ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
21.09.07 Справа № 4/1826-21/252
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого –судді Галушко Н.А.
Суддів Процик Т.С.
Юрченко Я.О.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форум Плюс», м.Львів (далі ТзОВ «Форум Плюс»)
на рішення Господарського суду Львівської області від 31.05.2007 року
у справі №4/1826-21/252
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МінТрансКомплект», РФ, Московська область, с. Черноголовка (далі ТзОВ «МінТрансКомплект», РФ, Московська область, с. Черноголовка)
до відповідача: ТзОВ «Форум Плюс», м. Львів
про стягнення заборгованості
За участю представників сторін:
від позивача –Лейко Є.В. –представник (довіреність №2-ю від 12.02.2007)
від відповідача –не з’явився
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Масловська Л.З.) від 31.05.2007 року у справі №4/1826-21/252 частково задоволено позовні вимоги ТзОВ «МінТрансКомплект»: стягнуто з ТзОВ «Форум Плюс»на користь ТзОВ «МінТрансКомплект»9358600,00 російських рублів передоплати, 467930,00 російських рублів штрафу, в решті позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 467930,00 російських рублів –відмовлено.
При винесенні рішення суд першої інстанції виходив із того, що ТзОВ «Форум Плюс»порушило умови контракту №25 від 15.03.2005 року. Такими порушеннями суд першої інстанції визнав невиконання відповідачем своїх обов’язків по поставці автобусів проти здійсненої передоплати покупця.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафних санкцій у вигляді пені суд першої інстанції виходив із приписів ч.2 ст.233 ГК України, згідно з якими суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В апеляційній скарзі ТзОВ «Форум Плюс»просить рішення Господарського суду Львівської області від 31.05.2007 року по справі №4/1826-21/252 скасувати та відмовити у задоволенні позову. При цьому скаржник вважає, що рішення суду є необґрунтованим, незаконним, таким, що не відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи. Зокрема, скаржник вважає, що контракт №25 від 15.03.207 року є нікчемний, оскільки не містить в собі всіх необхідних істотних умов, передбачених законом. В тому числі скаржник стверджує, що сторонами контракту не підписувались специфікації, в яких повинні були визначатись терміни поставки.
Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу позивач не надав, у судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, вказуючи на те, що сторонами контракту № 25 від 15.03.2005 року було досягнуто згоди з усіх істотних умов, які передбачені для договору поставки, і сторони фактично приступили до виконання контракту –позивачем було здійснена передоплата, а відповідачем була здійснена часткова поставка автобусів ЛАЗ в кількості 2 шт. Також представник позивача наголосив, що сторонами підписувалась специфікація №1 від 15.03.2005 року, яка є невід’ємною частиною контракту №25 від 15.03.2005 року, яка досліджувалась судом першої інстанції. Додатково представник позивача зазначив, що скаржник, під час розгляду справи в першій інстанції, жодних вимог щодо нікчемності контракту не ставив, і наголосив на тому, що у відповідності до вимог Цивільного кодексу України, нікчемним є тільки той правочин, недійсність якого безпосередньо встановлена законом, а як вбачається з норм ст.264-271 ГК України та ст.712 ЦК України таких застережень ці норми в собі не містять.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.
ТзОВ «МінТрансКомплект»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Форум Плюс»про стягнення попередньої оплати та штрафних санкцій по договору поставки в сумі 1944417,61 грн.
В обґрунтування позовних вимог ТзОВ «МінТрансКомплект»посилалось на порушення відповідачем умов контракту №25 від 15.03.2005 року та чинного законодавства. Зокрема позивач вказує, що відповідачем, всупереч вимогам п.3.2. контракту та порядку, визначеного у підписаній сторонами специфікації №1 від 15.03.2005 року до контракту №25 від 15.03.2005 року, після отримання на свій рахунок передоплачених позивачем коштів, в межах 90 днів, вчасно не було поставлено на адресу позивача необхідної кількості товару.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем 15.03.2005 року було укладено контракт №25 на загальну суму 100 000 000 російських рублів про поставку автобусів ЛАЗ по ціні та кількості, вказаних у специфікаціях, які є невід’ємною частиною контракту. У відповідності до вимог ст.ст.377, 382, 265 ГК України даний зовнішньоекономічний контракт повинен регулюватись нормами українського законодавства, які застосовуються до відносин поставки.
У відповідності до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч.2 ст.265 ГК України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
У відповідності до ч.4 ст.265 ГК України умови договорів поставки повинні викладатись сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів „Інкотермс”.
