Справа  № 2018/2-а-1929/11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

4 квітня  2011 року           Київський районний суд  м. Харкова у складі: судді Попрас В.О. розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова про зобов’язання здійснити перерахунок, нарахування, виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни», -

          В С Т А Н О В И В :          

Позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить зобов’язати ОСОБА_2 пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні нарахування і виплати на її користь недоплачену їй, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу період з 01.08.2010р. до 28.02.2011р. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що вона є пенсіонером за віком, має статус «Дитина війни». Всупереч діючого законодавства відповідачем не виплачувалася доплата до пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

Ухвалою суду від 09.02.2011р. в частині вимог про накладення на відповідача зобов’язання здійснити перерахунок, нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01.08.2010р. по 08.08.2010р. позов залишено без розгляду.

В судове засідання  позивачка не прибула, просить розглядати справу у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова надав судові письмові заперечення на позов, в яких просить суд слухати справу у відсутність представника, позов не визнає, просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування  своїх доводів вважає, що дії ОСОБА_2 Пенсійного фонду щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»правомірним через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивачка ОСОБА_1 народилася 15 квітня 1932 року.

  Згідно зі ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, тому позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується копією паспортом та пенсійного посвідчення позивача.

 Враховуючи зазначений статус позивача, суд зазначає, що його соціальний захист регулюється Законом України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до ст. 6 якого дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

 Виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

 Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

          Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладено в редакції, якою визначено що «дітям війни»(крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(справа щодо предмета та про внесення змін закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року у цій справі має преюдиціальне значення для судів при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними.

У відповідності з Рішенням Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ в Київському районі Харківської області повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, у розмірі, який передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 01.01.2008 р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет на 2009 рік»та про «Державний бюджет на 2010 рік»дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей»не зупинено.

Таким чином, відповідач у 2010 році повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою передбачено, що позивач має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,  рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», покладено на ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова, за місцем проживання позивача.  

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни»реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачці 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно частин 3 та 4 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Тому неврегульованість на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути підставою для їх  не здійснення  та відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, тому суд вважає за можливе захистити права позивача, яки «дитини війни», за період з 08.08.2010 р. по дату прийняття рішення по справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 6-14, 71, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова про зобов’язання вчинити певні дії щодо не нарахування ОСОБА_1 доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 08.08.2010 р. по 04.04.2011 р.

Зобов'язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова вчинити певні дії здійснити нарахування доплати до пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування»за період з 08.08.2010 р. по 04.04.2011 р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання сторонами копії цієї постанови.

СУДДЯ