Справа № 2-а-844/11

                                                               П О С Т А Н О В А

                                                І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

05 квітня 2011 року                                                                                      місто Глухів

Глухівський міськрайсуд Сумської області в особі судді Демченка О.С, розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Глухівському районі (далі - Управління) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо недонарахувань до пенсії та зобов'язання відповідача нарахувати і сплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про соціальний захист дітей війни",

                                                                  в с т а н о в и в.

За позовом, поданим до Глухівського міськрайсуду 21 лютого 2011 року, позивач просить суд судовим рішенням визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо недонарахування йому з              01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року пенсії і зобов'язати відповідача нарахувати і сплатити йому як особі, яка має статус дитини війни, недоплачену з 01 січня 2010 року по день розгляду справи в суді передбачену статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни " №2195-ІV від 18 листопада 2004 року (далі - Закон №2195-ІV) щомісячну державну соціальну допомогу у вигляді підвищення до пенсії та нараховувати йому в подальшому пенсію відповідно до положень первинної редакції ст. 6 Закону №2195-ІV, посилаючись на те, що відповідач протягом зазначеного періоду всупереч діючого законодавства не проводив йому нарахування і виплату підвищення до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

За змістом наданого суду заперечення відповідача на позов вбачається, що відповідач, не визнаючи позов, посилається на те, що Управління, як територіальний орган Пенсійного фонду України, з урахуванням колізії положень діючого бюджетного і пенсійного законодавства України щодо порушених у позові питань, у зазначений період не мало правових підстав для нарахування до виплати позивачу (як і іншим особам, які мали статус дитини війни) підвищення до пенсії у обсязі, передбаченому статтею 6 Закону № 2195-ІV, а оскільки за змістом ст. 7 цього ж Закону таке підвищення мало проводитись виключно за рахунок коштів державного бюджету, то в зазначений період нарахування такого підвищення проводилось Управлінням у обсягах фінансування на ці цілі за рахунок коштів державного бюджету та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України  № 530 від 28 травня 2008 року.

З'ясувавши предмет спору, події і факти, які передували зверненню позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Виходячи з предмету спору, положень ч. 3 ст. 22 Конституції України та загальновідомих змін в бюджетному та процесуальному (щодо судового розгляду справ даної категорії)  законодавстві протягом зазначеного в позові періоду, суд вважає, що позивач не пропустив  встановлений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) строк  на звернення до суду для вирішення порушених у позові спірних питань.

За змістом ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, в числі іншого, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що позивач перебуває на пенсійному обліку в Управлінні за статусом дитини війни.

Первинною редакцією статті 6 Закону № 2195-ІV, який набрав чинності з 01 січня 2006 року було передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, в порядку державної соціальної підтримки підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. В частині 2 статті 3 Закону № 2195-ІV закріплено, що встановлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, а відповідно до ст. 7 цього ж Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 17 статті 77 Закону України № 3235-ІV від 20 грудня 2005 року "Про Державний бюджет України на 2006 рік" дію статті 6 Закону № 2195-ІV на 2006 рік було зупинено.

Законом України № 3367-ІV від 19 січня 2006 року (який набрав чинності з 15.03.2006 року) "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" пункт 17 статті 77 з Закону № 3235-ІV було виключено, а стаття 110 цього Закону була викладена в редакції, відповідно до якої передбачені статтею 6 Закону № 2195-ІV пільги дітям війни підлягали запровадженню у 2006 році поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Проте, у 2006 році порядок запровадження таких пільг Кабінетом Міністрів України визначений не був, і зазначені пільги запроваджені так і не були.

Пунктом 12 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію статті 6 Закону № 2195-ІV було також зупинено на 2007 рік, але Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року пункт 12 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним), і втратив чинність. Проте й після цього позивач протягом 2007 року не отримувала передбаченого первинною редакцією ст. 6 Закону № 2195-ІV підвищення до пенсії.

