Справа № 2-а-235/11

                                                            2011 рік

ПОСТАНоВА

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

21 березня 2011 року                                                                                  м. Білгород-Дністровський

          Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області  у складі:

          головуючого -  одноособово судді Толкаченко О.О.,                   

при секретарі Ткаченко О.М.,

розглянувши у відкритому  судовому засіданні  справу за уточненим адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському про поновлення пропущеного строку для звернення до міськрайонного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,

ВСТАНОВИВ:

Позивач –ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»в розмірі 30% від мінімальної пенсії по віку згідно Закону України «Про соціальний захист дітей Війни»з 01.01.2006 року до 24.12.2010 рік включно.

В позовній заяві позивач посилається на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»вона є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 вказаного Закону з 01 січня 2006 року їй повинно виплачуватись підвищення до пенсіїї у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. З 2006 по 24 грудня 2010 роки позивачу таке підвищення не виплачувалось.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, але надав на адресу суду  заяву, в якій просить суд розглядати справу за його відсутності, та зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання також не з’явився, але надав до суду заперечення на адміністративний позов про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої соціальної допомоги «Дітям війни», згідно якого просить суд відмовити позивачу у задоволенні вимог, та справу розглядати без участі представника Управління Пенсійного фонду в м. Білгород-Дністровському.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у розгляді справи, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутністю.

Судом під час розгляду справи досліджені наступні докази:

-          паспорт ОСОБА_1 серії КЕ 837347, відповідно до якого позивач  є громадянином України і народився  25 березня 1936 року;

-          пенсійне посвідчення позивача від 10.01.2009 року, відповідно до якого позивач перебуває на обліку у відповідача і отримує пенсію по віку з наявним відтиском штампу завіреного печаткою, відповідно до яких позивач  має право користуватися пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Згідно п. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Пункт 2 вказаної статті встановлює шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення прав, свобод чи інтересів. Судом встановлено, що адміністративний позов подано до суду 20 грудня 2010 року. В позові позивач просить розглянути його вимоги за період з 01.01.2006 року до 24.12.2010 року, при цьому впродовж 2006-2010 р.р. з відповідним позовом позивач до суду не зверталася. Предметом позову є дія (бездіяльність) суб’єкта владних повноважень, пов’язана з соціальними виплатами –підвищеннями до пенсії, які є регулярними щомісячними платежами. У зв’язку з цим, визначений шестимісячний строк звернення до суду слід застосовувати відносно кожного місяця, в якому внаслідок невиплати (виплати не у повному обсязі) порушувалось право позивача на отримання належного до пенсії підвищення. Отже, з огляду на відсутність правових підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду порушене право позивача підлягає захисту за період з 20 червня 2010 року по 24 грудня 2010 року.

На підставі наведених вище доказів встановлено, що позивач народився 25 березня 1936 року і є громадяниом України. Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач  є дитиною війни в розумінні вказаного вище Закону, проти чого не заперечує і відповідач.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що позивач відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV від 18 листопада 2004 року, який набув чинності 01 січня 2006 року, має статус дитини війни, оскільки на час закінчення Другої світової війни (02 вересня 1945 року) йому було менше 18 років. Статус «дитини війни»підтверджується відповідним штампом у пенсійному посвідченні позивача.

Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV позивач, як дитина війни, має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії (довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії) у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»№ 1058 від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч. 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, в контексті положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру належного позивачеві щомісячного підвищення до пенсії розмір прожиткового мінімуму, встановлений на відповідні періоди, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів»до ст. 6 Закону № 2195-ІV були внесені зміни, відповідно до яких особам, які мають статус «діти війни»(крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Розмір вказаної надбавки відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року для учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни становив 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, для інших учасників війни - 10%.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів»Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

При цьому у п. 6 Конституційний Суд України зазначив, що рішення у цій справі має пре юридичне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.

Виходячи з того, що редакція ст. 6 Закону № 2195-ІV від 01 січня 2008 року втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, то з 22 травня 2008 року у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 152 Конституції України відновилася попередня редакція цієї статті, яка встановлювала право позивача, як дитини війни, на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Така ж редакція ст. 6 Закону № 2195-ІV діє і до цього часу.

Статтею 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено у розмірі: з 1 січня - 695 грн., з 1 квітня - 706 грн., з 1 липня - 709 грн., з 1 жовтня - 723 грн., з 1 грудня - 734 грн., отже розмір належного позивачеві підвищення, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»мав складати: з 1 січня –208 грн. 50 коп.; з 1 квітня –211 грн. 80 коп.; з 1 липня –215 грн. 70 коп.; з 01 жовтня –216 грн. 90 коп. З 01 грудня розмір підвищення має складати 220 грн. 20 коп.

Судом же встановлено, що впродовж 2010 року належне позивачеві підвищення до пенсії виплачувалось у розмірі 49 грн. 80 коп., що не відповідає розміру підвищення, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

При цьому, думка відповідача на те, що з травня місяця 2008 року після ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року належне позивачеві підвищення повинно виплачуватись у розмірі, встановленому п.8 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», зокрема: з 22 травня –48 грн. 10 коп., з 01 липня –48 грн. 20 коп. та з 01 жовтня –49 грн. 80 коп. суд визнає безпідставним, а виплату належного підвищення у зазначених у постанові КМУ розмірах - неправомірною, оскільки після ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 було поновлено дію ст. 6 Закону № 2195-ІV у редакції, яка встановлювала розмір підвищення дітям війни на рівні 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної в залежності від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином в період дії зазначеної норми в порушення принципу пріоритетності законів, як нормативних актів вищої юридичної сили, над підзаконними актами, якими є постанови КМУ, відповідач нараховував та виплачував позивачеві підвищення до пенсії не у розмірі, встановленому ст. 6 Закону № 2195-ІV, а у розмірі, встановленому підзаконним актом - постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року, яка суттєву звужує право позивача щодо розміру належного підвищення.

Отже, виплачене позивачеві підвищення з червня 2010 року підлягає перерахуванню та виплаті виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком, визначених на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом на відповідний період.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання деоегованих повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п/п. 1 п. 1 ст. 256 КАС постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 17-18, 69-71, 79, 86, 94, 99, 100, 158-163, 167, 183-2185-186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Уточнений адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському про поновлення пропущеного строку для звернення до міськрайонного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»–задовольнити частково.

Стягунти з Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському на користь ОСОБА_1 за період з 20 червня 2010 року по 24 грудня 2010 року недоплачене щомісячне підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність за відповідні періоди, з врахуванням фактично виплачених та отриманих позивачем сум допомоги.

У відповідності з вимогами п/п. 1 п. 1 ст. 256 КАС України допустити негайне виконання постанови суду.

Постанова може бути оскаржена до апеляційного адміністративного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.

Суддя:                                                                                                                                       О.О. Толкаченко