України, можуть в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження (ч.2 ст.394 КПК України).

З журналу судового засідання і зафіксованого перебігу судового провадження в суді першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 був ознайомлений із правами та обов`язками обвинуваченого, в судовому засіданні підтвердив зрозумілість йому цих прав та обов`язків, а також те, що не потребує залучення йому захисника. Судовий розгляд кримінального провадження щодо   ОСОБА_8   здійснювався за спрощеною процедурою, під час якої місцевий суд за відсутності заперечень усіх учасників судового провадження обґрунтовано визнав недоцільним дослідження доказів у повному обсязі, обмежившись допитом обвинуваченого й дослідженням даних щодо його характеристики.

У судовому засіданні першої інстанції ОСОБА_8   повністю визнав винуватість, підтвердив і не оспорював фактичні обставини вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, у зв`язку з чим просив розглядати справу в порядку ч.3 ст.349 КПК України. Місцевим судом було з`ясовано, чи правильно обвинувачений розуміє зміст обставин зазначених вище обставин, які ним не оспорювались, добровільність позиції ОСОБА_8 , у тому числі, що така позиція не є наслідком впливу інших осіб, а також роз`яснено, що в такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Після чіткого, детального та розгорнутого пояснення судом першої інстанції змісту норми ч.3 ст.349 КПК України обвинувачений ствердно заявив про бажання здійснення судового розгляду за вказаним вище порядком (відповідно до ч.3 ст.349 КПК України), підтвердивши зрозумілість правових наслідків такого розгляду.

Отже, вимоги ч.3 ст.349 КПК України місцевим судом були виконані належним чином і забезпечено всі передбачені законом умови та процесуальні гарантії, які захищали здатність обвинуваченого висловлювати свою справжню думку щодо обставин справи. Тому твердження ОСОБА_8 про те, що він визнав винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки розраховував на призначення йому покарання у вигляді штрафу, є неспроможними.

На підставі викладеного вище, суд першої інстанції в порядку ч.3 ст.349 КПК України обґрунтовано визнав доведеними та встановив інкриміновані ОСОБА_8 фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, за змістом яких обвинувачений у порушення вимог ст.28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», будучи неодноразово притягнутим до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за ч.2 ст.173-2 КУпАП, умисно систематично вчиняв психологічне насильство щодо своєї громадянської дружини ОСОБА_9 , що призвело до психологічних страждань у неї та погіршення якості її життя, а саме: 03 вересня 2021 року приблизно о 19 годині 30 хвилин вчинив сварку з потерпілою, під час якої висловлювався нецензурною лайкою, погрожував їй фізичною розправою, на зауваження припинити такі дії не реагував, далі 15 жовтня 2021 року приблизно о 20 годині висловлював погрози та образи щодо ОСОБА_9 , потім 24 жовтня 2021 року приблизно о 16 годині знову кричав на ОСОБА_9 , ображав її нецензурною лайкою, принижував людську гідність потерпілої та погрожував їй фізичною розправою.

Такі дії ОСОБА_8 повністю охоплюються диспозицією ст.126-1 КК України та утворюють склад цього кримінального правопорушення, а тому місцевий суд дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення - домашнього насильства, а саме умисного систематичного вчинення психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань і погіршення якості життя потерпілої особи, та кваліфікував дії обвинуваченого за ст.126-1 КК України

Отже, аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не переконався в правильності кваліфікації дій ОСОБА_8 і наявності в його діях складу зазначеного вище кримінального правопорушення є безпідставними.

При цьому, доводи апелянта з приводу відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження пред`явленого ОСОБА_8  обвинувачення, нез`ясування місцевим судом того, що інкриміновані обвинуваченому дії мали місце, а також посилання сторони захисту в судовому засіданні апеляційної інстанції на неповноту досудового розслідування, невчинення ОСОБА_8  інкримінованого йому кримінального правопорушення позбавлені підстав і не є предметом перевірки за обставин цієї справи в силу ч.3 ст.349, ч.2 ст.394 КПК України, відповідно до яких судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення встановлених обставин кримінального правопорушення, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Так, аналіз приписів ч.3 ст.349 КПК України вказує на те, що предметом судового розгляду в досліджуваному випадку виступають обставини вчиненого кримінального правопорушення в контексті їх обсягу та змісту, що були підтверджені обвинуваченим, визнані та не оспорювались учасниками судового провадження, у зв`язку з чим до завдань суду першої інстанції при розгляді справи в спрощеному порядку не належало дослідження доказів щодо фактичних обставин пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення, а завдання місцевого суду полягало в іншому - об`єктивно перевірити наявність підстав для застосування положень ч.3 ст.349 КПК України, що було здійснено першою судовою інстанції з дотриманням вимог закону.

Наслідком розгляду справи в порядку ч.3 ст.349 КПК України, є те, що вона вирішується шляхом застосування особливого порядку судового провадження, що становить по суті відмову від низки процесуальних прав. Водночас ані буква, ані дух ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод не заважають особі з власної волі відмовитися від цих гарантій (рішення Європейського суду з прав людини у спарі «Scoppola проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст.349, 374 КПК України.

За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Суд першої інстанції при призначенні покарання врахував сутіпнь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є нетяжким злочином, особу ОСОБА_8 , наявність обставин, які пом`якшують покарання – щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Згідно з матеріалами провадження ОСОБА_8 судимий за аналогічне кримінальне правопорушення, але належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення та перевиховання не став, а в період мінімального за тривалістю іспитового строку за попереднім вироком знову вчинив кримінальне правопорушення, пов`язане з домашнім насильством (а.п.46-47), працює вантажником у ТОВ «Промметсплав», має на утриманні дочку, яка є інвалідом (а.п.30), на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває (а.п.44-45), за місцем проживання характеризується негативно, порушує громадський порядок, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності (а.п.43). У направлених до суду першої інстанції письмових заявах потерпіла виклала думку непризначення суворого покарання обвинуваченому (а.п.34, 40).

Із урахуванням наведених вище даних і обставин у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання у вигляді обмеження волі з реальним відбуттям, але в мінімальному розмірі.

При цьому, апеляційний суд наголошує, що в разі вчинення особою під час іспитового строку нового кримінального правопорушення, що і було здійснено ОСОБА_8 , суд повинен розцінювати це як порушення умов застосування ст.75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і у випадку засудження особи призначати їй покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням не допускається. Остаточне ж покарання, призначене за правилами ст.71 КК України, має бути більшим як від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком (п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання»).

Зважаючи на те, що за попереднім вироком Ленінського районного суду м. Харків від 20 січня 2021 року ОСОБА_8 було призначене покарання у вигляді 1 року обмеження волі (із застосуванням ст.75 КК України), яке він не відбував, то вказана обставина також унеможливлює обрання обвинуваченому в провадженні, що є предметом апеляційного розгляду, більш м`якого покарання.

З огляду на відсутність декількох обставин, які би пом`якшували покарання та водночас істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, підстави для застосування щодо обвинуваченого положень ст.69 КК України також є відсутніми.

Таким чином, призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам ст.ст.50, 65, 71 КК України, за своїм видом і розміром законне, справедливе та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити місцевому суду повно й усебічно розглянути провадження, за результатом чого ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення, й були би визначеними законом підставами для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, не встановлено.

Отже, апеляційна скарга не підлягаєдо задоволення.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 і його захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Полтава від 05 вересня 2023 року щодо ОСОБА_8 – без зміни.

Строк покарання ОСОБА_8 обчислювати з дня його прибуття і постановки на облік у виправному центрі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

С у д д і:

ОСОБА_2         ОСОБА_3         ОСОБА_4