ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1846/24 Справа № 215/5331/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року                                                                м. Дніпро

       Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

       головуючого судді                 ОСОБА_2 ,

       суддів                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

       з секретарем         ОСОБА_5

       за участю прокурора                 ОСОБА_6

обвинувачених         ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

                                                ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

                                                ОСОБА_11

       захисників                                 ОСОБА_12 , ОСОБА_13

                                                ОСОБА_14 ,        

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі, апеляційну скаргу прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури — ОСОБА_15 , подану на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2024 року, якою повернуто обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12021040000000615 від 19.08.2021 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ,

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 191, ч.1 ст. 255 (в редакції Закону від 01 вересня 2001 року), ч.3 ст. 362 КК України, ч.4 ст. 191, ч.2 ст. 209, ч.3 ст. 191, ч.1 ст. 309 КК України, для усунення недоліків,

встановила:

Оскаржуваною ухвалою, за результатами підготовчого судового засідання, суд першої інстанції повернув обвинувальний акт по вказаному кримінальному провадженню щодо зазначених осіб, для приведення його у відповідність вимогам ст.291 КПК України щодо його змісту.

Підставою для постановлення ухвали є невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, а саме п.5 ч.2 даної статті, оскільки процесуальний документ не містить виклад фактичних обставин кожного кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кожного кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення щодо кожної особи, що призведе до унеможливлення здійснення судового провадження та вплине на ефективність реалізації сторонами їх прав і захисту.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду І інстанції і призначити новий розгляд в суді І інстанції.

Вимоги обґрунтовані тим, що рішення районного суду немотивоване та постановлене з істотним порушенням вимог КПК України, а обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, і в ньому зазначено формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення, які вважає за правильне прокурор, що є дискреційним повноваженням. При цьому суд І інстанції на даній стадії не вправі вдаватися в оцінку таких обставин. Разом з цим, обставини, які підлягають доказуванню викладено чітко і конкретно. Тому, прокурор вказує, що суд І інстанції вийшов за межі своїх повноважень вдавшись в оцінку обставинам кримінального провадження. Також, кваліфікація дій за ч.1 ст. 255 КК України(в редакції Закону від 01 вересня 2001 року) є вірною, так як злочинна організація створена в квітні 2020 року.

Прокурор вказує, що його обґрунтування підтверджуються висновками Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 520/8135/15-к, від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс/16 та від 03 липня 2019 року у справі № 273/1053/17.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_24 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_16 , захисник ОСОБА_14 в

інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , захисники ОСОБА_13 , ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , захисник ОСОБА_25 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_19 , захисник ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , просять залишити її без задоволення, а ухвалу суду І інстанції без змін.

Захисники вважають, що районний суд прийшов до правильного висновку про невідповідність обвинувального акту вимогам п.5 ч.2 ст. 291 КПК України, що призведе до порушення права на захист їх підзахисних.

Також захисник ОСОБА_14 звертає увагу на неправильне посилання прокурором на висновки Верховного Суду від 26 червня 2018 року по справі № 520/8135/15-к, оскільки, У даному випадку переглядався вирок суду І інстанції, та від 24 листопада 2016 року по справі № 5-328кс16, так як в даній ситуації було відмовлено у заяві прокурора про перегляд судового рішення.

Окремо захисник ОСОБА_25 вважає правильними висновки суду І інстанції про невідповідність вимогам КПК України, долученого до обвинувального акту реєстру матеріалів досудового розслідування.

Під час апеляційного розгляду:

-прокурор ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги прокурора ОСОБА_15 у повному обсязі викладених доводів та просив про скасування судової ухвали за наведеними у скарзі обставинами, із призначенням нового судового розгляду;

-захисники ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а, також, обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 заперечували проти задоволення апеляційних вимог сторони обвинувачення та, навівши свої доводи кожен окремо, просили про залишення ухвали суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши зазначені у апеляційній скарзі прокурора обставини та співставивши їх із наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.370 КПК України регламентовано, що, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до припису п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не

відповідає вимогам КПК України.

У частині ч.1 ст. 337 КПК України вказано, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

За змістом п.13 ч.1 ст.3 КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 5 ч.2 ст.291 КПК України передбачено, що обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення».

