ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 травня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/3164/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді – Довгопол М.В.,
при секретарі – Ворошилові Ю.В.,
за участю:
представника позивача - Яремин Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа - ОСОБА_2, про скасування постанови, -
В С Т А Н О В И В:
13 квітня 2011 року Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови від 01.04.2011 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 23349691.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 01.04.2011 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчий дій у сумі 49 грн 61 коп., що здійснені під час примусового виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 12.01.2010 року по справі № 2-а-113/10, на підставі виконавчого листа № 2-а-113/10, виданого Ленінським районним судом м. Полтави 10.12.2010 року. Позивач вважає, що спірна постанова підлягає скасуванню, оскільки рішення суду не виконано у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування. Також вказував на те, що за виконавчим документом фактичне стягнення не проведено, а тому у державного виконавця відсутні підстави для винесення постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення судового засідання не надсилав, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2011 року до участі в справі в якості третьої особи залучений ОСОБА_2, який є стягувачем у виконавчому провадженні ВП № 23349691. Третя особа в судове засідання не з'явилась, хоча про час, дату та місце судового засідання повідомлялась належним чином, причин неявки не повідомила.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши наявні в матеріалах справи документи, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 12.01.2010 року у справі 2-а- 133/10 зобов'язано Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації здійснити перерахунок, нарахувати, виплатити ОСОБА_2 щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 рів у сумі 2905 грн.
10.12.2010 Ленінським районним судом м. Полтави на виконання вказаної постанови видано виконавчий лист № 2-а- 133/10.
21.12.2010 старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Нездойминогою О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 233349691 та встановлено боржнику строк для добровільного виконання рішення суду протягом семи днів.
25.01.2011 року старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на позивача в розмірі 340 грн за невиконання рішення суду.
15.03.2011 року старшим державним виконавцем проведена перевірка виконання виконавчого листа № 2-а-133/10, за наслідками якої складений акт державного виконавця, в якому встановлено, що рішення суду в термін, встановлений державним виконавцем, не виконано.
15.03.2011 року старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на позивача в розмірі 680 грн за повторне невиконання рішення суду.
01.04.2011 старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Нездойминогою О.О. винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 49 грн 61 коп.
Із постановою про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 01.04.2011 року позивач не згоден, у зв'язку з чим оскаржив її до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку оскаржуваній постанові від 01.04.2011 року, суд виходить із наступного.
Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 41 Закону України "Про виконавче провадження" витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти виконавчого провадження складаються з:
1) коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника;
2) авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;
3) стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій;
4) інших надходжень, що не суперечать законодавству.
До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату:
1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;
2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій;
3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум;
4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;
5) розміщення оголошення в засобах масової інформації;
6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;
7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.
Відповідно до п. 4.15.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Мінюсту від 15.12.1999 року № 74/5, до інших витрат на організацію виконавчих дій, належать витрати на виплату винагороди державним виконавцям відповідно до статті 47 Закону; придбання службових житлових приміщень; придбання службових приміщень; страхування державних виконавців; забезпечення державних виконавців форменим одягом; матеріально-технічне забезпечення діяльності служби, у тому числі: придбання канцелярських та господарських товарів; підписка або передплата періодичних, довідкових та інформаційних видань; придбання предметів, матеріалів, обладнання та інвентарю; витрати транспортних послуг, утримання транспортних засобів та оренда транспортних засобів, у тому числі грошова компенсація за використання державними виконавцями власного автотранспорту; оренда приміщень; ремонт та обслуговування оргтехніки; поштові витрати та витрати на послуги зв'язку, модему, Інтернету; витрати на установку телефонів, модемного зв'язку та охоронної сигналізації; витрати на охорону та охоронну сигналізацію; поліграфічні витрати; витрати на проведення семінарів; витрати на відрядження та проїзд державних виконавців, у тому числі на придбання проїзних документів; витрати на оплату комунальних послуг та енергоносіїв; придбання основних засобів та програм; витрати на Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень; поточний та капітальний ремонт приміщень; витрати на привід боржників до органів державної виконавчої служби, у тому числі інші витрати в разі застосування державним виконавцем приводу боржників через органи Міністерства внутрішніх справ України; інші витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій.
Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк (частина 5 статті 41 Закону України "Про виконавче провадження").
На виконання приписів даної норми 01.04.2011 року державним виконавцем винесена постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 49 грн 61 коп., яка затверджена начальником Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області 01.04.2011 року.
Понесення відповідачем вказаних витрат підтверджується актом державного виконавця про витрати на проведення виконавчих дій від 01.04.2011 року.
Таким чином, підстав для скасування постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 01.04.2011 року судом не встановлено.
Неможливість виконання позивачем судового рішення через відсутність відповідного фінансування не може розглядатися як підстава для скасування спірної постанови, оскільки відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Аналогічне правило міститься і в частині 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відсутність відповідного фінансування не може бути визнана поважною причиною невиконання судового рішення з огляду на те, що за своїм характером є або бездіяльністю, або юридично неспроможною дією і не вказує на належне ставлення боржника до процесу організації виконання судового рішення. При цьому суд бере до уваги, що судовим рішенням на позивача було покладено обов'язок здійснити дії по нарахуванню та виплаті грошових коштів. Судом не встановлено наявності доказів, які б вказували на існування будь-яких перешкод у здійсненні позивачем нарахування належної суми.
Відсутність же грошових коштів для їх виплати може бути підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення на підставі статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", проте не є підставою для ухилення від виконання судового рішення.
У рішенні по справі "Жовнер проти України" Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов’язкових судових рішень, які, у країні яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (рішення у справі “Горнсбі проти Греції” (Hornsby c.иce) від 19 березня 1997 року, рішення у справі “Бурдов проти Росії” (Bourdov c.), від 7 травня 2002 року; рішення у справі “Ясіун’єне проти Литви” (Jasiuniene c. Lituanie) від 6 березня 2003; та рішення по справі “Руйану проти Румунії” (Ruianu c.) від 17 червня 2003 року).
При цьому Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях звертав увагу на те, що держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office).
Також Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (справи “Бурдов проти Росії”, “Кечко проти України”).
Таким чином відсутність у позивача рахунків для виплати коштів, не є підставою для невиконання судового рішення.
Твердження позивача про те, що за виконавчим документом фактичне стягнення не проведено, а тому у державного виконавця відсутні підстави для винесення постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, судом оцінюється критично, оскільки згідно із Законом України “Про виконавче провадження” право на стягнення витрат на проведення виконавчих дій виникає у державного виконавця із моменту понесення витрат під час примусового виконання виконавчого документа, та не поставлено у залежність від фактичного виконання такого документа.
Отже, суд приходить до висновку, що державний виконавець Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області при винесенні спірної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України “Про виконавче провадження”, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа - ОСОБА_2, про скасування постанови відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 10 травня 2011 року.
Суддя М.В. Довгопол