Судова колегія не знаходить підтвердження викладеним скаржником у апеляційній скарзі доводам щодо відсутності істотних умов договору поставки в контракті №25 від 15.03.2005 року, яка ґрунтується на тому, що сторонами контракту специфікації, як невід’ємні частини контракту, взагалі не підписувались. Як вбачається зі змісту згаданого контракту, у відповідності до вимог ст.265 ГК України, в тексті контракту обумовлені, погодженні та визначені всі необхідні істотні умови договору поставки: сторони (продавець і покупець), товар, його кількісний та якісний склад, ціна товару, умови та строки поставки. Всі перелічені істотні умови, у відповідності до п.п.1., 3.2., 4.1. контракту №25 від 15.03.2005 року, додатково деталізовані у підписаній уповноваженими представниками сторін та скріпленій відтисками печаток специфікації №1 від 15.03.2005 року, в якій також визначені конкретні строки здійснення поставки (а.с.34). Зважаючи на те, що норми Господарського кодексу України по відношенню до норм Цивільного кодексу України є нормами спеціальної дії, судом першої інстанції правильно застосована ст.265 ГК України при оцінці спірних відносин. Разом з тим, судова колегія вважає, що контракт №25 від 15.03.2005 року містить в собі всі істотні умови, передбачені в ст.712 ЦК України та ст. 655 ЦК України, до якої вона відсилає.
Стосовно твердження скаржника про недійсність контракту №25 від 15.03.2005 року, то такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Разом з тим в апеляційного суду відсутні підстави для того щоб погодитись зі скаржником в тому, що згаданий контракт є нікчемним. У відповідності до ч.2 ст.215 ЦК України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Із параграфу 1 Глави 30 ГК України вбачається відсутність будь-яких приписів, які б передбачали недійсність договору поставки. Такі приписи щодо недійсності договору поставки відсутні також і в ст.712 ЦК України.
Окрім того, у статті 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, питання про недійсність оспорюваного правочину може бути вирішено тільки судом.
Статтею 33 ГПК України встановлено процесуальний обов’язок сторони довести ті обставини на які вона посилається в обґрунтування своїх доводів та заперечень.
У відповідності до ст.193 ГК України ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений строк.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на виконання контракту №25 від 15.03.2005 року в період з 23.03.2005 року по 23.05.2005 року на поточний рахунок відповідача було перераховано 11 923 600,00 російських рублів. В свою чергу, відповідач, проти отриманих коштів та на виконання контракту №25 від 15.03.2005 року, здійснив поставку двох із сорока шести автобусів моделей ЛАЗ на загальну суму 2 565 000,00 російських рублів. Факт поставки підтверджується вантажними митними деклараціями №42514596, №43487507. Таким чином, передоплачена позивачем сума коштів, яка була перерахована на поточний рахунок відповідача і не була ним покрита товаром становить 9 358 600,00 російських рублів, що, серед іншого, підтверджується актом звірки взаємних зобов’язань по контракту №25 від 15.03.2005 року за період 01.03.05-13.06.05 від 13.06.2005 року. Зважаючи на те, що поставка другого автобусу ЛАЗ відбулась 12.07.2005 року проти отриманих 24.03.2005 року від позивача коштів, тобто з простроченням встановленого у специфікації №1 від 15.03.2005 року строку поставки в 90 днів, а подальші поставки в межах контракту №25 від 15.03.2005 року взагалі не відбулись, суд першої інстанції правомірно, у відповідності до ст.216 ГК України, застосував по відношенню до відповідача господарські санкції, встановлені в п.11.1 контракту.
Разом з тим судова колегія погоджується з тим, що суд першої інстанції, враховуючи інтереси боржника, на підставі ч.2 ст.233 ГК України зменшив розмір штрафних санкцій на розмір нарахованої позивачем пені, присуджуючи до стягнення лише штрафні санкцій у вигляді штрафу в розмірі 467 930,00 російських рублів.
З огляду на наведене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ТзОВ «Форум Плюс»без задоволення.
Крім цього, судовою колегією встановлено, що при поданні апеляційної скарги, скаржником сплачено у відповідності до квитанції № ПН122 від 21.06.2007 року державне мито в сумі 92,84 грн., замість 9284,60 грн., що складає 50 відсотків від суми держмита, сплаченого при поданні позовної заяви, чим порушено вимоги пп.. «г»п. 2 ст. 3 Декрету КМ України «Про державне мито»від 21.01.1993 року № 7-93.
Судова колегія апеляційного господарського суду прийшла до висновку про стягнення з скаржника в дохід Державного бюджету України додатково 9191,76 грн. державного мита.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2, 33, 43, 99, 101, 103-105 ГПК України, -
Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В :
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 31.05.2007 року у справі №4/1826-21/252 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «Форум Плюс» без задоволення.
2. Стягнути з ТзОВ «Форум Плюс»(м.Львів, вул. Наукова, 7, п/р №260098811 в ЛОД АППБ м.Львів, МФО 325570, код ЄДРПОУ 32408249) в доход Державного бюджету України через відділення Державного казначейства у Личаківському районі м.Львова на рахунок 31112095600006 за кодом бюджетної класифікації доходів 22090200 державне мито у розмірі 9 191,76 грн.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий - суддя Галушко Н.А.
суддя Процик Т.С.
суддя Юрченко Я.О.