Верховний Суд України у своїй постанові по справі № 5-328 кс-16 від 24 листопада 2016 року, аналізуючи зазначену норму, зазначає, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників:

1) фактичних обставин кримінального правопорушення;

2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»);

3) формулювання обвинувачення.

При цьому, у доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Згідно із ч.1 ст.91 КПК України в кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Наведені правові норми у їх системному зв`язку вказують на те, що «межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта» (ч.1 ст.337 КПК України) визначаються не тільки «формулюванням обвинувачення», але й викладеним у обвинувальному акті змістом фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та визначеною в обвинувальному акті правовою кваліфікацією кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК), оскільки «формулювання

обвинувачення» є підсумком кримінально-правової оцінки фактичних обставин, а тому безпосередньо та нерозривно з ними пов`язане.

Цей висновок підтверджується й положеннями ч.3 ст.337 КПК України, згідно з якою, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Положення ч.1 ст.337 КПК України мають на меті забезпечити особі можливість знати точний обсяг висунутого обвинувачення, від якого він повинен захищатися (включаючи як фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими та які будуть предметом доказування в суді, так і відповідну правову кваліфікацію).

Як зауважив Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Малофєєва проти Росії» (заява №36673/04, рішення від 30.05.2013 року, §112) вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі-Конвенція) є спеціальними аспектами права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Відповідно до підпункту «a» пункту 3 статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характері причини обвинувачення, висунутого проти нього. Підпункт «b» пункту 3 статті 6 Конвенції гарантує обвинуваченому «достатній час і можливості для підготовки свого захисту» і, отже, передбачає, що суть діяльності щодо захисту його інтересів може включати все «необхідне» для підготовки до основного судового розгляду. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист відповідним чином і без обмеження можливості висувати всі доречні доводи захисту в суді першої інстанції і, таким чином, впливати на результат розгляду.

Враховуючи зазначені вище положення правових норм та співставляючи іх із встановленими та наведеними в ухвалі доводами, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обвинувальний акт в зазначеному кримінальному провадженні не відповідає вимогам п. 5 ч.2 ст.291 КПК України, оскільки, у ньому відсутнє формулювання єдиного та логічного між усіма його частинами обвинувачення, взаємозв`язку та послідовності між змістом обвинувального акту у частині оголошеного ОСОБА_7 обвинувачення як організатора злочинної організації та конкретності кожної її дії, та змістом обвинувального акту у частинах викладеного обвинувачення кожного із учасників цієї організації, логічного зв`язку між ними, що унеможливлює якісно і у повній мірі здійснювати судом першої інстанції судовий розгляд, а захисникам та обвинуваченим - відповідно, здійснювати якісний захист від

пред`явленого обвинувачення.

Зокрема, як видно з обвинувального акту, він складений у кримінальному провадженню № 12021040000000615 від 19.08.2021 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_10 , за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 191, ч.1 ст. 255 (в редакції Закону від 01 вересня 2001 року), ч.3 ст. 362 КК України, ч.4 ст. 191, ч.2 ст. 209, ч.3 ст. 191, ч.1 ст. 309 КК України.

У обвинувальному акті, серед інших, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину за ч.1 ст. 255 (в редакції Закону від 01 вересня 2001 року), що полягало у створені злочинної організації з метою вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину.

Відповідно до роз`яснень п.п. 1, 4, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об`єднаннями», при розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об`єднаннями, необхідно враховувати: норми Кримінального кодексу України( 2341-14 ) (далі-КК), в яких визначено особливості кримінальної відповідальності осіб, котрі вчинили злочини у співучасті(статті26-31); ознаки злочину, що вказують на його вчинення організованою групою (ч. 3 ст. 28) або злочинною організацією(ч.4ст. 28); положення статей Особливої частини КК, якими передбачено додаткові ознаки спеціальних видів таких груп чи організацій(статті257,258,260). Суди мають досліджувати докази не лише стосовно конкретних злочинів, ай щодо тих ознак, які вказують на їх вчинення саме організованою групою чи злочинною організацією, - щодо виду об`єднання, мети його створення і плану злочинної діяльності, тривалості існування, матеріальної бази, кількісного складу, вербування нових членів, структури та ієрархії об`єднання, наявностів нього корупційних зв`язків, існування певних правил поведінки його членів, розподілу між ними функцій тощо. Утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об`єднання для заняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукання співучасників, об`єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов`язків, складення плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи (організації) є утворення стійкого об`єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв`язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.