Підпунктом 2 пункту 41 Розділу ІІ Закону України № 107-VІ від 28 грудня 2007 року "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон 107-VІ) текст статті 6 Закону № 2195-ІV було викладено в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни", хоча цей розмір й не відповідав встановленому первинною редакцією ст. 6 Закону № 2195-ІV розміру підвищення до пенсії дітям війни. Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року і пункт 41 Розділу ІІ Закону України № 107-VІ був визнаний неконституційним та втратив чинність, після чого Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" було передбачено , що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення до пенсії проводиться у розмірах: з 22 травня - 48 грн. 10 коп., з 01 липня - 48 грн. 20 коп. і з 01 жовтня - 49 грн. 80 коп., і відповідно до цієї постанови з січня по березень включно 2008 року Управління нараховувало до сплати позивачу в порядку підвищення до пенсії як дитини війни по 47 грн., з квітня по червень включно 2008 року - по 48 грн.10 коп., з липня по вересень включно 2008 року - по 48 грн. 20 коп., а з жовтня 2008 року по теперішній час - по 49 грн. 80 коп..

Ці встановлені обставини, як загальновідомі, визнаються судом такими, що визначають зміст існувавших і існуючих між позивачем і відповідачем правовідносин, виходячи з яких та з урахуванням відповідних положень діючого законодавства України суд і має вирішувати даний спір.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами, а за змістом 2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогію закону), а за відсутністю такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

З урахуванням наведених положень Конституції України та Рішень Конституційного Суду України за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по цей час спірні правовідносини підлягають врегулюванню відповідно до положень первинної редакції ст. 6 Закону України № 2195-ІV та з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09 липня 2003 року (далі - Закон № 1058-ІV), яка станом на 09 липня 2007 року була і на цей час є єдиною правовою нормою, що визначає мінімальний розмір пенсії за віком у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 1261 від 24.10.2007 року та з урахуванням Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2 (з відповідними змінами), Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах забезпечують своєчасне і в повному обсязі фінансування і виплату пенсій, безпосередньо призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства, а відтак - є належними відповідачами у справах за позовами про оспорювання правомірності не проведення нарахування (перерахунку) підвищення до пенсії.  

Суд  не вбачає підстав для задоволення  позову в частині  зобов'язання відповідача проводити нарахування до виплати зазначеного підвищення на майбутнє відповідно до положень первинної редакції ст. 6  Закон №2195-ІV, оскільки в цій частині  позовних вимог позивача  права  і інтереси останнього  діями відповідача не порушені..

Доводи відповідача щодо відсутності у нього правових підстав для проведення позивачу нарахування і виплати  щомісячного підвищення до пенсії у передбаченому первинною редакцією ст. 6 Закону № 2195-ІV обсязі протягом зазначеного у позові періоду суд визнає такими, що не ґрунтуються на законі.

Оскільки після прийняття Конституційним Судом України наведених Рішень положення первинної редакції ст. 6 Закону № 2196-ІV були чинними з 01 липня по 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року є чинними по цей час, то відповідач, виходячи з пріоритетності норм Конституції України і Закону № 2195-ІV перед Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року, з 01 січня 2010   року по 31 березня 2011 року, порушуючи права позивача, протиправно не проводив позивачу нарахування до виплати щомісячного підвищення до пенсії у обсязі 30% від мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону № 1058-ІV, у зв'язку з чим на відповідача слід покласти обов'язок по проведенню нарахування до виплати позивачу недоплаченого з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року передбаченого первинною редакцією  ст. 6 Закону № 2195-ІV підвищення до пенсії з урахуванням вже проведених в зазначений період виплат позивачу підвищення до пенсії. При цьому, суд не вбачає підстав для прийняття рішення про нарахування відповідачем до виплати позивачу конкретних грошових сум, оскільки визначення (розрахунок) цих сум належить до компетенції відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 3, 6, 8, 19, 22, 92 та 152 Конституції України, ст.ст. 3 і 6 Закону № 2195-ІV, ст. 28 Закону № 1058-ІV, ст.ст. 1-9, 17, 18, 23, 69-71, 87, 94 та 162 КАС України, суд

                                                п о с т а н о в л я є.

Позов ОСОБА_1 задовольнити  частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Глухівському районі щодо проведення з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року нарахування до виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії не у відповідності з ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Глухівському районі провести нарахування до виплати ОСОБА_1 за рахунок дотацій на пенсійне забезпечення з коштів державного бюджету України підвищення до пенсії за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та з урахуванням вже проведених в зазначений період виплат підвищення до пенсії.

Постанова суду може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Глухівського міськрайсуду апеляційної скарги на постанову.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня отримання її копії. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя: (підпис)

Копія вірна:

Суддя Глухівського міськрайсуду                                                          ОСОБА_2