Справа №  2-630/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

05 квітня  2011 року                             Ровеньківський міський суд Луганської області

у складі:  головуючого судді                                                                Жадана О.П.,

    при секретарі                                                                         Погорєловій С.О.,

    за участю адвоката                                                                ОСОБА_1

розглянув  у відкритому  судовому  засіданні в залі суду в м. Ровеньки цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3  про захист права власності  і вселення в квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що з відповідачем ОСОБА_3 він з 2001 року перебував у шлюбі. За час шлюбу вони за спільні гроші придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їм на праві  спільної власності на підставі рішення суду від 10.09.2004 року і зареєстрована в Ровеньківському БТІ за позивачем. Згодом їх спільне життя не склалося, і сторони з 2009 року припинили шлюбні відносини. Відповідач почала вчиняти сварки і перешкоджала позивачу проживати в квартирі. У вересні 2010 року відповідач вчинила сварку і викликала міліцію з метою притягнення позивача до відповідальності, тому він з жовтня 2010 року був вимушений піти з квартири і проживати у знайомих та родичів. ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що відповідач змінила замок у вхідній двері квартири і відмовляється  надати йому ключі, у зв’язку з чим позбавила його можливості  увійти до квартири.

Крім того, вважає, що відповідач повинна відшкодувати йому моральну шкоду, через протиправні дії, оскільки він був змушений  шукати місце для свого тимчасового проживання і витрачати кошти для сплати тимчасового житла, все це спричиняло йому незручності, дискомфорт, душевні переживання.

У зв’язку з викладеним, позивач просить усунути  перешкоди у здійсненні ним права користування  і розпорядження належною йому квартирою № 76 в будинку № 39 по вул. Свердлова, м.Ровеньки Луганської області, і вселити його в зазначену квартиру. Стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2  підтримав заявлені ним позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні і пояснив, що він познайомився із відповідачем у 1998 році, на той момент від неї пішов чоловік. В 1999 році він переїхав жити до відповідача на зйомну  квартиру. На той час він працював на шахті і намагався заробити на власний бізнес. З 2000 року він почав займатися власним бізнесом і в 2004 році заробив достатньо коштів для купівлі власної квартири та машини. В 2004 році вони, знаходячись у шлюбі, купили квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль. Вони стали мешкати у зазначеній вище квартирі у трьох, а саме: він, ОСОБА_3 та її неповнолітня дочка ОСОБА_4. Починаючи з 2008 року, у нього із ОСОБА_3 почались сварки, з приводу того, що її дочка почала зловживати спиртні напої, а він відповідно робив їй зауваження, при цьому відповідач заступалась за свою дочку. У липні 2010 роки вони розірвали укладений між ними шлюб, і він став мешкати окремо від відповідача, оскільки ОСОБА_3 постійно провокувала його на сварки, при цьому одразу викликала міліцію. Вважає, що його позовні вимоги підлягають задоволенню оскільки йому нема де жити, він не може прийняти нормально душ, немає побутової техніки, тобто він не має умов для життя. Зараз він мешкає у друзів та родичів, при цьому  його вже просять з’їхати із квартири, вказуючи на те, що у нього є своя квартира. Крім того, він не може потрапити до своєї квартири, оскільки ОСОБА_3 змінила замок на вхідних дверях їх квартири.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала і пояснила, що з позивачем ОСОБА_2 вони дійсно познайомились у 1999 році. На її гроші вони почали бізнес, тобто стали торгувати на ринку. Зазначає, все сказане позивачем це неправда. ОСОБА_2 постійно влаштовував сварки, і тому вона була змушена викликати міліцію. Вона дійсно не пускає його до належної їм на праві спільної власності квартири, оскільки: позивач у її відсутність, коли вона виїжджала за товаром у м. Одеса, не пускав її доньку додому; наносив їй тілесні ушкодження; вивозив сумісно нажиті речі із квартири, і тільки тому вона змінила замок на вхідній двері. Окрім цього, вважає, що позивач  бажає  вселитись до квартири для того, щоб влаштовувати скандали. Моральну шкоду позивачу вона не спричиняла, а тому відповідно і немає підстав для її стягнення.

Представник відповідача ОСОБА_3 –адвокат ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки їх сумісне життя неможливо і зараз на розгляді у Ровеньківському міському суді Луганської області знаходиться цивільна справа про поділ майна між сторонами.  

Суд, вислухавши сторони, представника відповідача, дослідивши матеріали  справи, вважає, що позов  підлягає частковому  задоволенню з наступних підстав.

Згідно витягу з рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від       26 липня 2010 року (а.с. 24), шлюб, зареєстрований 23 листопада 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану м.Ровеньки Луганської області, актовий запис № 391, було розірвано.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 10 вересня 2004 року по цивільній справі за позовом               ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання дійсної угоди купівлі-продажу та визнання  права власності на майно, суд визнав за ОСОБА_2 право власності на  квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 5).

Тобто, в матеріалах справи є належні докази того, що ОСОБА_2 та                 ОСОБА_3 були подружжям, а спірна квартира є об’єктом їх спільної сумісної власності, крім цього, сторони у справі визнають це, а тому ця обставина згідно ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.  

Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_3 з жовтня 2010  року чинили перешкоди позивачу ОСОБА_2 у користуванні належною їм квартирою.

Права власника житлового будинку (квартири), визначені ст. 369 ЦК України та ст. 150 ЖК України, передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції «Про захист прав  людини і основних свобод», до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно  до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб ст.ст. 316,317,319,321 ЦК України.

Суд  приходить до висновку, що позбавлення права ОСОБА_2 проживання  у квартирі,  співвласником якої він є, порушує його права, створює перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження належною їм квартирою. Позивач  не може використовувати житло для власного проживання, оскільки відповідач ОСОБА_3 змінила замок на вхідний дверях квартири, при цьому ОСОБА_3 визнає, що цим створює перешкоду ОСОБА_2 у користуванні квартирою.

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні зазначає, що не має іншого житла, крім цієї квартири і вимушений зараз  проживати у своїх родичів та у друзів, в той час, як відповідач мешкає у їх спільній квартирі.

Згідно ст.  391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод  у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, незважаючи на те, що ОСОБА_2 є співвласником квартири, він не може здійснювати свої права власника відносно неї, а саме, право користування та розпорядження, у зв’язку з чим він має право на захист своїх прав власника.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі  неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відмовляючи позивачу у частині  позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд враховує те, що позивач не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та не надав суду будь яких  доказів, підтверджуючих спричинення йому моральної шкоди.

На підставі вищевикладеного, керуючись  ст. 41 Конституції України, ст. 1  Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року, ст.ст. 368, 369, 386, 391, 1167 ЦК України, ст. 150 ЖК України, ст.ст.  1, 3, 6, 8, 10, 11, 31, 60, 88, 213, 214, 215, 218, 294  ЦПК України, суд, -

   В  И  Р  І  Ш  И  В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3  про захист права власності  і вселення в квартиру задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування і розпорядження власністю, вселивши ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до квартири, розташованої в АДРЕСА_4.

У задоволенні іншої частини  позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене до  апеляційного суду Луганської області  повністю або частково.

Апеляційна  скарга  на  рішення  суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.  Особи,  які брали  участь  у справі,  але  не  були  присутні  у  судовому  засіданні  під  час проголошення судового рішення,  можуть  подати  апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

      Суддя                                                                                                  Жадан О.П.