Під організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК) належить розуміти внутрішньо стійке об`єднання трьох і більше осіб, яке було попередньо утворене з метою вчинення ряду злочинів або тільки одного, який потребує

ретельної довготривалої підготовки. Таку групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності.

Як вірно зазначив районний суд, обвинувальний акт при викладенні інкримінованих ОСОБА_7 діянь містить лише низку посилань загального та теоретично абстрактного характеру, як то: «…маючи умисел на заволодіння чужим майном…; …спланувавши алгоритм і характер необхідних дій…;… які зорганізувались для спільної діяльності…;…підшукувала і схиляла до вчинення…; …об`єднувала їх зусилля та забезпечувала взаємозв`язок між діями всіх учасників;…розробляла детальний план вчинення злочинів…; …визначала організаційно-структурну будову організації…; …більш точного часу у ході досудового розслідування не встановлено…; …інші невстановлені в ході досудового розслідування особи…».

Використання прокурором У процесуальному документі невизначених (ймовірних) термінів по кваліфікації дій особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, може призвести до порушень положень закріплених в ст. 63 Конституції України, а саме що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущенні.

Також, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину за ч.2, 3 ст. 27, ч.4 ст. 28, ч.5 ст. 191 КК України, яке виразилося в організації заволодіння чужим майном, та заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах у складі злочинної організації.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем - це протиправне та безоплатне обернення службовою особою чужого майна на свою користь чи користь інших осіб, вчинене з використанням свого службового становища всупереч інтересам служби. Злочин, передбачений статтею 191 КК України, учинений у формі заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, є закінченим з моменту, коли винний фактично заволодів таким майном.

Однак, з обвинувального акту незрозуміло на чию користь були вчиненні злочинні дії, так як в ньому містяться протиріччя: «…на користь підприємств…(арк.9); …на користь підприємства…(арк..10). Теж відсутні обставини хто, у який спосіб і якою сумою конкретно заволодів, а також з якого моменту він був закінченим. При викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення не зазначено у чому полягає корисливий мотив вчинення кримінального правопорушення (а саме на свою користь чи на користь інших осіб було вчинене кримінальне правопорушення), що є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину.

Такі недоліки обвинувального акту фактично позбавляють суд провести якісний судовий розгляд, не перебираючи при цьому повноважень

по самостійному встановленню зазначених вище обставин обвинувачення.

Крім того, апеляційний суд погоджується із наведеними захисниками у запереченнях доводами, що посилання прокурора на практику Верховного Суду в даному випадку є необґрунтованою. Так, постановою від 26 червня 2018 року у справі №520/8135/15 Верховний Суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а виправдувальний вирок суду та ухвалу апеляційного суду без змін, де Суд встановив, що обвинувальний акт відповідав вимогам ст. 291 КПК України. Постановою від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16 Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, де також встановлено відповідність вимогам Закону обвинувального акту. Стосовно практики Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 273/1053/17, то вона теж не є аналогічною даній ситуації, оскільки там Суд відображав доводи щодо оскарження постанови слідчого та прокурора про відмову у зміні кваліфікації. Отже, доводи прокурора в цій частині безпідставні.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції про повернення прокурору обвинувального акту для усунення недоліків прийнято із додержанням вимог кримінального процесуального закону, у зв`язку з чим, підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора та скасування вищевказаної ухвали відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.405,407,408,418,419 КПК України, колегія суддів

                                ухвалила:

Ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2024 року, якою повернуто обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12021040000000615 від 19.08.2021 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 191, ч.1 ст. 255 (в редакції Закону від 01 вересня 2001 року), ч.3 ст. 362 КК України, ч.4 ст. 191, ч.2 ст. 209, ч.3 ст. 191, ч.1 ст. 309 КК України, для усунення недоліків — залишити без змін, а

апеляційну скаргу прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_15 – без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та такою, що касаційному оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_2 ОСОБА_3                 ОСОБА_4